Читати книжки он-лайн » Любовні романи 💘💔💏 » Їхня кохана лялька, Алекса Адлер

Читати книгу - "Їхня кохана лялька, Алекса Адлер"

95
0
В повній версії книги "Їхня кохана лялька" від автора Алекса Адлер, яка відноситься до жанру "Любовні романи 💘💔💏 / Любовна фантастика 🚀💫💑", можна безкоштовно читати на порталі українських книг. Наш сайт ekniga.club надає можливість читати повні версії книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно. Ви можете завантажити книги у форматах PDF, EPUB, FB2 на свій гаджет.
На порталі "ekniga.club", що є бібліотекою українських письменників, можна знайти книгу «Їхня кохана лялька, Алекса Адлер» від автора - Алекса Адлер, яку можна читати онлайн безкоштовно на вашому гаджеті. Ця книга є найбільш популярною серед сучасних читачів у жанрі та займає лідируючі позиції в категорії "Любовні романи 💘💔💏 / Любовна фантастика 🚀💫💑" серед усієї колекції творів (книг).
Поділитися книгою "Їхня кохана лялька, Алекса Адлер" з друзями в соціальних мережах: 
От вже хто-хто, а Женя точно знає, як це, коли глобально не щастить. Адже спершу вона стала жертвою нещасного випадку, а потім замість того, щоб спокійно померти, прокинулася в далекому космосі, в тілі живої ляльки для сексуальних забав. Та ніби цього було мало, її ще й двоє моторошних братів нагів купили, щоб урізноманітнити своє дозвілля в довгій секретній експедиції. Як бути звичайній земній дівчині, якщо попереду чекають чужі світи й небезпечні пригоди, тіло живе своїм життям, а так звані «господарі» навіть не підозрюють, що у їхньої іграшки тепер є розум і власна думка? Доведеться, мабуть, влаштовувати ляльковий бунт, рятуватися від хвостатих і шукати спосіб повернутися додому у своє справжнє тіло. Навіть якщо головною перепоною на цьому шляху стане власне серце.
Перша частина дилогії

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 140
Перейти на сторінку:
Розділ 1

Вітер кидає мені в обличчя волосся і те прилипає до мокрих щік, заважаючи щось роздивитися на дисплеї телефону. Але від того, що я гарячково прибираю тремтячою долонею сплутані пасма, заповітний значок на ньому навіть не думає змінюватися.

Чортова дорога. Чортове поле. Чортовий зв'язок. І я дурна, що не зателефонувала в службу таксі відразу ж, як втекла з цього чортового будинку, в якому мене мало не зґвалтував чортів п'яний покидьок.

Втім, дурепою я була ще тоді, коли повелася на Таньчині наполегливі прохання і поїхала з нею на цей «крутий двіж» у друга на дачі. Що крутого, в натовпі п’яних потвор, мені, відсталій від життя ботанші, якою мене багато хто вважає, так і не вдалося зрозуміти. Добре, хоч забратися звідти вдалося.

Щоправда, я навіть не уявляю, що тепер робити. До міста, за моїми підрахунками, плестися звідси пішки треба десь години зо дві. Але відчуває моє серце, що в підрахунках я помиляюся. Автостоп не мій варіант, навіть якби тут хтось їздив. Не вистачало ще додаткових проблем на нижні недев'яносто надибати. Вже скоїла дурницю один раз. Досить на сьогодні.

Оптимальний вихід, це викликати таксі. У мене на це навіть вистачить грошей, які є з собою. Або, якщо вийде, карткою розрахуюся. Хоч і доведеться урізати свої витрати на кілька днів потім. Але й тут невезіння. Варто було мені відійти від дачі Саханова і дістати з сумочки телефон, як одразу стало зрозуміло, що неприємності тільки починаються. Зв'язку тут просто немає. Як таке може бути всього за кілька кілометрів від великого міста, для мого мозку просто незбагненно. Але суть від цього не змінюється. Зв'язку все одно немає.

Залишилося тільки йти пішки, та періодично поглядати на телефон. Раптом все-таки з'явиться. 

Що я там говорила про неприємності?

Минає ще хвилин двадцять-тридцять, і мене відчутно починає бентежити небо над головою. Його буквально на очах затягує грозовими хмарами. І гуркотіти починає. Десь далеко поки що, але від цього не легше.

Зупинившись, я озираюсь довкола. Одна-однісінька посеред поля. Ніде поблизу ні споруд немає, ні якихось укриттів. Дерева не варіант. Ще блискавка вгатить. Хоча в мене саму, якщо й далі стояти стовпом посеред дороги, теж з тим самим успіхом може вдарити. Завжди дуже лякала така перспектива.

Трясця, що ж робити? До траси ще далеко, та й там сховатися нема де. Повертатись?

У розпачі знову дивлюся на телефон і спершу навіть не вірю тому, що бачу. Зв'язок з'явився! Ну нарешті!

Аби тільки не пропав назад. Аби не пропав...

Все ще тремтячими руками я поспішно відкриваю контакти й знаходжу номер служби таксі. Натискаю виклик... Ідуть гудки. Притискаю до вуха, пританцьовуючи на місці від нетерпіння. Гудки все йдуть, але диспетчер не поспішає відповідати.

Нумо!

– Таксі "Фортуна" слухає, – в динаміці лунає жіночий голос. А наді мною – оглушливий тріск.

Я навіть рота не встигаю відкрити, щоб відповісти що-небудь, як моя голова раптом вибухає нелюдським болем. Той вогняною хвилею проноситься по всьому тілу, вигинаючи мене в нестерпній судомі. Здається, ніби серце частим дріботінням грудну клітку проламує. І востаннє тріпнувшись, як риба, викинута на сушу, завмирає зупиняючись. Мені так здається... Ноги підкошуються. Світ тьмяніє перед очима, повністю зникаючи в багряній темряві.

***

Мені холодно. Це перше, що я починаю відчувати. Настільки холодно, що можна тремтіти всім тілом і клацати зубами. Але тіла я чомусь майже не відчуваю. Тільки страшний холод, хоч не уявляю, як можна відчувати його відірвано від тілесної оболонки. Але якось це у мене виходить. Навіть мої думки, ніби заморожені, ворушаться в голові мляво і беззмістовно.

Щось відбувається довкола. Раптом приходить дивне відчуття, яке можна порівняти з тим, коли ти сидиш на задньому сидінні автомобіля, що саме набирає розгін. Рух. Так. Здається моє тіло кудись рухається. Вперед. Праворуч. Зупиняється. А під зімкнутими повіками стає світло. 

Хочеться розплющити очі. 

Але ця думка провалюється в порожнечу, аніскілечки не впливаючи на тіло. Очі залишаються закритими. Начебто мої мисленеві команди не перетворюються на сигнали мозку для нервових закінчень та м'язів… Для тіла. Наче я окремо, а воно... тіло... теж окремо.

– Погляньте ось на цю модель, шановний ні-одо Са-ард, – чую я незнайомий співучий і улесливий  голос. – Нові технології дозволили створити настільки популярний останнім часом образ тендітної землянки. Ця лялечка єдина у своєму роді поки що. Як і наша неперевершена імператриця. Масове виробництво ми не запускали, вирішивши зробити акцент насамперед на ексклюзивності. Кожна модель матиме індивідуальний набір якостей і налаштувань. Приклади зовнішності запозичені зі здобутих нами земних баз даних, тож у цьому ми також гарантуємо повну реалістичність…

– Ш-ш-що вона вміє? – перериває ці вихваляння владний низький баритон із дивними шиплячими нотками.

– О, все що забажаєте. Базова програма дозволяє вводити будь-які налаштування та будь-які сценарії. Також є можливість встановити провідну модель поведінки. Покірність, ніжність, зухвалість, грайливість, все що вам завгодно, високошановний.

– Хай підійде. Хочу подивитис-с-ся ближче.

– Звісно. Дев'яносто шоста, активація, – командним тоном вимовляє господар улесливого голосу.

І тут моє тіло раптом оживає. Несподівано, наче кнопочку хтось натиснув. Ні, краще відчувати його в мене все одно не виходить, але воно починає рухатись. Зрозуміло, що абсолютно неконтрольовано з мого боку. Очі розплющуються, з губ зривається тихе і якесь навіть чуттєве зітхання.

Мій мозок ошелешено намагається осмислити, що відбувається і хто такі ці двоє... чоловіків, дуже дивної зовнішності. Очі вихоплюють дедалі більше нереальних, дивних, сюрреалістичних деталей, від чого те, що відбувається, все більше починає нагадувати примарний кошмар. А ноги зненацька несуть мене вперед.

Я плавно ступаю вниз з якоїсь підвищеної над підлогою платформи, на якій, виявляється, стояла до цього... І кланяюся цим двом – низькорослому сіролицьому чудику, схожому на ящірку. І високому моторошному велетню, що нагадує якогось темного ельфа зі сталевого кольору шкірою та абсолютно білим волоссям, яке ще й у косу заплетено, здається. Але найнеймовірніше те, що замість ніг у нього зміїний хвіст, чорний зі сріблясто-білим візерунком матово-блискучих лусочок.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 2 ... 140
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Їхня кохана лялька, Алекса Адлер», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Їхня кохана лялька, Алекса Адлер"