Читати книгу - "Вітер крізь замкову щілину: Темна вежа VIII"
- Жанр: Фентезі 🐉🧝♀️🗡️
- Автор: Стівен Кінг
- ISBN: 9786171277243
- Серія: «Темна вежа»
Книга «Вітер крізь замкову щілину: Темна вежа VIII» «короля жахів» американської літератури Стівена Кінга доповнює довгу епопею про Темну вежу. Ця серія принесла неабияку популярність письменнику, адже володіла закрученим сюжетом з притаманною для автора стилістикою. Одразу варто зауважити, що ця книга не є повноцінним продовженням серії. Її події розгортаються між четвертою та п’ятою книгою, що можна вважати повноцінним приквелом до основної історії.
Історія являє собою неспішну, моторошну та атмосферну розповідь головного героя – стрільця на ім’я Роланд Діскейн. Він розповідає про те, як потрапив до лютої бурі, яка змусила його ховатись в будинку на болотах, де в центрі стоїть стовп з чиєюсь головою. Події розгортаються одразу після того, як головні герої попередньої за хронологією книги покинули Смарагдове місто. До речі, читати онлайн книгу «Вітер крізь замкову щілину Темна вежа VIII» Стівена Кінга українською мовою можна на нашому сайті електронних книг.
Загалом, вся книга не має спільного сюжету, а складається з трьох історій, лише дві з яких поєднані спільною аркою. Друга історія, яку розповідатиме Роланд, буде про хлопчика на ім’я Том Рісс, який жив неподалік одного лісу. Справа в тому, що цьому хлопчику вдалося вбити одного з найстрашніших монстрів цього світу.
Якого саме та як можна дізнатись лише скачавши книгу «Вітер крізь замкову щілину Темна вежа VIII» Стівена Кінга безкоштовно, без реєстрації та sms (смс) в таких форматах, як fb2 (фб2), txt (тхт), rtf (ртф), epub (єпаб), скориставшись нашим ресурсом електронних книг.
Історія останнього стрільця Серединного світу Роланда добігла б свого кінця, якби не єдине «але». Наче вітер у замкову шпарину, просвистів крізь читацьку увагу один епізод – одне розслідування. Смарагдове Місто лишилося далеко позаду, а попереду на молодого Роланда Дескейна та його супутників чекає не бачений досі буревій… Чим завершаться Роландові пошуки розгадки до таємниці перевертня, «шкуряка», який убиває людей, постаючи перед ними в подобі то тигра, то ведмедя, то лева?
Обережно! Ненормативна лексика!
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Цю книжку присвячую
Робін Ферт і команді «Марвел Комікс»
Для тих, хто вперше відкриває для себе епічний цикл бестселерів «Темна вежа» (і для легіонів його відданих фанів), надзвичайно цікавий окремий роман і прекрасний вступ до циклу.
Початок епічної фентезійної саги «Темна вежа» було покладено 1974 року, основного розмаху вона набула у 1980-х, а захоплива кінцівка з’явилася, коли вийшли друком останні три романи (2003–2004 роки). Це найвидатніше письменницьке досягнення Стівена Кінга. Цикл «Темна вежа» ліг в основу тривалого видання серії коміксів «Марвел Комікс».
У романі «Вітер у замкову шпарину» Кінг повертається до насичених краєвидів Серединного світу. Ця історія в історії розповідає нам про ранні роки Роланда Дескейна, останнього стрільця Серединного світу, а саме про той рік по смерті матері, коли його мучила провина за її вбивство. Батько відряджає його розслідувати загадку перевертня, «шкуряка», що вбиває людей. Роланд зустрічає хлопчика, Білла Стрітера, хороброго, проте наляканого єдиного свідка нещодавнього лютування звіра. Ще сам підліток, Роланд заспокоює хлопчика, розказуючи йому казку з «Книги Ельдової», яку мама колись читала йому перед сном. «Людина ніколи не буде занадто дорослою, щоб слухати оповідки, – каже він Біллу. – Чоловік і хлопчик, дівчинка й жінка – ми живемо заради них».
Віддані прихильники циклу «Темна вежа» будуть раді ближче познайомитися зі світом Роланда і відчути на собі всю силу магії Стівена Кінга як оповідача.
Багато з тих, хто тримає зараз у руках цю книжку, роками (а то й від самого початку) стежили за пригодами Роланда і ка-тету його друзів. Інші (я сподіваюся, їх багато, новобранців і Постійних Читачів) можуть запитати: «Хіба я зможу отримати задоволення від цієї книжки, якщо і в очі не бачив попередніх томів серії “Темна вежа”?» Моя відповідь – так, зможете, якщо запам’ятаєте декілька речей.
По-перше, Серединний світ існує зовсім поряд з нашим світом, тому в чомусь вони між собою перегукуються. Між двома світами також є двері, подекуди трапляються й «тонкі», пропускальні місця, в яких два світи переплітаються. Троє з Роландового ка-тету (Едді, Сюзанна та Джейк) по черзі зазнали видобування з Нью-Йорка, де їхнє життя протікало досить буремно, до Серединного світу, де їм судилося долучитися до Роландових мандрів. Їхній четвертий супутник, пухнастик-шалапут Юк, – це істота з золотавими очима, корінний мешканець Серединного світу. Цей світ дуже старий, лежить у руїнах і повен чудовиськ та непевної, небезпечної магії.
По-друге, Роланд Дескейн з Ґілеаду – стрілець, один із когорти захисників, які намагаються стежити за порядком у світі, де повага до закону стрімко знецінюється. Якщо ви уявите стрільців з Ґілеаду як щось середнє між мандрівними лицарями й федеральними маршалами Дикого Заходу, то, думаю, не схибите. Більшість із них, хоча й не всі, походять із роду старого Білого короля, відомого як Артур Ельд (я ж вам казав, часткові збіги є).
По-третє, Роланд прожив життя під тягарем страшного прокляття. Він убив свою матір, що мала роман (хоч і не зовсім із власної волі та всупереч здоровому глузду) з типом, з яким ви познайомитеся на сторінках цієї книжки. І хоча сталося це через жахливу помилку, винним у всьому стрілець вважає себе, тож печальна смерть Ґабріели Дескейн переслідувала його з ранньої юності. Усі ці події вичерпно описано в циклі «Темна вежа», але думаю, для того щоб прочитати цей том, інформації вам буде достатньо.
Для читачів, які вже давно з нами, скажу, що цю книжку на полицю треба ставити між «Чаклуном та сферою» і «Вовками Кальї»… тобто це буде, так би мовити, «Темна вежа 4,5».
Що ж до мене, то я був у захваті, коли зрозумів, що мої давні друзі хочуть іще дещо повідати світу. Віднайти їх знову, через роки й роки по тому, як я подумав, що в їхній історії поставлено крапку, – то справжній величезний подарунок.
14 вересня 2011 року
Стівен Кінг
1Упродовж наступних днів після того, як вони покинули Зелений палац (що, зрештою, виявився не країною Оз – зате став могилою для мерзенного покидька, якого Роландів ка-тет знав під іменем Цок-Цока), хлопчик Джейк став потроху віддалятися від друзів. Він ішов попереду Роланда, Едді й Сюзанни, і відстань між ними поступово збільшувалася.
– Ти не хвилюєшся за нього? – спитала у Роланда Сюзанна. – Він там, попереду, сам-один.
– З ним Юк, – відповів за стрільця Едді, маючи на увазі пухнастика-шалапута, який прийняв Джейка як свого найкращого друга. – Містер Юк добре ладнає з хорошими людьми, але для не надто хороших у нього завжди напоготові повен рот гострих зубів. Ґешер уже мав змогу в цьому переконатися, на свою біду.
– А ще у Джейка є зброя його батька, – сказав Роланд. – І він уміє пускати її в хід. Дуже добре вміє. І зі Шляху Променя він не зійде. – Скаліченою рукою він показав угору. Низько нависле небо здавалося непорушним, та на південний схід незмінно пливли суцільним коридором хмари. У бік Краю грому, якщо правду казала записка, яку їм залишив чоловік, що підписувався ініціалами «РФ».
У бік Темної вежі.
– Але чому… – почала Сюзанна, і тут колесо її візка втрапило у вибоїну. Вона повернулася до Едді. – Котику, дивися, куди мене везеш.
– Пробач, – сказав Едді. – Міністерство шляхів сполучення вже давно забило на ремонт цієї ділянки автостради. Мабуть, у бюджеті дірка.
Звісно, то була не автострада, проте сяка-така дорога (колись була): дві ледь помітні борозни від коліс, уздовж яких час від часу траплялися напівзруйновані хати. Того ранку вони проминули навіть покинуту крамницю під вивіскою, на якій проглядали стерті літери: «СІЛЬСЬКА КРАМНИЦЯ ТУКА». Мандрівники зазирнули всередину в пошуках харчів (тоді Джейк і Юк ще були з ними), та не знайшли нічого, крім пилюки, старезного павутиння і скелета якоїсь тварини: великого єнота, маленького собаки чи пухнастика-шалапута. Юк недбало понюхав кістки й помочився на них, потім вийшов з крамниці, сів на горбочку й обкрутився хвостом. Він повернувся пичкою в той бік, звідки вони прийшли, й нюхав повітря.
Роланд уже не раз помічав таке за пухнастиком, і це змусило його замислитися, хоча іншим він нічого не сказав. Може, за ними слідом хтось ішов? У це йому не надто вірилося, але поза малого (піднятий ніс, прищулені вуха, скручений хвіст) викликала у пам’яті якийсь невиразний спогад чи асоціацію, та він ніяк не міг пригадати, з чим це пов’язано.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вітер крізь замкову щілину: Темна вежа VIII», після закриття браузера.