Читати книгу - "Зарубіжний детектив"
- Жанр: Детективи 🔍🕵️♂️🔪
- Автор: Єжи Едігей
Твори сучасних письменників Румунії і Польщі об'єднує тема боротьби із злочинністю.
Книгу складають романи:
ЗІНКЕ ХАРАЛАМБ. Любий мій Шерлок Холмс
КВАШНЕВСЬКИЙ КАЗИМИР. Загибель судді Мрочека
ЕДИГЕЙ ЄЖИ. Ідея в сім мільйонів
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
ЗАРУБІЖНИЙ ДЕТЕКТИВ
©
http://kompas.co.ua — україномовна пригодницька літератураХудожнє оформлення В. В. Машкова
Хараламб Зінке
ЛЮБИЙ МІЙ ШЕРЛОК ХОЛМС
Роман
З румунської переклав Анатолій Литвиненко
Перекладено за виданням: Zinca Haralamb. Dragul meu Sherlock Holmes. Editura Eminescu. Bucuresti, 1977
1
На екрані Ален Делон у ролі Зорро.
Праворуч від мене Лілі. Бідолашна! Їй доводиться розриватися між нами двома: мені половину симпатій і Зорро половину, і так від першого й до останнього кадру. Чарівна мить! І як тут не бути щасливим, коли в її серденьку я вживаюсь із Зорро, тобто Аленом Делоном?! Боже мій, з якою відвагою летить він на норовистому чистокровному арабському скакуні назустріч ворогам і небезпеці! І ось, збиті ніби не його, а, як мені здається, моєю могутньою рукою, падають, як груші, вороги один за одним, і вже не його, а моє шляхетне обличчя сховане за чорною маскою. Лілі скрушно зітхає щоразу, тільки-но цей «праведний лицар» зриває з себе маску, щоб дарувати світові одну з найзвабливіших своїх усмішок. На щастя, й зуби в нього пречудові. Ясно як божий день — Лілі не байдужа до Алена Делона, проте я стою вище від ревнощів — і не ревную до нього. Навпаки, вдячний йому, бо якби не він, не сидів би я тут, у залі, й не дивився б фільму. А добути квитки виявилося до смішного просто. Щоправда, це вже завдяки Лілі. Перед кінотеатром «Патрія» завжди повно донжуанів із зайвими квиточками. Дехто з них уже бачив себе поруч із нею в темній залі. Можете уявити собі пики двох із них, що продали Лілі квитки, коли наостанок я несподівано виринаю з натовпу, беру свою кохану під руку і — бувайте здорові!
Хоча Зорро не відмовиш у відвазі й шляхетності, проте він бабій. Мені дуже не до вподоби, коли він досить-таки відверто підморгує моїй нареченій, викликаючи у відповідь з її вуст солодке зітхання. А проте він чудовий хлопець. Знай наших! Я й сам ледве переводжу подих від хвилювання, пильнуючи за подіями на екрані. Шкода лишень, що фільм про Зорро триває не більше, як півтори години. Тільки-но ти схопив чудову мить, як зупиняється останній кадр: Зорро палко обіймає свою кохану. В залі спроквола засвічується світло, певно, для того, щоб перехід зі світу фантазії у світ реальний не став для нас холодним душем.
Лілі зітхає востаннє, знехотя підводиться і, не перестаючи думати про Делона, бере мене під руку. Мучиться! Я, зворушений, шанобливо сприймаю її муки. Нічого, думаю, хвилин з десять помучиться та й забуде. Ми не квапимося, чекаємо, поки натовп розійдеться. Лілі, приголомшена, мовчить. Я користаюся цим і обмірковую план дій. Зараз восьма година вечора, я вільний, це наш перший спільний вечір не знати вже відколи. Завітаємо до «Амбасадора», повечеряємо, потанцюємо. Моя наречена кохається у танцях. Я теж… Надворі кінець жовтня, а востаннє мені пощастило потанцювати у новорічну ніч, за роботою ніяк не можу викроїти годинку-другу для танців… Так що план вечері з танцями в «Амбасадорі» приймається беззаперечно. Дивлюся запитливо на кохану, але вона ще в полоні чарів цього поганця Алена Делона… Дарма, на вулиці вона знов буде моєю. Вулиця завжди мій спільник.
Ми рушаємо до виходу. Зненацька Лілі штовхає мене й шепоче:
— Що ти скажеш про того нахабу, що втупився у мене?
Не бачу ніяких нахаб навколо. Лише знаю, що в спокійних очах Лілі, коли вона міцніше пригортається до мене, відповідь-виклик нахабі чи нахабам: «Геть з дороги! Чи не бачите, що я не сама і ніхто мені більше не потрібен!»
Ще трохи — і ми на вулиці, а там і до «Амбасадора» палицею докинути. Але не так сталося, як гадалося… Нараз я помічаю капітана Ніку Поваре. На когось чекає. Б’юсь об заклад, на мене. Хапаю Лілі за руку і кидаюся вбік, доки мій колега не помітив мене. Проте відчуваю, як кількагодинна програма мого щастя йде шкереберть. Так і є! Тепер уже нічого не змінити — він мене примітив! Будь-які маневри марні. Бачу його довгобразе, з випнутим підборіддям обличчя, воно тепер не похмуре й не напружене, його осяває усмішка від вуха до вуха. Він подає мені знак рукою і починає пробиратися до нас. Як не лусне з радощів! Було б чого! На ’кий біс здалася мені його пика? Чи ж він не бачить, що я не поділяю його безглуздих радощів? Правда, я сам і винен. Надало мені сказати мамі, що я йду з Лілі саме на «Зорро»!.. Ще й пішов у вільний під роботи час! І ось тепер моя добропристойність вилазить мені боком.
— Хто це? — запитує мене Лілі, яка говорила безліч разів з ним по телефону, проте не мала нагоди познайомитися особисто.
— Це Поваре… Одержав мій «телепатичний» наказ чекати нас тут, — силкуюся пожартувати.
Та Лілі метка на розум, вона одразу здогадалася, чим це пахне, й реагує негайно:
— Ти ж мені обіцяв вечір… Наш вечір!
— Обіцяв…
Хочу витиснути з себе кілька слів, але не встигаю, бо через два-три кроки потрапляю в обійми Поваре:
— Лівіу!
На вулиці сутінь, і я, не певний, чи він зрозуміє, що я не дуже-то поділяю його захват, зустрічаю його досить стримано:
— Наречена моя… Лілі… Капітан Поваре!..
— Дуже приємно. Ми вже знайомі… по телефону.
Мій колега демонструє нестримну радість, та я знаю його як облупленого і переконаний: він радіє більше тому, що розшукав мене, ніж знайомству з Лілі. Щоб розвіяти останні мої сумніші, він повертається до мене:
— Маю сказати тобі щось дуже важливе.
Поваре хоче відвести мене вбік, та я наполягаю, щоб він говорив при Лілі. В цьому разі він позбавить мене малоприємної потреби пояснювати коханій віч-на-віч, що це не зумисне влаштовано. Проте Поваре не розуміє, в чім річ. Знаю точно, що в його душі, заповненій ущерть статутами й інструкціями, точиться боротьба… Як можна розголошувати службові таємниці при сторонній людині? Хай це навіть наречена?! І яке йому діло до того, що ми з Лілі не можемо одружитися ось уже четвертий рік саме через такі термінові справи, як оця, що він зараз нам підсовує?!
— Та кажи вже! — підбадьорюю колегу. — Ти ж знаєш: Лілі хоч би й через сто років стане моєю
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зарубіжний детектив», після закриття браузера.