Читати книжки он-лайн » Любовні романи 💘💔💏 » Холодна байдужість, або Дракони вмирають на світанку, Лариса Бондарчук

Читати книгу - "Холодна байдужість, або Дракони вмирають на світанку, Лариса Бондарчук"

53
0
В повній версії книги "Холодна байдужість, або Дракони вмирають на світанку" від автора Лариса Бондарчук, яка відноситься до жанру "Любовні романи 💘💔💏 / Любовне фентезі 🧝‍♀️💘🗡️", можна безкоштовно читати на порталі українських книг. Наш сайт ekniga.club надає можливість читати повні версії книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно. Ви можете завантажити книги у форматах PDF, EPUB, FB2 на свій гаджет.
На порталі "ekniga.club", що є бібліотекою українських письменників, можна знайти книгу «Холодна байдужість, або Дракони вмирають на світанку, Лариса Бондарчук» від автора - Лариса Бондарчук, яку можна читати онлайн безкоштовно на вашому гаджеті. Ця книга є найбільш популярною серед сучасних читачів у жанрі та займає лідируючі позиції в категорії "Любовні романи 💘💔💏 / Любовне фентезі 🧝‍♀️💘🗡️" серед усієї колекції творів (книг).
Поділитися книгою "Холодна байдужість, або Дракони вмирають на світанку, Лариса Бондарчук" з друзями в соціальних мережах: 
Всі чули вислів - гаряче кохання, а яка ж йому протилежність? Ні, це не ненависть, як подумали ви! Холодна байдужість.
Софія, виконуючи свою роботу, знаходить дивний медальйон, завдяки якому потрапляє в чужий світ, населений дивними створіннями. Красивий і сильний дракон, який рятує їй життя, насправді виявляється злим, жорстоким і цинічним. Чи може перерости ненависть у кохання? А приниження - це ознака зневаги чи ревнощів? Читайте нову фентезійну історію про потраплянку, яка зберігає в собі купу сюрпризів. Кохання, ревнощі, пригоди, магія, дракони...

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 80
Перейти на сторінку:
Розділ 1. Софійка

У маршрутці було повно народу. Якась бабця зі здоровенними клунками сиділа на сидінні скраю і все смикала свою картату торбу, яка стояла біля неї в проході. Ну от чому їй не йметься? "Невже я схожа на таку, що може вкрасти її бебехи?" - думала Софійка. Вона нависала над старою, бо ззаду за спиною стояв огрядний дядько, справа давив на лікоть наплічник якогось хлопця, обличчя якого вона не бачила, а зліва притулився прищавий підліток, що втупився навіть тут, у переповненій маршрутці, в мобільний телефон. Строчив якісь фрази в Телеграмі та лайкав відповіді.

На зупинках маршрутне таксі гальмувало різко, рипливо. Всі в салоні гойдалися вперед-назад.

- Бабусю, передайте за проїзд!

Хлопець справа голосно промовив ці слова, а після паузи почав штовхати Софійку в плече.

- Я до вас звертаюся! Бабусю, будь ласка... – він на мить замовк, побачивши здивоване Софійчине обличчя, а потім уперто продовжив. – Передайте за проїзд.

Вона схопила гроші і передала їх комусь далі, у бік водія. А сама опустила голову і мало не заплакала. Її обличчя стало бурякового кольору, а настрій, який і так був сьогодні зранку зіпсований, упав до нуля. Навіть зайшов у мінуси.

Бабуся! Яка вона бабуся! Їй ще навіть двадцяти п’яти немає! Через три місяці Софійка збиралася святкувати своє двадцятип’ятиріччя. Можливо, цього хлопця збила з пантелику хустка, якою дівчина закутала голову, бо нещодавно хворіла. А мати сьогодні змусила одягти хустину обов’язково!

- Яка шапка! – кричала вона. – Ти так сильно хворіла! А з тою шапкою вся шия відкрита! І вуха! Знову зляжеш, а мені треба купити дорогі ліки! Де гроші візьмемо? Хустки українські жінки носили завжди!

Так, носили. І носять. Але квітчасті й грані. Але ж не сірі, пухові, ще, можливо, й справді бабусині! І пальто мамине, яка та дала Софійці доношувати в минулому році. Болотного кольору, з хутром якогось невідомого звіра. Через яке її на роботі називали Кікіморою Болотною. Не в очі, звичайно. Але Софійка чула, коли випадково проходила коридором, як дівчата за рогом на сходах в імпровізованій курильні говорили про неї.

- Як можна ходити в такому? – пищала Людочка Фіртенко.

Вона мала дуже тонкий і писклявий голос, і часто по телефону її можна було сплутати з дитиною.

- Наче й зарплата в нас нормальна. Могла б купити якусь курточку, хай і недорогу. А то вдягає біс знає що!

- Не кожен, Людочко, може дозволити собі круті косметичні салони й спа, - захищала Софійку Віра, але якось мляво, аби щось сказати.

- А оця її прилизана зачіска, вічний хвіст. Краще б уже підстриглась, може, приємніше було б дивитися, - не вгавав писклявий голос.

- Я чула, в неї якісь негаразди в сім’ї. Може, гроші на щось інше тратить, а не на одяг і себе, - знову Віра.

А Софійці раптом стисло горло так, що аж трохи не задихнулася. Кинулася вона тоді назад, у жіночий туалет, звідки тільки-но йшла, і проплакала там усю перерву на обід. Так шкода було їй себе, так боляче від отих слів, підслуханих тихцем.

Ось і зараз дівчина відчула, що ще трохи – і розплачеться просто тут, у салоні заповненої маршрутки. Тому пропхалася до виходу і вийшла на наступній зупинці, хоча до їхнього офісу залишалося їхати ще аж три.

Дівчина йшла і думала про своє нікудишнє життя. Курточку купити вона, звичайно ж, могла. І зачіску зробити теж. Але це якби жила одна, сама собі була хазяйкою. Мешкала ж Софійка у свої двадцять п’ять з матір'ю та вітчимом. І давно хотілося їй переїхати геть, зняти невеличку квартирку, навіть кімнатку, і жити собі окремо, спокійно, без усіляких сварок і болю, які переслідували її останні п’ять років. Але не могла.

Мама сильно хворіла. Можливо, вона тільки робила вигляд, що хворіла, як казала їй сусідка тітка Зоя, яка мешкала на їхньому сходовому майданчику і по-своєму жаліла дівчину. Але Софійці все одно було шкода матір, яка завжди мала зморений і виснажений вигляд. Вона ніколи ніде не працювала, а після смерті чоловіка, коли Софійці було шістнадцять, пережила дуже сильний стрес. Лікарі казали, що це пройде, треба час. А стрес тягнувся вже майже десять років. Навіть коли з’явився вітчим (тоді Софійка заочно вчилася на останньому курсі бакалаврату в економічному університеті і підробляла в піцерії), все одно не полегшало.

Вітчим був художником. І теж ніде не працював. Він був у вічному пошуку натхнення. Колись вони з Софійчиною матір’ю зустрілися в поліклініці, де обоє здавали якісь аналізи, і зійшлися на ґрунті хвороб. А зараз його фарби, полотна, незакінчені картини захаращували майже всю квартиру.

Отож, Софійчина зарплата вся йшла на їжу та домашні необхідні речі. Та ліки для матері. Купувати щось нове не було грошей, та й сил, якщо чесно. На роботі вона так втомлювалася, що ледве доповзала до ліжка.

Зранку в дівчини була неприємна розмова з матір’ю, яка дорікала, що мало грошей, що їй стало гірше, що в вітчима криза і йому треба підтримка й нові фарби...

Софійка мовчки слухала, жувала остогидлу вівсянку, а потім натягла цю дурну пухову хустку та поношене пальто й поїхала на роботу. А тут ще - «бабуся»!

Дівчина витерла сльози тильною стороною долоні і роззирнулася навколо. О, вона й незчулася, як дійшла до офісу!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 2 ... 80
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Холодна байдужість, або Дракони вмирають на світанку, Лариса Бондарчук», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Холодна байдужість, або Дракони вмирають на світанку, Лариса Бондарчук"