Читати книжки он-лайн » Фентезі 🐉🧝‍♀️🗡️ » Варта!Варта!, Террі Пратчетт

Читати книгу - "Варта!Варта!, Террі Пратчетт"

73
0
В повній версії книги "Варта!Варта!" від автора Террі Пратчетт, яка відноситься до жанру "Фентезі 🐉🧝‍♀️🗡️ / Фантастика 🚀🪐👽", можна безкоштовно читати на порталі українських книг. Наш сайт ekniga.club надає можливість читати повні версії книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно. Ви можете завантажити книги у форматах PDF, EPUB, FB2 на свій гаджет.
На порталі "ekniga.club", що є бібліотекою українських письменників, можна знайти книгу «Варта!Варта!, Террі Пратчетт» від автора - Террі Пратчетт, яку можна читати онлайн безкоштовно на вашому гаджеті. Ця книга є найбільш популярною серед сучасних читачів у жанрі та займає лідируючі позиції в категорії "Фентезі 🐉🧝‍♀️🗡️ / Фантастика 🚀🪐👽" серед усієї колекції творів (книг).
Поділитися книгою "Варта!Варта!, Террі Пратчетт" з друзями в соціальних мережах: 

«Варта! Варта!» — перший роман підциклу «Варта» із серії «Дискосвіт» Террі Пратчетта.
Міська варта славетного міста Анк-Морпорка занепадає. Основні принципи роботи вартових: не бігти занадто швидко, аби у жодному разі не наздогнати правопорушника, не встрягати у бійки, аби уникнути стусанів, не привертати до себе надто багато уваги, бо ж раптом хтось попросить про допомогу. Тактика невтручання — найбезпечніша! Та, здається, старі принципи доведеться переглянути.
По-перше, до лав вартових записався доброволець: сповнений сил, натхнення та надмірного ентузіазму молодший констебль Морква. Він знає усі закони і правила, неухильно дотримується букви закону й готовий цілком присвятити себе службі. А по-друге, в Анк-Морпорку відбувається державний переворот, Патриція кидають до в’язниці, а королем стає… дракон! Ще той тиран і підпалювач, між іншим. У місті коїться казна-що, анк-морпоркцям потрібна допомога. Та чи вдасться міській варті знову стати доблесною, а головне — врятувати Анк-Морпорк?

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 76
Перейти на сторінку:

Варта! Варта! Террі Пратчетт

Текст не можна копіювати, розповсюджувати чи поширювати на інших інтернет-ресурсах. Поважаймо авторське право і працю одне одного. 

Там лежать дракони. 

Лежать вони собі… А як саме лежать? 

Вони не поздихали. І не дрімають. І не вичікують — адже чекання передбачає мету. То яке ж слово нам потрібне?.. 

Мабуть, сплячка… 

Хоч тут і просторо, але драконам все одно тісно. На кожному кубічному дюймі — або кіготь, або пазур, або пластина луски, або кінчик хвоста. Ніби на отих малюнках з оптичними ілюзіями. І ваші зіниці врешті-решт доносять до мозку, що насправді кожен просвіт між драконами — це ще один дракон. 

Така собі бляшанка із сардинами, але величезними, вкритими грубою лускою, пихатими й гоноровими. 

І можна припустити, що десь є ключ. 

Дуже-дуже далеко, в Анк-Морпорку — найдревнішому, найвеличнішому і найзамурзанішому місті, — почало світати. З сірого неба щось дзюркнуло, поцяткувавши річковий туман, що клубочився вулицями. Щури найрізноманітніших порідь товклися у своїх нічних справах. Під вогким покривом темряви убивці вбивали, крадії крали, повії віялися. Словом, усе як треба. Захмелілий капітан Ваймз з Нічної сторожі, ледь тримаючись на ногах, проплентався вулицею, а тоді його прийняла в свої ніжні обійми стічна канава біля застави. Там він і лежав, а тимчасом над ним у передранковій мряці шипіло й мінилося світло, складаючись у літери… 

Місто було… Цей-во… Як його сказати… Ну… Жінкою. Воно було жінкою. Галасливою і древньою, що прожила не одне століття. Із тих, що крутять динамо, варто вам цей… закохатися, от. А потім вони… цей… Затоплюють… Між зубів, аж до язика, по самі гланди. Ну, от. Цей, ну… Отак вона чинила. Вона була, ну, цей-во, тямите, собачкою. Щенявкою. Куріпкою. Курвою. І варто вам було зненавидіти її й подумати, ніби ви її вирвали з цієї… з душі, вона кидалася у ваші обійми, розкриваючи поїдене червоточинами гріха величезне серце, яке несамовито калатало. І перехоплювала вас на краю. Шельма. Отож. Так. Ви ніколи не знали, на яку ступити. І де впасти. Але точно знали, що відпустити її не можете. Адже… Адже навіть лежачи в її канавах, ви знали, що вона ваша і ви не маєте нічого іншого… 

Волога пітьма огортала солідні будівлі Невидної академії, провідного навчального закладу для чаклунів. Зараз лише у крихітних віконцях нової Високоенергетичної чароспоруди блимало тьмяне октаринове світло. Там найгостріші уми штрикали тканину всесвіту — подобалося їй це чи ні. 

І в Бібліотеці, звісно, теж світилося. 

То було найбільше зібрання магічних текстів на весь мультивсесвіт. Тисячі томів із сокровенними вченнями статечно вишикувалися на полицях. 

Казали, що магія в такій концентрації може суттєво викривити звичайний світ, і тому Бібліотека не підкоряється загальним нормам часопростору. Ще казали, що вона тут стоїть вічно. І що ви можете днями блукати між її полиць, що десь там загубилися племена аспірантів, що в занедбаних нішах зачаїлося щось химерне, а хижаки, які полюють на те «щось», набагато химерніші.[1] 

У пошуках далеко розташованих книжок завбачливі студенти робили крейдою позначки на полицях, швендяючи у затхлій темряві, і просили, щоб друзі прийшли рятувати їх, якщо не дочекаються на вечерю. 

Надійно тримати чари вкупі неможливо, тож книги тут містили дещо більше, ніж папір і змелену на тирсу деревину. 

Крізь їхні корінці просочувалася неприборкана магія, безпечно заземлюючись у мідні перекладини, саме з цією метою прикручені до кожної полиці. Тьмяні відблиски блакитного полум’я зміїлися книжковими шафами. І лунали звуки. Шурхітливе перешіптування, як‑от, приміром, у зграї шпаків, що вмощується ночувати. У нічній тиші книжки перемовлялися. 

І хтось похропував. 

Сяйво, що линуло з полиць, не так підсвічувало, як увиразнювало темряву, але завдяки його бузковому блиманню, той, хто забрів би сюди, міг побачити невиразні контури старезного пошарпаного письмового стола, що стояв точнісінько під центральним куполом. 

Похропування лунало саме з-під того стола. Шмат подертої ковдри заледве вкривав якусь гірку мішечків із піском. Але ні: насправді там лежав дорослий орангутан чоловічої статі. 

Бібліотекар. 

Зараз мало хто звертав увагу на його мавпячу подобу. Він зазнав перетворення внаслідок магічного нещасного випадку. Там, де зберігають стільки потужних книжок разом, завжди існує ризик. Взагалі-то вважали, що він легко відбувся, — врешті-решт бодай якесь тіло одержав. А ще йому дозволили й далі виконувати роботу (він мав до неї неабиякий хист). Втім, «дозволили» — не найвлучніше слово. Просто він вмів закопилити верхню губу й показати такі жовті зуби, якими не могла похвалитися жодна пащека в Раді академії, і тому якось так склалося, що збереження за ним робочого місця навіть не висували на обговорення. 

Але пролунав іще один звук, якого не мало б тут бути: рипіння дверей. Потім кроки. Хтось зник у лабіринті полиць. Книжки обурено зашурхотіли, а деякі з великих гримуарів брязнули своїми ланцюжками. 

Бібліотекар не прокинувся: його приспав тихий шелест дощу. 

За півмилі від Бібліотеки, зручно лежачи в канаві, капітан Ваймз з нічної варти розтулив рота і заспівав. 

Хтось вбраний у чорне прослизнув нічними вуличками, шмигаючи від дверей до дверей, і опинився біля воріт, що аж ніяк не здавалися гостинними. Втім, невимушений ефект залякування виник не лише завдяки входу. Скидалося, що архітектору дали спеціальні інструкції. «Ми хочемо чогось жаского, огорненого чорним, — пояснили замовники. — Тож вмости над воротами бридку ґоргулью. І нехай вони, зачиняючись, так грюкають, мовби велетень тупнув ногою. І нехай кожному дається втямки, що для них тут не дзеленчатиме дзвіночок». 

Приходько застукотів пальцями по темній дерев’яній панелі, набиваючи якийсь складний код. Прочинилося крихітне заґратоване вічко, крізь яке позирнуло недовірливе око. 

— Знаменна сова пугука вночі, — сказав відвідувач, намагаючись викрутити воду зі свого балахона. 

— Однак численні сиві лорди сумовито йдуть до людей, якими ніхто не керує, — продекламували з того боку ґрат. 

— Сестриниці старої панни слава, слава, — кинув у відповідь незнайомець, з якого скрапувала вода. 

— Для ката рівні зростом всі здобувачі. 

— Але воістину троянда в терні розквіта. 

— Добра матір варить квасолеву юшку для блудного сина, — промовили з-за хвіртки. 

Запала мовчанка. Лише дощ накрапував. 

— Що? — перепитав нарешті відвідувач. 

— Добра матір варить квасолеву юшку для блудного сина. 

Ще довша тиша. 

— А ви впевнені, що недбало збудована вежа не здригається аж до підвалин, коли пролітає метелик? — врешті-решт запитав змоклий незнайомець. 

— Ні. Квасолева юшка. Вибачте. 

Невтомні потоки зливи, посвистуючи, акомпанували ніяковій мовчанці. 

— Як щодо кита в клітці? — сказала мокра як хлющ людина з вулиці, намагаючись прихилитися до страхітливих воріт, аби бодай трохи сховатися від дощу. 

— А що з ним? 

— Він не повинен нічого знати про бездонні глибини — якщо ви в курсі. 

— А, кит у клітці. Вам потрібне Просвітлене братство ночі, темної, мов чорне дерево. Четверті ворота далі. 

— Ви ж тоді хто? 

— Просвітлене й древнє братство Ее. 

— Я собі гадав, що ви на Патоковій вулиці, — зауважив мокрий незнайомець, трохи помовчавши. 

— Ну… Ви ж знаєте, як воно трапляється. По вівторках там збирався ще й клуб художньої різьби, і ми не поладнали. 

— Он як? Що ж, дякую. 

— Радий був допомогти. 

І віконце з ляскотом зачинилося. 

Незнайомець у балахоні якусь мить свердлив

1 2 ... 76
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Варта!Варта!, Террі Пратчетт», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Варта!Варта!, Террі Пратчетт"