Читати книгу - "Драматичні поеми, Леся Українка"

Леся Українка

ДРАМАТИЧНІ ПОЕМИ

Драматична поема

Адвокат Мартіан Емілій.

Аврелія - його дочка.

Валент - його син.

Альбіна - його сестра.

Люцілла - її дочка, Мартіанова небога.

Констанцій - писар у Мартіана.

Брат Ізоген - значний християнин, належний до кліру.

Ардент - молодий християнин.

Мім - німий раб.

Германець - воротар.

Центуріон вігілів.

Сторожа, сусідки.

Діється в місті Путеолах при Неапольській затоці, в домі Мартіановім, в III ст. по р[іздву] Х[ристовому].

Перистиль (хатній дворик) в Мартіановій оселі, оточений критою колонадою, простого, навіть суворого стилю, і кімнатами, що виходять дверима на ту колонаду; з одного боку кімнати побудовано на два поверхи, на горішній ведуть вузенькі сходи. Дворик посипано піском і засаджено де-не-де тривкими ростинами, здебільша агавами; подекуди стоять прості лавки з сірого каменю. Посередині круглий ставок без квіток і покрас; коло нього великий сонячний дзигар і менший водяний (клепсидра), там же стовп з почепленою на ньому мідяною дошкою, клевцем і великою ліхтарнею на гаку. В глибині перистиля вузька брама з кватиркою в одній половинці і з хвірткою в другій. Коли брама відчиняється, видко хороший морський краєвид. Напереді з одного боку до перистиля притикає чималий Мартіановий таблін (кімната для роботи), теж дуже простий, без покрас, заставлений полицями і кошиками, де лежать у великому порядку кодекси, таблиці, сувої і зшитки пергаменту і всякі знадоби до писання. В табліні тільки задня стіна мурована, а дві бічні заміняються завісами, що можуть розсуватись. Дія відбувається рівночасно і в табліні, і в перистилі.

Констанцій, дуже скромного вигляду молодик, наготовляє в табліні все до роботи: розкладає документи різні на столику, присуває до столика крісло з скамничкою під ноги і складений дзиглик, вигладжує навосковані таблиці і загострює стиля (паличку до писання).

Мім, німий раб, стирає порох з сонячного дзигаря, придивляється, де стоїть на ньому тінь, потім раптом б’є клевцем по мідяній дошці, сильно, різко, мов на гвалт, але сам при тому має дуже спокійне обличчя, немов пробуває в найглибшій тиші.

Збоку, з проходу, що поза табліном, виходить Мартіан, чоловік поважного, але ще не старого віку, торкає міма за плече, всміхається і подає рукою знак, що годі калатати. Мім спиняється, відходить набік і, взявши граблі, розрівнює пісок поміж агавами. Мартіан увіходить в таблін.

Мартіан

Здоров, Констанцію.

Констанцій

Здоров, патроне.

Мартіан

Мій вірний мім, як доля, невмолимий,

за ним уже роботи не проспати.

(Сідає на кріслі.)

Ти роздивився, що в нас на черзі?

Констанцій

Так, маємо тепера тую справу

про конфіскату грунту, що належить

тутешній церкві.

Мартіан

Добре. Я вже дещо

налагодив для оборони важне,

а ти там по законах пошукай,

як довго погребове товариство

задержує свої права на землю,

що зайняло колись під кладовище,

хоч потім перестало там ховати.

Констанцій дістає з полиці кодекс, сідає на дзиглик і переглядає параграфи. Мартіан бере один із сувоїв, що на столі, і читає уважно.

Констанцій

(несміло, не підводячи голови)

Патроне, єсть одна приватна справа.

Мартіан

Чия?

Констанцій

Твоя.

Мартіан

Яка ж? Не розумію.

Констанцій

Твоя жона…

Мартіан

(шорстко)

Не маю я жони.

Констанцій

Пробач… я хтів сказати, є відомість,

що Туллія вже позов учинила

у суд про половину всіх маєтків,-

се нібито належить їй від тебе

після розлуки шлюбу.

Мартіан

(видимо вражений, але панує над собою)

Що ж, нехай.

Констанцій

Ти не доручиш розпитать докладно?

Мартіан

Суд сповістить про все, як буде кликать.

Констанцій

Я чув, що в неї є в суді зарука,

бо муж її…

Мартіан

(сухо)

Мені се нецікаво.

Ти вже знайшов параграф?

Констанцій

Вже, патроне.

Обидва мовчки читають. Тим часом за брамою якийсь глухий гомін голосів, потім він стихає. Одчиняється брама, і воротар-германець, увійшовши крізь неї з вулиці в перистиль, подає мімові якусь табличку і показує йому знаками, щоб комусь передати на горішній поверх. Мім бере табличку і подається з нею до табліну. Воротар пробує його затримати, але він дивиться на нього люто і крутить головою. Воротар махає рукою і йде знов за браму. Мім увіходить в таблін і подає Мартіанові табличку, а сам стає на порозі.

Мартіан

Се що таке? Від кого і до кого?

Немає напису.

(Читає.)

«Я жду тебе

у кожду пору дня чи навіть ночі.

Ти будеш, як в раю. Цілую міцно

тебе - так, як люблю».

(Здвигає плечима.)

Не розумію !

(Усміхаючись.)

Констанцію, а може, се до тебе?

То вибачай за помилку.

(Подає йому табличку.)

Констанцій

(не беручи)

Ні-ні,

сього не може бути, запевняю!

Мартіан

Чого ж ти так сахаєшся? Цидула

гречненько зложена й не без вогню.

(Знаками питає міма, де він узяв таблицю. Той показує на браму і повторяє ті рухи, що робив йому воротар.)

Мартіан

(уже досадливо)

Щось неподобне!

(Махає мімові рукою, той виходить.)