Читати книжки он-лайн » Еротика 🔥💋🔞 » Поцілуй Першим , Ольга Манілова

Читати книгу - "Поцілуй Першим , Ольга Манілова"

104
0
В повній версії книги "Поцілуй Першим" від автора Ольга Манілова, яка відноситься до жанру "Еротика 🔥💋🔞 / Романтична еротика 💕🔥🌹", можна безкоштовно читати на порталі українських книг. Наш сайт ekniga.club надає можливість читати повні версії книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно. Ви можете завантажити книги у форматах PDF, EPUB, FB2 на свій гаджет.
На порталі "ekniga.club", що є бібліотекою українських письменників, можна знайти книгу «Поцілуй Першим , Ольга Манілова» від автора - Ольга Манілова, яку можна читати онлайн безкоштовно на вашому гаджеті. Ця книга є найбільш популярною серед сучасних читачів у жанрі та займає лідируючі позиції в категорії "Еротика 🔥💋🔞 / Романтична еротика 💕🔥🌹" серед усієї колекції творів (книг).
Поділитися книгою "Поцілуй Першим , Ольга Манілова" з друзями в соціальних мережах: 
Король столиці Кулак думає, що йому все дозволено, але я буду захищати дитячий будинок до останнього! Мерзотник змушений домовлятися зі мною, але... Перша його пропозиція — непристойна, друга — ще скандальніше, і кожна наступна все гірше й гірше... Гра затягується, і я не знаю, що робити далі.

І мені здається, що він теж.

⚡⚡⚡

— Я виграю, а ти програєш, — Кулак виштовхує з себе слова хрипами. — І щойно я отримаю спорткомплекс де захочу... Щойно ти програєш, я нагну й візьму тебе наостанок, Алісо, якщо захочу.

— Я виграю, а ти програєш, — відгукуюся тієї ж миті. — І щойно виставлю тебе з селища... Я, може, дозволю тобі доторкнутися до мене наостанок, Кулаков. Один раз. Як благодійний вчинок!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 154
Перейти на сторінку:
Розділ 1 КУЛАК

Ненавиджу такі затхлі радянські приміщення, як це.

Будинок Культури, йопта. По стелі тріщини, на стінах акварель у дешевих рамах, а стіл хитається. Тут і привид повісився б від туги та нудьги.

Вона, авжеж, сіла просто навпроти. І щебече там щось. Земельна ділянка — не придатна, а геодезична служба написала абияк і «усе не так».

Вона — це Аліса Чернишевська.

Активістка, за поясненням мера.

Волонтерка, за її власними словами.

Видихаю ліниво і голосно. Вона збивається. І тепер вдих у нас обох затяжний. Не можу зрозуміти: чи то справді кучерик тремтить у неї біля вуха, чи то просто хвилясте волосся так збилося.

У голові багато думок штовхається. Аж занадто багато для полудня, що мав би стати нудним і формальним візитом до невидатного Василькова, який скоро увійде до складу столиці.

З мером начебто закрутилося колесо і все гарно йшло. Я навіть узяв із собою Єгора Ліна, рок-зірку небувалої популярності, для піару. Паршива ідея, як на мене, але ризиків тут не передбачалося.

Гарненький пройдисвіт — виходець із Василькова. Консалтинг група все продумала, домовилася про його присутність і публічну підтримку в селищі.

Підтримки для будівництва мого гігантського і благодійного спортивного комплексу.

Який я побудую що б не сталося. І які б Аліси Чернишевські з вабливими темними очима цьому не перешкоджали.

Її і привів сюди цей Єгор Лін. Точніше, вона явно сама притяглася, куди не кликали, але вклинитися в усі справи їй допоміг рок-зірка. Вони, виявляється, однокурсники.

— Але ділянка межує прямо з майданчиком. Майданчиком для дитячого будинку, нагадую, — вперто твердить Аліса.

Раз восьмий уже нагадує. Своїми пухкими, непрофарбованими губами. Вони рухаються і рухаються, а я втуплюю очі. З найпершої секунди довбаю поглядом — як побачив її безглузду появу в коридорі.

Не дивиться на мене, ну й хай не дивиться.

Може, гірше буде, якщо вона гляне.

Може, я скажу щось дебільне вкрай тоді. Як це гарно обернути?

Щось не-позбут-нє скажу.

— І розкол, ґрунту я маю на увазі, якраз по тій межі проходить, — голосом вона кімнату захоплює. Бля, яка вона активістка. Їй би грьобаним воєначальником бути.

Ну, в іншій реальності якійсь.

У цій усі б боролися, щоб її на спину завалити і присунути.

Ну, може, не всі. Не знаю. Про що я, дідько, думаю взагалі?

Прочищаю горло. Аліса збивається знову.

Цей її миттєвий непорядок у голосі, що вона тут же намагається виправити, сірником проходиться по моїй шкірі, як по тертці запалювання.

Чомусь на кінчиках моїх пальців палає шкіра.

— Виправимо тріщину, залатаємо, і залишиться стояти той майданчик міцніше, ніж раніше, — я видаю надмірно грубо.

Давай, встромляй в мене ікла.

— Якби це було можливим, геодезична служба так би й позначила, — вона вперто не дивиться на мене, і захлинається далі в словах.

Ти диви яка!

Я, як дурний пес, подаюся вперед, але в останній момент стопорюся.

Так, це треба припиняти.

Усе треба припиняти: і цю балаканину, і новоспечену спецгрупу з будівництва, і цю... Алісу Чернишевську.

— Анатолію Івановичу, — дзвіночком-голосом бринить бестія знову на весь чортів Будинок Культури, зачаровуючи мера. — Провалитися земля не тільки під дитячим будинком може. А ще далі розкол піде.

Так-так, провалитися земля і під мною може. Просто зараз.

Але краще б під тобою.

Цікаво, столична бестія бувала колись у дитячому будинку довше, ніж дитячий ранок із віршиками та подарунковими пряниками, у ролі Снігуроньки?

Тому що я бував. Там я виріс.

У голоді, холоді та бруді.

У злиднях. По всіх фронтах. Крім сподівань.

Тільки  сподівань у дитячому будинку — завались.

— Земля і зараз провалитися може. Щось ти ні хріна не робиш із цього приводу.

І — пульс водневою бомбою розходиться по тілу. Чую тільки його. І іноді проривається постукування її ніжки. Якою вона весь час нервово смикає і зачіпає чортів стіл.

Тому що Аліса Чернишевська нарешті піднімає на мене очі. І дивиться докірливо, і нахабно, і трохи... загнано.

Хапаюся за останню емоцію, як за шматок м'яса з голодухи.

— У місті є чим зайнятися... волонтерам. І це точно не моїм комплексом!

— Поки що немає ніякого комплексу, — задоволено нагадує бестія. — Поки що це тільки повітря.

Єгор Лін заливається сміхом, немов однокурсниця вдало пожартувала.

Я знаходжу її спостереження дуже несмішним.

— Писульки цієї служби — просто папір, а твої претензії — тільки повітря.

— Думаю, нам потрібно заспок... — висуває вперед руки мер, але нікому немає інтересу до його миротворчої місії.

— Просто папір, як і твої гроші, Кулаков, — йде вона на пряму атаку, і я змушений утримувати себе долонею за стіл. — І цей папір не приховає шкоди в майбутньому.

— Твоє скиглення теж не перекриє користь від спорту, — рубаю так швидко, що Аліса й рота не встигає відкрити. — І користь буде якраз від цих папірців.

— Брудних, мерзенних купюр, — бурмоче вона.

— Брудних, мерзенних купюр, — підтверджую я.

І нарешті подаюся вперед.

Аліса не тушується, але мені здається, вона здригається. От би відмотати час назад і розгледіти точно.

Безсоромно витріщаюся на неї, бо... бо тільки це допомагає виринати з раптового звалища думок.

— Ще дві служби мають схвалити це. — Вона трясе паперами, як наживкою переді мною. —  І подивимося —  подивимося — що скаже обласна служба містобудування.

Повнокровна бойова бестія. У квітковій сукні та з блискучою копицею неслухняного волосся — вона більше на фею схожа.

Мабуть, не з дитячої казки фея. А та, яка із закривавленою сокирою чекає за порогом, заграючи крильцями в нутрощях своїх жертв.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 2 ... 154
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Поцілуй Першим , Ольга Манілова», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Поцілуй Першим , Ольга Манілова"