Читати книжки он-лайн » Фентезі 🐉🧝‍♀️🗡️ » Драконяча відьма, Настуся Соловейко

Читати книгу - "Драконяча відьма, Настуся Соловейко"

57
0
В повній версії книги "Драконяча відьма" від автора Настуся Соловейко, яка відноситься до жанру "Фентезі 🐉🧝‍♀️🗡️", можна безкоштовно читати на порталі українських книг. Наш сайт ekniga.club надає можливість читати повні версії книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно. Ви можете завантажити книги у форматах PDF, EPUB, FB2 на свій гаджет.
На порталі "ekniga.club", що є бібліотекою українських письменників, можна знайти книгу «Драконяча відьма, Настуся Соловейко» від автора - Настуся Соловейко, яку можна читати онлайн безкоштовно на вашому гаджеті. Ця книга є найбільш популярною серед сучасних читачів у жанрі та займає лідируючі позиції в категорії "Фентезі 🐉🧝‍♀️🗡️" серед усієї колекції творів (книг).
Поділитися книгою "Драконяча відьма, Настуся Соловейко" з друзями в соціальних мережах: 
Даная:
Я – драконяча відьма і я врятувала свого ворога – драконоборця. Та якби я тільки знала, що не зможу його позбутися. Якби я тільки знала, що цей чоловік змінить все…

Айван:
Біль. Ось все,що я відчував. Нестерпний, гострий, всепроникний біль.
Я не міг зрозуміти живий я чи мертвий? Якщо, живий – то, чому нічого не бачу, якщо ж мертвий – чому відчуваю біль?

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 113
Перейти на сторінку:
Даная

Погода для збирання трав видалася просто мерзенна. Вчора дощ лив так несамовито, що все навкруги походило на вогке болото.

І хоча я зачарувала свої чобітки, час від часу, нога до самого коліна провалювалася у рідку трясовину.

Та вибору все одно не було. Такі примхи природи були скоріше правилом в наших краях, аніж виключенням. Тож, чекати на сонячний день не мало жодного сенсу. Зима завжди приходила раптово, кожного року по різному, в залежності від зоряного часу.

Тут, в Землях Червоних Туманів, пори року визначають чотири зірки: Аканія – весна, Брінна – літо, Зерата – осінь й Реарнар – зима.

Біда в тому, що сходять вони на небі і осяюють нас своєю благодаттю, в тому порядку в якому їм заманеться. Зазвичай, кожна зірка світить приблизно два з половиною місяці, утім, це не точно.

Щоб хоч якось планувати своє життя в нас є цілий натовп віщунів та провісниць, саме завдяки їм ми і виживаємо. Однак, навіть вони іноді помиляються.

Зараз був саме такий випадок. Еріна Могутня передбачила появу Аканії, а тут на тобі – прийшла осінь.

А трави збирати все одно потрібно.

– А я казав тобі, давай дома залишимось! Ти що, геть засліпила відьма! Тепер я повинен мерзнути, як щурячий хвіст!

– Перестань Черепус, в тебе нема чому мерзнути, ти навіть землі не торкаєшся! – роздратовано відповіла я.

Черепус – це мій помічник. Зазвичай люди називають їх фамільярами, та певно, вони просто ніколи не бачили Холодних. Інакше їм би й в голову не прийшло, що ці створіння можуть когось охороняти, дарма, що я відьма. Зате лякати – запросто .

Знаєте як виглядає собачий скелет? Ні? А я от – так. Це і є Черепус, тільки кістки в нього світяться що в день, що в ночі. Зеленим. А ще є крила, такі ж кістляві. Черепус любить літати. Вночі це виглядає особливо приголомшливо. Не раз і не два, він лякав жителів маленьких сіл на кордоні, так, що вони поборовши свій природний страх перед відьмами, мало не спалили мені хату.

Холодними їх називають, тому що вони, начебто, вже мертві, проте їдять і п'ють як щонайменше троє живих.

– І що з того, що я не торкаюсь землі, кісткам холодно, дракони б забрали цю погоду!

– Не плескай язиком, краще шукай Калинью. А то з чого ми з тобою жити будемо, якщо я не зможу зварити молодильне зілля?

Він презирливо фиркнув і полетів уперед.

– Це все твоя провина Даная! Якби ти зробила так, як треба, тобі не довелося б стирчати в цій глушині й заробляти на життя готуючи притирки для ідіоток! Тьху! – донеслось до мене сердите дзижчання Холодного.

Машинально вириваючи потрібні трави з м'якого ґрунту, я зібгала губи.

От не може він без цього!

Кожного разу одне і те саме! Я б….

– Допоможіть… – долетів до мене ледь чутний шепіт.

Підняла голову і роззирнулася. Начебто, нікого. Та і хто тут може бути? В цій частині лісу Лихого Дракона чужинців не буває. Тільки звірі і я з Черепусом.

Певно, почулося.

Я зробила два кроки й знов почула той самий голос, тепер, він був сповнений відчаю.

– Хто-небудь…допоможіть…допомо… – крик обірвався.

Ні, це мені не здається. Хтось тут все ж таки є.

Дістала із полотняної сумки тоненьку синю ниточку, піднесла її до губ і подула, а потім проказала:

– Нитко, нитко, провідник, покажи-но свій тайник.

Засвітившись синім, нитка почала видовжуватися й впавши на траву понеслася кудись уперед через густі кущі Родону. Червоної духмяної рослини, що дуже корисна вагітним жінкам.

Не даючи собі часу на сумніви, я побігла за своєю провідницею.

Хвилин через десять, вийшла на абсолютну суху галявину, що було дуже дивно, враховуючи вчорашню зливу.

Посеред високої трави лежав чоловік.

Здоровенний.

Такими кремезними були тільки одні жителі Земель Червоних Туманів. Драконоборці!

Дракон би його узяв! Що він тут забув?

Чоловік глухо застогнав. Певно, його було поранено. Втім, до земель драконоборців звідси щонайменше два тижні дороги!

Я сторожко підійшла ближче. Через обладунки, що закривали майже все тіло й голову чоловіка, я не могла зрозуміти де саме його поранено.

Я ще ніколи не бачила драконоборця у повному обмундируванні.

Зроблені з якогось блискучого червоного металу, обладунки точно повторювали контури тіла, шолом із довгими шипами, лице закрите маскою.

Мій погляд нарешті зупинився на величезному пазурі, що стирчав із правого боку, ближче до спини.

Я кинулася до чоловіка і притуливши руки до рани, спробувала відчути, наскільки глибокою вона була і чи можна витягти пазур.

– Драконів череп! Ану відійди від нього Даная! Ти що геть з глузду з'їхала! Це ж драконоборець! Відійди і дай йому здохнути!

– Ні! – уперто проговорила я, не припиняючи свого заняття.

– От безголова дівка! Якщо він зараз очухається і пришибе тебе, я йому навіть спасибі скажу. Мало тебе мати в дитинстві била, ой мало! Нічого з тебе нормального не виросло!

– Може, якби не била, то й виросло б! – огризнулася – Я просто витягну цю погань з нього і ми собі підемо, здається, йому ще можна допомогти.

Зосередившись я зашепотіла слова знайомі змалечку.

– Дракон той єдиний, що дав мені силу, мені поможи.

Долоні засвітилися тьмяним синім світлом і схопившись за край пазура я потягла його на себе, одночасно намагаючись не дати чоловіку стекти кров'ю.

Я тягнула і тягнула, піт виступив на скронях. Від натуги заболіла голова. Зробивши останній ривок, я разом зі страшним кігтем впала на землю.

Драконоборець застогнав. З рани почала литися кров.

– Черепус, він так помре, мені сил не вистачає, щоб затягнути рану. Доведеться забрати його додому, в нас ще залишилась цілюща настойка.

– Ні за що! Я цю гидоту додому до нас не пущу, кажу тобі – нехай здохне!

– Черепус, перестань, він і знати не буде, хто йому допоміг! Ну що такого поганого в тому, щоб когось врятувати?!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 2 ... 113
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Драконяча відьма, Настуся Соловейко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Драконяча відьма, Настуся Соловейко"