Читати книгу - "Скорочено Джим Ґудзик і машиніст Лукас"

Джим Ґудзик і машиніст Лукас

Стислий переказ по главах, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу.

Глава перша, у якій історія починається

Країна, у якій жив Лукас-машиніст, називалася Усландія. Вона була дуже маленькою, складалася з гори з двома верхівками, одна нижча за іншу. Гору оповивали усілякі дороги з малесенькими мостами та переїздами. Була і залізниця. У країні було два будинки: один звичайний, а інший – із крамничкою. Була ще маленька будівля залізничної станції, що стояла просто біля підніжжя гори. Там жив Лукас-машиніст. Між двома верхівками гір стояв замок короля. Усландія була островом серед океану.

Лукас-машиніст був невисоким та дещо огрядним. Він носив робочого комбінезона та кашкета із козирком. Очі в Лукаса були сині, а обличчі та руки – майже зовсім чорними від мастила та кіптяви. І хоча він щодня мився особливим милом для локомотивних машиністів, кіптява так і не сходила. Коли Лукас сміявся, було видно, як блищать його чудові білі зуби, якими він міг розколоти будь-який горіх. Крім того, Лукас носив у лівому вусі маленьку золоту сережку в формі кільця та палив коротеньку товсту люльку-носогрійку. Лукас володів неабиякою силою, але він любив мир та спокій. Лукас був пречудовим майстром із плювків: міг загасити запаленого сірника на відстані трьох із половиною метрів. І плюватися вмів петлеподібно. Кожного дня багато-багато разів їздив Лукас на своєму локомотиві на ім'я Емма звивистими рейками крізь п'ять тунелів з одного кінця острову до іншого та назад.

В Усландії був король, який управляв країною та жив у замку між двома верхівками. Звали його Альфонс За-Чверть-Дванадцятий, бо він народився рівно об одинадцятій годині сорок п'ять хвилин. Король майже завжди сидів удома і вів телефонні розмови по великому золотому телефону. У короля було два підданих: пан Ермель – жив у найзвичайнісінькому будинку і не мав жодної певної професії, тільки ходив гуляти, і товстенька пані Ваас – жила в будинку, де знаходилася крамниця. У крамниці продавалися всілякі потрібні речі.

Короля можна було побачити тільки в святкові дні, бо весь інший час він повинен був управляти. Але по святах рівно за чверть дванадцять він підходив до вікна та привітно махав рукою. Потім всі пригощалися морозивом, бо пані Ваас була майстринею з його приготування.

Глава друга, у якій прибуває загадкова посилка

Одного чудового дня до берега Усландії прибуло поштове судно, і поштар із великою посилкою під пахвою запитав, чи тут мешкає пані Малтасан чи щось на зразок того. Адреса на посилці була написана з багатьма помилками.

Король взяв посилку і намагався прочитати, кому ж вона призначена. Він подумав, що на острові є ще один підданий, і побіг говорити по телефону. Тим часом піддані та поштар вирішили разом із Лукасом ще раз добряче обшукати весь острів. Вони сіли до локомотива і на кожній зупинці кликали пані Малтасан, але її не було. Поштар мав багато роботи, тому поплив, залишивши посилку.

Піддані довго радилися з Лукасом. Потім у вікні знову з'явився король і сказав, що він подумав, поговорив по телефону та прийняв таке рішення: пані Малтсан чи щось на зразок того, безсумнівно, дама. А єдина дама в Усландії – це пані Ваас. Отже, посилка, можливо, для неї.

Пані Ваас розгорнула посилку, всі побачили велику скриньку, всіяну дірочками. Пані Ваас відкрила скриньку та знайшла в ній іншу скриньку, дещо меншого розміру. Вона була обкладена соломою та тирсою, і на ній теж було багато дірочок. Всередині була ще одна коробка, знов-таки із дірочками, розміром із взуттєву. Пані Ваас відкрила її. Усередині лежало чорношкіре немовля! Воно дивилося на всіх великими блискучими очима і, схоже, було дуже раде тому, що його вийняли з цієї незатишної картонки.

Лукас-машиніст сердився, що хтось насмілився покласти немовля у посилку. Почувши, як обурюється розсерджений Лукас, немовля розревілося. Воно було ще занадто мале і нічого не зрозуміло, а подумало, що це його лають. Крім того, велике чорне обличчя Лукаса вельми налякало малюка, він же ще не знав, що в нього самого личко теж чорне.

Пані Ваас взяла хлопчака на руки та почала втішати його. Вона була безмежно щаслива, бо їй завжди хотілося, щоб у неї був малюк, тоді по вечорах вона б шила для нього курточки та штанці. Те, що немовлятко виявилося чорношкірим, вона вважала особливо милим, бо воно прегарно виглядатиме у рожевому, а це був її улюблений колір. Лукас назвав немовля Джимом.

За тиждень знову прибув поштар. Пані Ваас пішла на берег і прокричала йому звідти, що він може спокійнісінько прямувати далі, бо посилка виявилася для неї. Просто прізвище в адресі було написано нерозбірливо. Поки вона говорила, серце ледь не вистрибнуло в неї з грудей, адже це була брехня. Проте вона так боялася, що поштар забере малюка назад.

Минув час, Джим підріс і став хлопчик як хлопчик: бешкетував, сердив пана Ермеля і, як усі дітлахи, не дуже полюбляв умиватися. Умивання він вважав цілком зайвим, оскільки