Читати книгу - "Роман крізь час, Люсі Лі "

34
0
Роман крізь час, Люсі Лі  - Читати Книжки Безкоштовно (Он-Лайн, Українською Мовою). (читати книги онлайн) Скачати книги у форматі PDF, EPUB, FB2 українською

0
0
00

Люсі Лі
В повній версії книги "Роман крізь час" від автора Люсі Лі, яка відноситься до жанру "Романтична еротика 💕🔥🌹", можна безкоштовно читати на порталі українських книг. Наш сайт ekniga.club надає можливість читати повні версії книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно. Ви можете завантажити книги у форматах PDF, EPUB, FB2 на свій гаджет.
На порталі "ekniga.club", що є бібліотекою українських письменників, можна знайти книгу «Роман крізь час, Люсі Лі » від автора - Люсі Лі, яку можна читати онлайн безкоштовно на вашому гаджеті. Ця книга є найбільш популярною серед сучасних читачів у жанрі та займає лідируючі позиції в категорії "Романтична еротика 💕🔥🌹" серед усієї колекції творів (книг).
Поділитися книгою "Роман крізь час, Люсі Лі " з друзями в соціальних мережах: 
Я думала що вже ніколи його не побачу у своєму житті, тому коли випадково влаштовуюся до нього на роботу секретарем, знаходжуся у повному шоку. Нарешті справжня нормальна робота за весь цей час, і Свердлов Максим, хлопець якого я колись відшила ще у старших класах гімназії, тепер у ролі мого безпосереднього керівника. Оце так халепа! І що мені тепер з цим робити? Ну звісно тікати від нього і як найшвидше, бо я впевнена - Свердлов неодмінно помститься мені за минуле. #керівник та підлегла #гумор #несподівана зустріч через роки #пристрасне кохання

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 62
Перейти на сторінку:
Розділ 1

Маша 

Сильне почуття задухи, спазмом здавлює горло. Темрява навалюється суцільною стіною і притискає до ліжка, сковуючи. Моє тіло ніби німіє та відмовляється рухатися. Намагаюся закричати, але з горла не виривається жодного звуку. Відчуваю, як мене трясуть і ніби у тумані чую своє ім'я.

- Марія! Маша твоє на ліво! - чую як хтось волає, та не одразу розумію хто це. Аби як розплющивши важкі повіки, розгублено озираюсь. Наді мною з перекошеним від гніву обличчям стоїть моя сусідка по кімнаті Ірка. 

Ах так, я ж знаходжуся в орендованій квартирі, а ця розлючена фурія, моя сусідка, вона власне і є господинею даної квартири.

- Маша твою наліво, ти знову проспиш усе на світі! Тобі ж сьогодні на співбесіду об 09.00, а зараз уже пів дев'ятого. Май на увазі, якщо ти до кінця цього місяця не влаштуєшся на роботу, я не подивлюся, що ми с тобою подруги, та викину тебе на вулицю!

- Добре, — скривившись наче від болю, хрипко відповідаю. - Я вже підіймаюся. 

Роздратовано пирхнувши, так звана подруга виходить з моєї кімнати гучно гримнувши дверима. 

Ну..., як подруга, сказавши це Ірка звісно погарячкувала. Так, в дитинстві жили колись по сусідству, та й все. А коли я вирішила повернутися зі свого «Засмерділового» знову до великого міста, першою зателефонувала їй, бо в нас з Іркою було спільне нещастя, ми були сиротами. Тільки вона і справді втратила батьків, згоріли від пиятики. Спочатку батько, а слідом і матір. А я формально. Мої батьки були живі, але в якийсь момент у моєму житті їх не стало. Бо кожен мав своє життя, і я в нього ніяк не вписувалася. Одним словом, була їм непотрібна. 

Так було не завжди. Все сталося поступово. 

Спочатку батько пішов з престижної посади провідного інженера холдингу «МАГ лабораторія» New Line. Потім він почав поступово прикладатися до пляшки. Між батьками почалися сварки та навіть бійки, вони були на грані розлучення. Останньою краплею для матері стала пожежа.

Той день пекучим страхом відкарбувався у моїй підсвідомості й досі приходить у жахіття. Адже того дня я мало не загинула. Дивом сусіди помітили дим, що валив із кухні та викликали пожежників, а за тим і швидку.

П'яний батько заснув із цигаркою у руках та випадково підпалив кухню. Тоді він постраждав найбільше. Я з мамою відбулися отруєнням чадним газом, а у батька були сильні опіки, обличчя та рук.

Будинок не врятували, і ми миттєво втратили все що в нас було. Ще недавно досить заможна сім'я, яка могла собі дозволити величезний особняк в елітному районі столиці, дизайнерський одяг, навчання у найпрестижніший старшій школі гімназії в якій я вчилася з відзнакою, стали жебраками. 

На батькові висіла купа боргів, бо він уже рік був без роботи, а гарно жити хотілося і за звичкою. Мама ж на той момент декілька років ні де не працювала, та вже мала коханця. І після того, що трапилося, поставила мене перед фактом, що ми їдемо в передмістя так зване «Засмерділове», (так я "любовно" назвала цю глушину). А тому, що я була неповнолітня, вибору як такого у мене не було. 

Тому зібравши скромний скарб, а щось і попросивши в борг, ми вирушили в гості до майбутнього вітчима, дядька Сергія. Першого кохання моєї матусі. 

Тоді й почався мій фірмовий жах.

Дядько Сергій жив у якомусь селищі недалеко від залізничної станції. У старому будиночку, що вже розвалювався. Навколо лише степ та пусти́р.

Жили в основному, ми коштом свого бідненького господарства: городу, птиці, корови та невеликої зарплати вітчима.

Ви спитаєте як вони знайшли один одного? Та дуже просто. Випадково натрапили один на одного в соцмережах, і через п'ятнадцять років між ними несподівано спалахнули колишні почуття. Як то кажуть, згадали молодість, так і закрутилося.

Уявіть який був мій жах коли я туди приїхала. Дівчинка, у якої були няньки, покоївки, кухарки, прибиральниці. Дівчинка, яка не знала, навіть як чистити картоплю не те що щось приготувати чи самостійно випрати білизну навіть у пральній машинці. Потрапила до умов, де завдяки цим умінням люди виживають.

Перші пів року, для мене були справжнім пеклом. 

Ми разом із мамою наново навчалися, всім премудростям сільського життя. Від прибирання, прання, приготування їжі до важкої, а іноді й відверто чоловічої праці.

Допомогти нам не було кому, дядько Сергій з ранку до пізньої ночі працював на заводі у місті. Він, так би мовити, забезпечував сім'ю. Але звичайно, гроші що приносив дядько Сергій, були справжніми копійками, порівняно із колишньою зарплатою батька. Та й затримували їх часто, тож доводилося тримати господарство. 

Та це ще було не найстрашніше. Найбільше мене допікало, що мамі все це лайно дійсно подобалося І вона навіть не збирається щось змінювати у своєму житті. 

Жінка, яка роками, займалася лише походами в елітні салони краси, оскільки, формально вважалася, домогосподаркою, несподівано «дорвалася» до сільської роботи. І їй незрозуміло чому це подобалося навіть я б сказала приносило моральне задоволення. Можливо вся справа була у почуттях до вітчима. Бо я напевне знала, що за батька вона вийшла лише через гроші. І ніколи по-справжньому його не кохала. Навіть, коли він потрапив із жахливими опіками до опікового центру, жодного разу його не навідала та мені заборонила. Можна сказати, що ми його покинули, скаліченого і нікому не потрібного, з купою боргів. А ось дядька Сергія вона дійсно любила, і намагалася у всьому йому догодити, і це у неї чудово виходило.

Звичайно, мої емоції та почуття на той момент нікого не хвилювали. І врешті решт я звикла до цього. 

За два роки такого життя я навчилася робити все: смажити, пекти, садити й копати город, рубати дрова, косити та збирати сіно, доїти корову, приймати пологи у кози. І ще багато, багато корисностей, так би мовити, «девайсів». Хоч зараз заміж іди, на що неодноразово, почали натякати мої люблячі родичі коли мені виповнилося вісімнадцять. Тим паче мама вже носила під серцем, мого молодшого братика від вітчима.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 2 ... 62
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Роман крізь час, Люсі Лі », після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Роман крізь час, Люсі Лі "