Читати книгу - "Людина й комп'ютер, Айзек Азімов"

Айзек Азімов

Людина й комп'ютер 

Айзек Азімов — один з найпопулярніших сьогодні письменників-фантастів. Професор, фахівець з біохімії, А. Азімов будує свої твори на основі чіткої й переконливої наукової логіки. Пройняті духом гуманізму, ці твори наштовхують читача на серйозні роздуми. Слід віддати належне письменникові і як знавцеві кібернетики. Видана в нашій країні на зорі розвитку кібернетичної науки, збірка його науково-фантастичних оповідань «Я — робот», напевне, в багатьох молодих читачів викликала великий інтерес до наукових проблем, пов’язаних із створенням «інтелектуальних» комп’ютерів і людиноподібних роботів.

Проблема «людина й комп’ютер» уже віддавна хвилює як учених — філософів, соціологів, — так і письменників-фантастів. У своїх творах А. Азімов торкається в основному таких проблем: Чи може в майбутньому скластися ситуація, коли все більш досконалі, здатні до самонавчання «інтелектуальні» комп’ютери і роботи відмовляться підкорятися наказам людини й почнуть «конфліктувати» із своїми творцями? І друга — якщо, навіть за умови суворого підкорення людині, вдосконалені комп’ютери застосовуватимуться все ширше й ширше, то чи не призведе це до такої залежності людини від них, що може різко знизити чи навіть убити в людині вміння мислити, виявляти ініціативу, сміливо приймати рішення?

У нарисі А. Азімова, як і в більшості подібних його творів автор застерігає від нехтування цими проблемами. Не проповідуючи «страх» перед комп’ютерами, він закликає зробити все, щоб машини завжди були друзями й помічниками людини.

Щодо інших проблем, піднятих у нарисі «Людина й комп’ютер», то тут слід нагадати про ще одну важливу обставину, яка, на жаль, залишилася поза увагою американського письменника-фантаста.

Електронно-обчислювальні машини все більше застосовуються для розв’язання різноманітних економічних завдань у галузях моделювання, аналізу і прогнозування складних систем і ситуацій. Але для соціально-економічної сфери визначальними є вже не методи програмування і не технічні параметри самих машин, а формулювання цілей, заради яких розв'язується те чи те завдання, вибір критеріїв, згідно яких приймаємо чи не приймаємо те або інше рішення. І тут велику роль відіграють соціально-економічні умови, за яких людина здійснює ці процеси. На жаль, ці соціально-економічні закони розвитку суспільства і революційно-перетворююча роль людини в ньому ігноруються А. Азімовим, хоч без врахування цих чинників об’єктивна картина взаємодії людини й машини виглядає неадекватною.

Деякі американські друковані органи твердять, що доля майбутньої війни, успіх в ній залежить від рівня досконалості комп’ютерів у різних країнах. Але ж ми добре розуміємо, що проблеми війни й миру вирішуватимуть не комп’ютери, а люди. Саме від людей залежить, з якою метою використовуватимуться комп’ютери, аби досягнення науки і техніки служили не війні, а миру й прогресу.

ВАЛЕРІЙ ВАЛАХ, учений секретар Наукової ради Академії наук УРСР з проблеми «Кібернетика».

У 20-х роках XVII сторіччя німецький астроном Иоганн Кеплер намагався скласти таблиці, за якими можна передбачити положення планет на небосхилі для будь-якого моменту в майбутньому. Думка була не нова. Подібні таблиці складали ще вавілоняни, стародавні греки, вчені середньовіччя. Для одних таблиці мали астрологічну цінність, для інших це був крок до пізнання годинникового механізму, що править Всесвітом.

Кеплер мав на меті обидві цілі, але завдання його виявилося надзвичайно трудомістким. Він мав зведення ретельних спостережень за планетами в минулому, але мав також нову теорію, яку створив сам: що планети рухаються навколо Сонця не по колових, а по еліптичних орбітах. Для розрахунків потрібно було безліч часу, до того ж довелося б щоразу перевіряти та переперевіряти, чи не вкралася в розрахунки арифметична помилка. Кеплерові вже виповнилося п’ятдесят, а тривалість життя в ті часи була невеликою. Чи встигне він скласти таблиці?

На щастя, шотландський математик Джон Нейпір винайшов систему, яку назвав логарифмічною. 1614 року він випустив довжелезну таблицю, з допомогою якої можна було уникнути трудомістких арифметичних дій — множення та ділення. Це давало велику економію часу.

Кеплер ухопився за таблицю логарифмів, уперше в історії застосувавши її з такою важливою метою. Завдання, як і раніше, лишалось трудомістким, але тепер він принаймні міг скінчити роботу за життя. Його планетні таблиці, видані друком 1627 року, були шедевром тогочасної науки. А за три роки він помер.

Але уявімо, що сталося б, коли Кеплер мав змогу якимось чином скористатись одним з тих комп’ютерів, який виконує арифметичні дії зі швидкістю світла,— в сто мільйонів разів швидше за людину, й притому безпомилково.

Кілька років тому вихідні дані, що ними користувався Кеплер, справді було введено в комп’ютер. З точними діями, на які Кеплер витратив кілька років, навіть користуючись логарифмами, комп’ютер упорався за вісім хвилин!

Чи була машина розумніша за Кеплера? Звичайно ж, ні. Вона тямила не більше від логарифмічної таблиці, зате мала набагато складнішу будову. ЕОМ значно продуктивніша саме тоді, коли необхідно провадити нудні, монотонні, запаморочливі розрахунки, й це залишає людині простір для творчості в будь-якій галузі знання чи мистецтва.

Поява електронної обчислювальної машини в 40-х роках нашого сторіччя була своєрідною революцією в історії людської думки, причому революцією, яка трохи лякає: знімає з людини тягар, до якого настільки звикла, що він немовби став її невід’ємною ознакою. Дехто навіть побоюється, що без цього тягаря людина деградує, та навряд чи це так:

адже перекласти на плечі машини нелюдську працю цілком людяно.

Ми маємо досвід більш ранньої й менш значної революції подібного роду й можемо робити висновки. Двісті років тому вперше з’явилися машини, призначені виконувати виснажливу, справді каторжну працю, яка ставила людину врівень з твариною. Паровий двигун, двигун внутрішнього згорання, електромотор перебрали роботу, яку раніше виконували людські м’язи, причому машини впору-валися з нею швидше й краще. Внаслідок цього стало здобутком усього людства, а не привілеєм купки вельмож, певне дозвілля.

Чи призвела НТР до втрати людяності? Хіба людині було краще в попередні епохи, коли раби, кріпаки або «вільні» селяни все своє коротке гірке життя витрачали на те, щоб важкою постійною працею добувати щоденний хліб для напівголодного існування? А жалюгідна пишнота їхніх панів у доін-дустріальну епоху? Вона також виглядає вбогою за мірками пересічної сучасної людини.

Наука й техніка подвоїли тривалість життя й потроїли здоров’я та комфортабельність існування людини. А що панувало в людському суспільстві доти? Чума та інші хвороби, які призводили до смерті. Рабство. Голод. Виснажлива праця. Жодне суспільство, яке завдяки індустріалізації домоглося вищого рівня життя, добровільно не відмовиться від цього.

Безперечно, індустріалізація породила свої проблеми. Оте піднесення добробуту й разючі успіхи медицини спричинилися до швидкого збільшення населення планети, зрослого споживання ресурсів і виробництва шкідливих речовин, посилення тисняви й скупченості, загального погіршення стану навколишнього середовища.

Втім,