Читати книгу - "Не чужі, Аріна Вільде"

52
0
В повній версії книги "Не чужі" від автора Аріна Вільде, яка відноситься до жанру "Жіночий роман 👩💕📚", можна безкоштовно читати на порталі українських книг. Наш сайт ekniga.club надає можливість читати повні версії книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно. Ви можете завантажити книги у форматах PDF, EPUB, FB2 на свій гаджет.
На порталі "ekniga.club", що є бібліотекою українських письменників, можна знайти книгу «Не чужі, Аріна Вільде» від автора - Аріна Вільде, яку можна читати онлайн безкоштовно на вашому гаджеті. Ця книга є найбільш популярною серед сучасних читачів у жанрі та займає лідируючі позиції в категорії "Жіночий роман 👩💕📚" серед усієї колекції творів (книг).
Поділитися книгою "Не чужі, Аріна Вільде" з друзями в соціальних мережах: 
— До мене дійшли чутки, що моя донька до тебе небайдужа, Леонов.
— Ніяких проблем не виникне. Вона мене не цікавить.
— Ти мене не зрозумів, майор, - усміхається Смоленський. – Сьогодні ж запросиш її на побачення, будеш найввічливішим хлопцем у світі. А… через місяці чотири можна й весілля зіграти.
— Це жарт? – похмуро дивлюсь на чоловіка переді мною.
— Я ніколи не жартую, Леонов. І якщо ти не зробиш, як кажу, відправлю тебе служити на заставу. І звідти ти повернешся, тільки якщо вирішиш у відставку піти. Вибір за тобою.
***
Я закохалася в нього з першого погляду. Мріяла, що колись він стане моїм чоловіком. І ось, стільки років потому, він нарешті звернув на мене увагу. І покликав заміж. Мамусю, здається, я по-справжньому щаслива. Вперше в житті…
ХЕ, двотомник

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 97
Перейти на сторінку:
Глава 1

"Якщо за пів години ти не з’явишся в університеті, я відберу в тебе автомобіль. Будеш громадським транспортом їздити», — читаю гнівне повідомлення від батька й вимикаю телефон. Намагаюся зручніше влаштуватися в жорстокому кріслі літака й нервово зазираю в ілюмінатор.

Ми з подругами вирішили влаштувати собі канікули. Кілька днів у Мадриді, вдалині від наших батьків. В останню мить придбали квитки й зірвалися в аеропорт. Хто ж знав, що кураторка саме сьогодні вирішить поскаржитись батькові на мої численні прогули?

Я підіймаюсь у кріслі й озираюсь назад, вишукуючи Ліду поглядом. Вільних квитків майже не було, тому ми з подругами сидимо в різних частинах літака. Тут немає бізнес-класу з усіма привілеями, звичайний чартер, але я не вибаглива. А от мої подруги — так.

Ліда розмовляє телефоном й судячи з виразу її обличчя, Ніна Петрівна телефонувала не тільки до мене додому. Ми переглядаємося з Лідою й вона проводить ребром долоні по шиї, корчить смішну пику, даючи зрозуміти, що після повернення додому їй буде непереливки.

Я усміхаюся і повертаюся на місце. Виймаю з рюкзака аркуш паперу й олівець. Кілька секунд задумливо дивлюся на сірий грифель, вирішуючи, що б зобразити, а потім починаю малювати карикатуру злого батька. Пізно він вирішив зайнятись вихованням доньки, коли він був мені потрібен понад усе — його ніколи не було поруч.

Хтось займає місце поряд зі мною. У поле мого зору спочатку потрапляють грубі берці, потім військова форма. Ми домовились із подругами, що попросимо пасажирів, чиї місця будуть поряд із нашими, обмінятись, щоб влаштуватися утрьох. Я підіймаю погляд на чоловіка, відкриваю рот, але всі слова застрягають у горлі.

Я знаю його.

Щоки спалахують від збентеження, руки починають тремтіти. Така реакція абсолютно не властива мені. Він на дев’ять років старший, я це точно пам’ятаю. А ще його звуть Давид. І він з одного зі мною селища.

Моя мама померла під час пологів, батько був убитий горем, він до нестями кохав її й не зміг впоратися із втратою. Він переїхав у місто, залишивши мене з бабусею. Приїжджав рідко, я завжди готувалася до цього дня, одягала найкращу сукню, прибирала у своїй кімнаті, чекала, коли тато запитає про мої оцінки, щоб вручити щоденник відмінниці й почути, яка я в нього розумничка.

От тільки йому це зовсім не потрібно було.

Він лише дивився на мене похмуро, проходився хатою, вечеряв, залишав пухкий конверт із грошима і знову сідав у свою автівку, щоб на місяць зникнути з наших життів.

Але давайте не будемо про сумне.

Повернімося до Давида.

Я тоді була незграбним непримітним підлітком, вискочила вранці на вулицю, щоб погодувати кішку й застигла, побачивши в нашому дворі хлопців із лопатами. Вони розмовляли про щось із бабусею, а потім весь день рили траншею для нового водопостачання.

Я сховалася в будинку й через фіранку спостерігала за тим хлопцем, який був найвищим. У грудях серце так калатало, що, здавалося, вистрибне. Руки чесалися вхопитися за фарби й намалювати чіткий мужній профіль незнайомця. А коли бабуся попросила віднести їм графин із холодним компотом, думала, помру на місці від зніяковілості.

Сяк-так видавила із себе кілька слів у відповідь на їх вдячність, і знову втекла до хати. Пам’ятаю, у той день я багато малювала. Його. І пообіцяла собі, що колись Давид стане моїм чоловіком.

Потім, коли виросла, довго згадувала той випадок, сміючись з себе дурної, а от зараз повірити не можу своїм очам. Яка взагалі ймовірність того, що я можу зустріти в літаку своє перше юнацьке кохання?

У нього різкі риси обличчя, темно-русяве волосся. Плечі удвічі ширші, ніж я пам’ятаю. Йому, напевно, двадцять дев’ять, якщо мені вже двадцять.

— Що? — він повертається в мій бік, дивиться на мене з насмішкою.

— Га? — відкликаюся я і відчуваю, як щоки стають яскраво-червоними.

— Ти витріщаєшся на мене, — його голос глибокий, пробирає до тремтіння.

— Що? Ні, нічого я не витріщаюся, — обурююсь, а сама злюся на себе, що так легко спалилася.

Довга пауза. А потім біля самого мого вуха пролунав його гарячий шепіт:

— Сподобався?

Здається, моє серце зупинилося. Ох, дідько, від нього так пахне.

— Ані крапельки, — навіть не повертаю голову в його бік. — Замислилась просто.

— Не спокушайся, ти не в моєму смаку, — різко осаджує мене й відхиляється. Застібає на поясі ремінь безпеки, підкладає під голову подушку і прикриває повіки.

Прегарний покидьок. Не інакше.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 2 ... 97
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Не чужі, Аріна Вільде», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Не чужі, Аріна Вільде"