Читати книжки он-лайн » Еротичне фентезі 🧚‍♀️🌹🔮 » Спокуса для звіра, Ольга Островська

Читати книгу - "Спокуса для звіра, Ольга Островська"

67
0
В повній версії книги "Спокуса для звіра" від автора Ольга Островська, яка відноситься до жанру "Еротичне фентезі 🧚‍♀️🌹🔮", можна безкоштовно читати на порталі українських книг. Наш сайт ekniga.club надає можливість читати повні версії книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно. Ви можете завантажити книги у форматах PDF, EPUB, FB2 на свій гаджет.
На порталі "ekniga.club", що є бібліотекою українських письменників, можна знайти книгу «Спокуса для звіра, Ольга Островська» від автора - Ольга Островська, яку можна читати онлайн безкоштовно на вашому гаджеті. Ця книга є найбільш популярною серед сучасних читачів у жанрі та займає лідируючі позиції в категорії "Еротичне фентезі 🧚‍♀️🌹🔮" серед усієї колекції творів (книг).
Поділитися книгою "Спокуса для звіра, Ольга Островська" з друзями в соціальних мережах: 
Побачивши в лісовому озері потопельника, Ксюша кинулася на допомогу, не замислюючись. Про те, що люди на інстинктах можуть потягнути свого рятівника на дно, вона знала і була дуже обережна. Але те, що її вкусять і потягнуть в інший світ, теж на інстинктах, виявилося для дівчини величезним сюрпризом. Тепер привабливий здоровань запевняє, що це його внутрішній звір не встояв перед спокусою. А сам він допоможе повернутися, як тільки зможе. Тільки щось надто довго цей ведмідь тягне. Та й Ксюша вже не впевнена, чи хоче йти від свого палкого ведмедя туди, де її ніхто не чекає.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 19
Перейти на сторінку:
Розділ 1

– Привіт, Ксюш, ти куди це? – вітається зі мною Женька, котячи велосипед мені назустріч сільською вуличкою.

– Та от до озера хочу сходити. Вже два дні, як приїхала, а ще не була, – усміхаюся, зупиняючись і поправляючи ремінець рюкзака на плечі. − Привіт.

− Ех, добре тобі. Відпустка, можеш відпочивати, – з жартівливою заздрістю зітхає подруга дитинства.

– Так і в тебе також. Канікули ж наче, − схиляю голову набік.

Женька вже два роки працює в місцевій школі вчителькою молодших класів.

− Канікули, еге ж. І у моїх спиногризів у садку теж, літня група не набралася. А ще мамин город. Спини вже не відчуваю за цими прополками.

Можу собі уявити. Мама у неї дуже авторитарна і все своє величезне сімейство тримає в надійних шорах. Тож на сільськогосподарському терені у Тамари Вікторівни, напевно, залучені всі. Навіть сини та невістки, які живуть окремо у місті. Що вже говорити про Женю та її досить м'якого чоловіка.

− І що, зовсім не вирватися? – примружуюсь спокусливо. − Навіть щоб поспілкуватися з подругою дитинства, яку добре якщо раз на п'ятирічку бачиш? Візьмемо чогось смачненького, влаштуємо собі дівочий пікнік… Але якщо хочеш, можемо і твоїх спиногризів вигуляти.

− О-о-ох, Ксеніє, ти неможлива, − зі стогоном пирхає моя жертва. – От як перед такою спокусою встояти? Гаразд, домовилися. Малих моїх не братимемо, я на маму їх залишу. Посидимо, як колись, в давні безтурботні часи. Тільки завтра, бо я сьогодні точно не зможу. Увечері зателефоную, домовимося, що і як.

– Чудово, – сміюся. – А я тоді сьогодні розвідаю гарне місце.

На цьому ми й розходимося. Вона далі у своїх справах. А я в ліс, як і збиралася.

Добре, що приїхала. Люблю ці місця. Тут душа відпочиває.

У Трясинках жила моя бабуся. І щоліта я проводила в неї, заряджаючись безхмарним дитячим щастям і позитивом на цілий рік. Зараз, дивлячись назад з висоти років, що пролетіли, можу з упевненістю сказати, що черпала сили в цих літніх місяцях, щоб потім тікати від часом нестерпної реальності у спогади про те, як мені тут було добре. Мріючи, що пройде чергова зима, скоро настане літо і я знову сидітиму у бабусі на веранді, питиму парне молоко вприкуску з хрумким свіжим хлібом, а потім вдячно обійму мою найріднішу і найулюбленішу ба, поцілую зморшкувату щоку і побіжу на вулицю гратися з друзями.

Здається, що це було вічність назад. Бабусі вже давно немає. І мені від неї залишився лише дім та спогади.

Поринувши в останні, я не помічаю навіть, як виходжу на околицю села і підіймаюся на пагорб до дубового лісочка. Піднявши голову і притримуючи рукою капелюшка, вдихаю на повні груди свіже повітря, що п'янить лісовими ароматами, і нарешті пірнаю під покров густих крон.

Звісно, відколи я була маленька, тут багато що змінилося. Щось вирубали, щось насадили. Десь стежка безповоротно заросла густим чагарником, а десь протоптали нову.

Але дорогу до озера я знаю чудово, тому заблукати не боюся.

Прогулянка дає мені те споглядальне умиротворення, якого мені так хотілося. Нарвавши квітів і пошкодувавши, що не взяла з собою кошик для грибів, що тут і там попадаються на очі, через десь хвилин сорок я вже виходжу до кристально-чистої водної гладі. У ній, як у дзеркалі, відбивається блакитне небо з білими пухнастими хмарами й верхівки дерев, що схилилися до озера.

Ще хвилин десять я витрачаю на те, щоб роззирнутися і прикинути, де завтра буде зручно влаштувати пікнік.

І лише після цього вибираю собі місце, щоб дістати з рюкзака покривало, розстелити та із задоволенням влаштуватися на ньому.

Зараз трохи посиджу та піду купатися. Або не піду. Вода тут завжди холодна, ключова, і лізти в неї розжареною не дуже хочеться.

А одній ще й нерозумно. Раптом судома схопить.

Скривившись, зітхаю. Ні, точно не піду. Так посиджу.

От дивно, озеро поряд, а місцеві до нього майже не ходять. Бабуся колись мені теж не дозволяла. Казала, що воно небезпечне. Але ми з Женькою все одно сюди бігали. Тут завжди було тихо і хороше. Можна було, скільки душі завгодно, сидіти та розмовляти про все на світі.

Адже якщо я продам бабусин будинок, то більше ніколи не зможу приїжджати в Трясинки. У мене нічого свого не лишиться.

Не хочеться. Так не хочеться. Потрібно знайти інший шлях.

Можливо, інше заняття.

Минулий рік дуже вдарив по малому бізнесу. Багато хто зазнав збитків. Деякі втратили все. Не минула ця доля і мене. Я повністю прогоріла та влетіла на величезну суму. У чому мені дуже «допоміг» мій діловий партнер, і, як я вважала, друг. Дурна була, знаю.

Там, де крутяться гроші, там дружбі не місце. І надійний партнер цілком може виявитися тим, хто тебе підставить, дотримуючись свого власного шкурного інтересу. Ще й винуватою зробить. Мовляв, кохання його неземне не помітила, відшила бідного-нещасного. А він для мене стільки всього зробив. Свого часу зробив, так. Щоб зараз із відсотками відібрати.

Тепер у мене немає нічого, крім бабусиного будинку.

Автівку продала. Від орендованої квартири довелося відмовитися. Не по кишені вона мені зараз. Шукатиму щось простіше.

Нічого… і нікого. З батьком ми давно вже чужі. З мачухою... вона була б рада, якби мене взагалі не існувало. Сестра по батькові… ну та від своєї матері недалеко пішла.

І в особистому житті маю повний штиль.

У студентські роки обпеклася сильно. Не хотілося нічого довго. А останні три роки я гарувала, як навіжена, намагаючись досягти всіх поставлених цілей. От і ніколи було. Все думала, що ще встигну.

Втім, чого це я? Справді, встигну. Не стара ж бабуся. І не потвора. В мене ще все попереду.

Просто навалилося все, і... самотньо мені. Тепла душевного хочеться. Близького когось мати поряд, рідного. Того, хто не покине і не зрадить. Хто підтримає та вислухає… І любитиме.

Шморгнувши носом, тягнусь до зав’язок капелюшка, щоб зняти і покласти поруч. Та так і застигаю, помітивши, як посеред озера з води різким помахом з'являється рука, потім друга, потім чиясь голова, яка одразу йде під воду.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 2 ... 19
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Спокуса для звіра, Ольга Островська», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Спокуса для звіра, Ольга Островська» жанру - Еротичне фентезі 🧚‍♀️🌹🔮:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Спокуса для звіра, Ольга Островська"