Читати книгу - "Подружжя по сусідству"

Я мушу подякувати дуже великій кількості людей. Гелен Геллер — надзвичайний агент — дякую за все. Сердечна вдячність також усім у «Марш ейдженсі» за їхні представництва в усьому світі.

Величезна подяка Брайану Тарту, Памелі Дорман та всім людям у «Вікінґ Пінґвін» (США). Дуже вдячна також Ларрі Фінлі та Френкі Грею з «Трансволд» у Великій Британії та всій їхній чудовій команді. Дякую також Крістін Кокрейн, Емі Блек, Бхавні Чаухан та команді «Даблдей Канада», що підтримувала мене. Мені страшенно пощастило з командами маркетингу і зв’язків із громадськістю по обидва боки Атлантики.

Дякую Ілзі Брінк за дизайн веб-сайту.

Також я дуже вдячна моїм першим читачам — Леслі М’ютік, Сандрі Оустлер та Кейті Коломбо.

І, звісно ж, я б не написала цієї книги без величезної підтримки своєї родини.

Анна відчуває, як у її шлунку булькотить кислота і підступає до горла; перед очима в неї пливе. Вона випила забагато. Синтія постійно підливала в її келих. Анна намагалася стриматися, але потім пустилася берега — вона не знала, як інакше пережити цей вечір. Тепер вона й не уявляла, скільки вина випила протягом цієї нескінченної вечірки. Вранці їй доведеться зцідити й вилити своє грудне молоко.

Від спеки літньої ночі Анна втрачає притомність духу й дивиться на хазяйку, звузивши очі. Синтія відкрито фліртує з її чоловіком, Марко. Чого Анна має з цим миритися? Чому чоловік Синтії, Грем, не перешкоджає цьому? Анна розлючена, проте безсильна — вона не знає, як зупинити це так, щоб не видаватися пафосною дивачкою. Всі вони дещо напідпитку. Тож вона все ігнорує, клекочучи всередині, й маленькими ковточками п’є охолоджене вино. Анна не з тих людей, хто влаштовує сцени, не з тих, хто привертає до себе увагу.

Синтія ж, тим часом…

Усі вони втрьох — Анна, Марко та добре вихований чоловік Синтії, Грем, — дивляться на неї, немов зачаровані. Особливо Марко, який, здається, не може й відвести від Синтії очей. Наповнюючи келих Марко, вона нахиляється якось занадто близько до нього, так, що її обтислий топ опиняється так низько, що Марко міг би носа почухати об її декольте.

Анна нагадує собі, що Синтія фліртує з усіма. Синтія виглядає так чудово, що, здається, просто не може себе опанувати.

Та що довше Анна спостерігає, то цікавіше їй стає — чи могло щось насправді відбуватися між Марко й Синтією. Досі в Анни не було таких підозр. Можливо, це алкоголь викликає в неї параною.

Ні, вирішує вона, вони не поводилися б так, якби їм було що приховувати. Синтія фліртує більше за Марко: він лише приймає її увагу, бо йому це лестить. Марко й сам надто гарний: його скуйовджене волосся, ліщинові очі та чарівна посмішка завжди привертали увагу. Вони блискуча пара — Синтія та Марко. Анна наказує собі припинити. Запевняє себе, що Марко вірний їй. Вона знає, що він віддає всього себе родині. Що він відданий їй та дитині.

Він залишиться поряд, хай би що там не було, — й вона робить великий ковток вина, — як би не було погано. Спостерігаючи за тим, як Синтія висне на Марко, Анна дедалі більше турбується і засмучується. Вона досі на двадцять фунтів важча, ніж треба, після пологів, від яких минуло півроку. Вона думала, що на цей момент вже повернеться до ваги, що була в неї до вагітності, та, здається, на це потрібен принаймні рік. Треба їй припинити продивлятися журнали на виході з бакалії, порівнюючи себе з тими селебриті-матусями, яким персональні тренери допомагають виглядати чудово вже за якихось кілька тижнів.

Та навіть у своїй найкращій формі Анна не могла змагатися з такими, як Синтія — її вища, фігуристіша сусідка з довгими ногами, великими грудьми та водоспадом чорнющого волосся. До того ж одяг Синтії вбиває з одного маху — вона завжди на високих підборах та у сексуальному вбранні, навіть якщо йдеться про вечерю вдома зі ще одним подружжям.

Анна не може зосередитися на розмові. Вона вимикає звук і втуплюється у мармуровий камін, такий самий, як і в їхній вітальні, по інший бік спільної стіни, що відділяє Анну з Марко від Синтії та Грема; вони живуть у цегляному будинку на кілька родин, типовому для північної частини Нью-Йорка, доладно збудованому наприкінці дев’ятнадцятого століття. Усі будинки в ряду схожі — в італійському стилі, вишукані, дорогі — та, окрім будинку Марко й Анни, який завершує ряд і дещо відрізняється за стилем і оздобленням, кожен із них — маленький витвір мистецтва.

Анна незграбно тягнеться за мобільним телефоном, що лежить на обідньому столі, й перевіряє час. Майже перша ночі. Вона ходила до дитини опівночі. Марко перевіряв, чи усе гаразд, о пів на першу. Потім вони із Синтією пішли покурити на задню терасу, тоді як Анна й Грем ніяково сиділи за неприбраним столом, напружено розмовляючи. Треба їй було вийти на двір із ними, вдихнути повітря. Та вона не пішла: можливо, через те що Грем не любив, коли поряд із ним палять, і то було б грубо чи принаймні нечемно лишити його самого на власній же вечірці. Тож, на засадах моралі та етики, вона лишилася. Грем, англосаксонець і протестант, як і сама Анна, має бездоганні манери. Чого він одружився з такою дівкою, як Синтія, — загадка. Синтія та Марко повернулися із заднього дворика кілька хвилин тому, й Анна відчайдушно хоче піти, навіть якщо решті ще весело.

Вона кидає погляд на радіоняню, що стоїть на краєчку столу, — маленька червона лампочка пристрою мерехтить, як запалена сигарета. Відеодисплей розбився — вона впустила його пару днів тому, і Марко ще не встиг з’їздити й замінити його, та аудіо й досі працює.

Раптом її охопили сумніви, вона відчула неправильність усього, що відбувалося. Ну хто йде на вечерю, лишивши немовля вдома на самоті? Яка мати пішла б на таке? Вона відчуває знайомі вже душевні страждання, затиснуті у фразу «Ти погана мати».