Читати книгу - "Місто Боуган"

Кевін Баррі

Місто Боуган

Олівії Сміт

Частина 1. Жовтень

Природа розладу

Не знаю, що з нами не так, але йде все це від ріки. Тут навіть сперечатися ні про що: душок погані в міському повітрі — це все від річки душок. Я про річку Боуган. Злостиві чорні хвилі з ревом накочуються з Великої Пустки, місто проростає з них, як піна, і назване воно на честь річки: місто Боуган.

Він ішов уздовж доків і дихав солодким тліном річки. На боуганському узбережжі перевалило за північ. Кроки в нього були рівні — спокійний, неквапний ритм підошов об бруківку; портові ліхтарі вночі світилися зеленим, кольором сумних снів. Ревіння води зливалося Гартнеттові з двигтінням власної крові, а коли він проминув торгові ряди, уздовж берега завили сторожові пси. Погляньте на псів: шерсть на загривках наїжачена, у жовтих очах лють.

Це виття псів сповістило про його наближення.

Спостерігали за ним здалека — по той бік, у Димополі, двоє кін-полісейських напували з жолоба своїх гнідих. Це вони щойно з місця мокрухи.

— А видиш? — сказав один. — Альбінос сраний.

— Хоч годинник за ним звіряй, — сказав другий.

Хтось звав його Альбіносом, хтось — Цибатим, і це якраз він заправляв Гартнеттовими Стилягами.

Він звернув від доків на Манівці, на сумнозвісні боуганські Манівці, лабіринт невсипущого зла, бездонну павутину вулиць. І з виду він був, як і належить на Манівцях: мартопляс і чепурун, у дженджуристому плащі поверх світло-сірого італьського мохерового костюма. Зуби в нього — що той цвинтар, де постаралися хулігани, але кожен несе свій хрест. Португальські черевики ручної роботи відбивали ритм, і наголос падав на гроші, акцент був такий.

Статки заробив тяжкою працею, ви не уявляєте, що ми тут, у Боугані, можемо розказати про Логана Гартнетта.

Вогкі площі Манівців розкривалися несподівано, як рот у позіхах, і Логан проминав їх усі. Які тільки юродиві не вештаються глибинами Манівців серед ночі. Його проводили поглядом і опускали очі на свої черевики чи міхи з кріпленим вином — з Цибатим воліли не зустрічатися поглядом. Як не дивно, ми його й боялися, і пишалися ним — і те, і те. Він знає, як триматися, кажуть про таких у нас, у Боугані. Він завжди випростаний і гордий, і не дивиться ані направо, ані наліво, тільки вперед, а плечі розведе, як генерал. Він крокував арабською в’яззю вуличок і завулків, з яких сплітаються Манівці, а шкіряні підошви його португальських черевиків виляскували по бруківці.

Так, у цьому лабіринті Логан був у своїй стихії. Тіней він не боявся, матерію місця знав, вивчив усі до одного вигини й повороти.

Дженні Цзинь чекала на нього під глодом на 98-й площі.

Він рушив до дівчини, і вона, ще не піднімаючи голови, вже з самого тільки звуку кроків зрозуміла, хто прийшов. Він усе одно їй посміхнувся хитруватою і довготерплячою посмішечкою, мовби хотів сказати: «А ти все за своє, Дженні?», — і сів на лавці біля неї. А потім накрив долонею її крихітні, вразливі, смертоносні ручки.

Вся лавочка була обшкрябана іменами покійних закоханих.

— Ну, дівонько? — спитав він.

— Той мудозвон, якого прирізали у Димополі, — це К’юзак із Висоток, — сказала вона.

— Нарвався він, Джен?

— А вони завжди нариваються, К’юзаки ці.

Логан стиснув губи у посмішці на знак згоди.

— К’юзаки здавна шахраюваті, дівчинко.

Дженні того року виповнилося сімнадцять, але мудра була не по літах. Обережна, от вона яка була: ще та штучка у низьких джинсах і черевиках на танкетці. Фарбоване пасмами волосся ананасилося в сіточці, зібране у високу ґульку. Вона вийняла хабарик із кишені на цицьці — на ній біла вінілова курточка на блискавці — й підкурила.

— У мене отам за мостом, містере Г., клопотів і так хоч засраною лопатою їж.

— Знаю.

— А тепер ще К’юзаки надуються і надумають мстити. Ну а мені, мєжду прочим, типу, що з того? Та Димополю тільки не хватало, щоб виводок цих мудаків зараз позлазив зі своїх Висоток.

— К’юзаки завжди багато говорять, а мало роблять, Дженні.

— А я, Г., боюся, шо цього разу розмовами не кончиться. Там, над Висотками, К’юзаки, кажуть, три панельки за’мають, а три панельки — це до холери кончєних, яких хлібом не годуй, а дай кулаками помахать, січете?

— Більш ніж, Дженні.

Така в Боугані славна традиція, що клани з Північних Висоток на ножах із кланами з Манівців. Логан керував Манівцями, манівцівський до шпику кісток, і того року саме він був наймогутнішою владою в місті. Аж ось К’юзаки почали вбиватися в силу й зухвальство на своїх Висотках.

— Ну, шо будем мутить, Логане?

Дженні була метка. Таке поколіннями плекають, Цзині — давня димопільська порода. У Димополі були й лупанарі, і травники, і фетиш-салони, і монопольки, і наколочні, й дурман-контори, й китайські ресторани. Димопіль лежав по той бік мосту від Манівців, ген за річкою Боуган: але Гартнеттові Стиляги заправляли й там. А тепер К’юзаки почали нариватися.

— Думаю, треба чимшвидше їм показати, що до чого, Дженні-солодушко.

— Бо вони все ‘дно спустяться, типу того?

— О, навіть не сумнівайся, дівчинко. Спустяться з піною на губах. То чого б не заставити їх спуститися швидше?

Вона обдумала цю тактику.

— Поки вони ше не готові піти на ми, так думаєш? Зіграти, типу, на їхній гордості? Типу: шо там, Стиляги, зарвалися? Тут або око за око, К’юзи, або у вас кишка тонка, типу того?

Логан посміхнувся.

— Ти особлива дитина, Дженні Цзинь.

Від компліменту вона насупилася.

— Красне тобі дякую, Г. К’юзаки, канєш, ващє сюда потикатися не повинні, січеш? Що нам до цих мудаків із Висоток? Чого це вони здуру надулися й губу розкатали, щоб робити вилазки у Допіль? Чого це вони вдруг такі хоробрі — от шо тре питати.

— Ти про що, Дженні?

— Я про то, шо вони слабкість, типу, чують. Думають, шо тобі зараз не до Стиляг.

— А що ж мені ще робити?

Дженні холодно поглянула на нього і зустрілася з ним очима.

— Це не мені судить, містере Гартнетте, пане.

Він усміхнувся й підвівся з лавочки. Відколи він накрив долонею пальці дівчини, в них не виникло й краплі тепла.

— Шо, думаєш підрізать ше К’юзаків? — спитала вона.

Він побіжно озирнувся на неї, і той погляд сказав усе.

— Це ти певен, Г.? Знов у Боугані, типу, зима на крові?

Посмішка сіра-пресіра, всі його сили в