Читати книгу - "Фрікономіка. Зворотний бік усього на світі"

У дві тисячі третьому році журнал «Нью-Йорк Таймз» відрядив Стівена Дж. Дабнера, письменника й журналіста, написати короткий нарис про Стівена Д. Левітта, перспективного молодого економіста з Чиказького університету.

Раніше Дабнер, збираючи матеріал для своєї книжки про психологію грошей, брав інтерв’ю в різних економістів і виявив, що вони часто розмовляли англійською так, наче вона була четвертою чи навіть п’ятою мовою їхнього спілкування. А у Левітта перед тим брали інтерв’ю численні журналісти, і він дійшов висновку, що їхнє мислення було… не надто раціональним, як кажуть економісти.

Та Левітт з’ясував, що Дабнер — не цілковитий ідіот. А Дабнер виявив, що Левітт — не логарифмічна лінійка в людській подобі. Журналіста вразила винахідливість і майстерність, з якою цей економіст виконував свою роботу, а також ентузіазм, з яким він про неї розповідав. Попри елітні дипломи Левітта (бакалавра Гарварду, доктора філософії Массачусетського технологічного інституту) та купу всіляких нагород і премій, він вивчав економіку у виразно неортодоксальний спосіб. Схоже, що молодий економіст сприймав світ не стільки як вчений, скільки як надзвичайно кмітливий і допитливий дослідник — скажімо, як кінорежисер-документаліст, чи експерт-криміналіст, або ж як букмекер, чия сфера бізнес-інтересів охоплює і спорт, і кримінал, і поп-культуру. Його мало цікавили ті фінансові проблеми, котрі зазвичай спадають на думку більшості людей, коли вони замислюються над економікою; Левітт фактично хизувався власним самозреченням. «Насправді я мало тямлю в царині економіки», — якось сказав він Дабнеру, змахуючи спадаюче на очі волосся. «Мені погано дається математика, я мало знаю про економетрику, крім того, я не вмію формулювати теорії. Спитайте мене, зросте чи впаде ринок цінних паперів, розвинеться чи занепаде економіка, дефляція — це добре чи погано, — і якщо я скажу, що добре знаюся на всіх цих речах, то це буде цілковита брехня».

Що конкретно цікавило Левітта — так це загадки повсякденного життя. Його дослідження — це справжній бенкет для тих, хто бажає знати про те, як функціонує реальний світ. Його унікальна методологія добре відображена в завершальному нарисі Дабнера:

На думку Левітта, економіка — це наука, яка має чудові знаряддя для отримання відповідей, але водночас відчуває серйозний брак цікавих запитань. Його унікальним даром є здатність ставити саме такі запитання. Ось, наприклад: Якщо наркодилери заробляють такі великі гроші, то чому вони й досі мешкають зі своїми матусями? Що є небезпечнішим — пістолет чи плавальний басейн? Що насправді спричинило падіння показників рівня злочинності протягом останнього десятиріччя? Чи справді агенти з нерухомості щиро переймаються інтересами своїх клієнтів? Навіщо чорношкірі батьки дають своїм дітям імена, що можуть зашкодити їхнім кар’єрним перспективам? Чи шкільні вчителі вдаються до незаконних підкупів, щоб відповіді їхніх учнів були правильними на критично важливих тестуваннях? Чи існує корупція в боротьбі сумо?

Багато людей — включно з його колегами — можуть сказати, що праця Левітта не має до економіки жодного стосунку. Але він просто звів так звану «нудну науку» до її головної й первісної мети: пояснити, яким чином люди отримують те, чого бажають. На відміну від більшості вчених, Левітт не боїться наводити особисті спостереження та всілякі цікаві бувальщини; він також не боїться розповідати анекдоти та історії (хоча боїться навмисності й планування). Він покладається на інтуїцію. Він просіює цілу купу інформації, щоби віднайти історію, якої ще ніхто не чув. Він винаходить спосіб виміряти явище, яке маститі економісти поквапилися наректи таким, що вимірюванню не підлягає. Незмінними сферами його інтересу є шахрайство, корупція та кримінал, хоча Левітт стверджує, що особисто він не має до них жодного стосунку1.[1]

А ще невгамовна допитливість Левітта привабила тисячі читачів журналу «Нью-Йорк Таймз». Його засипали запитаннями й зверненнями, запитами й загадками — від компанії «Дженерал моторз» до бейсбольного клубу «Нью-Йорк Янкіз» і американських сенаторів, тюремних в’язнів, батьків і навіть одного чоловіка, який двадцять років поспіль записував детальну інформацію про бублики, які він продавав. Один із колишніх переможців «Тур де Франс» зателефонував Левітту й попрохав допомогти йому довести, що нині вживання допінгу набуло серед учасників цих велоперегонів значного поширення; представники Центрального розвідувального управління забажали дізнатися, чи зміг би Левітт використовувати інформацію таким чином, щоб допомогти їм ловити відмивальників «брудних» грошей і терористів.

До такої реакції читачів спричинилася потужна сила засадничого переконання молодого економіста в тому, що сучасний світ, попри навмисні ускладнення, заплутаність і відверте шахрайство, не є чимось незбагненним і непізнаваним, навпаки — якщо поставити правильні запитання, то він є навіть ще цікавішим, ніж нам здається. Для цього лише потрібно поглянути на нього по-новому.

Видавці Нью-Йорка неодноразово радили Левітту написати книжку. «Написати книжку? Та не хочу я писати книжки», — відповідав він. Бо й так мав у мільйон разів більше нерозгаданих головоломок, ніж часу для того, щоб займатися їх розв’язанням. Та й думки про свої письменницькі здібності він був невисокої. Тож Левітт сказав «ні», відповівши, що йому це нецікаво. «Хіба що, може, ми зробимо це разом із Дабнером», — запропонував він.

Співпраця — це не для кожного. Але ці двоє (відтоді відомі як «двоє нас») вирішили все обговорити й прикинути, чи вийде в них написати таку книжку. На нашу думку, їм це вдалося. Сподіваємося, ви з нами згодні.

Чому усталені істини так часто виявляються хибними — Яким чином «експерти» (від кримінологів та агентів з нерухомості до політологів) маніпулюють фактами — Чому знання про те, що і як потрібно вимірювати, є ключовим для розуміння сучасного життя — І що, зрештою, означає слово «фрікономіка»

Кожен, хто жив у Сполучених Штатах на початку 90-х і хоча б краєм ока дивився нічні новини, а вдень читав газети, постійно потерпав від паралізуючого