Читати книгу - "Коли спалахують зорі, Наталія Ольшевська"

Адам  

   Адреналін. Він потрібен мені більше за кисень. Він проганяє з голови усі думки, змушуючи увімкнути лише інстинкти, рухатися тільки вперед.

   Витискаю ручку газу на максимум та розсікаю повітря, яке свистить у вухах крізь шолом, заглушаючи рев двигуна. Ніч і швидкість – моя стихія. Мета – дійти до фінішу першим. І я це зроблю.

   Скидаю швидкість та залітаю в поворот під кутом, майже торкаючись коліном асфальту. Вирівнюю байк і знову витискаю усю силу з мого коня. Попереду розвівається чорно-білий прапор. Нагинаю корпус ще нижче, аби покращити аеродинаміку та за лічені хвилини зі свистом гальмую, лишаючи темні смуги на асфальті під оглушливі крики глядачів. Слідом за мною зупиняються ще вісім учасників.

- Ми в тобі не сумнівалися, Соколе! – плескає по плечі букмекер, коли знімаю шолом.

- Жени гроші, Арсе, і я поїхав, - усі ці люди дратують. Мені даром не здалися їхні дифірамби. Все, що їм було потрібно – зірвати куш, а мені – відчуття. На цьому крапка.

- Куди так поспішаєш, Соколовський? А вечірка?

- Я святкую сам. Виграш.

- Тримай, - простягає конверт. – Перераховувати будеш?

- Ти ж знаєш, якщо вирішиш грати зі мною в такі ігри – знайду нове місце і потягну за собою усі ці мажорські пики.

Ховаю конверт до внутрішньої кишені куртки та збираюся знову одягнути шолом. Потрібно забиратися звідси. І випити.

- А як же подарунок переможцю, Адаме? – зліва підпливає довгонога білявка, прикушуючи пухкі губи. Проходжуся поглядом по оголених ногах у коротких шортах та пишних, навряд чи справжніх, грудях в обтислому топі. Зійде.

   Віддалено чую звук поліційної сирени та бачу мерехтливі сині вогні. Потрібно вшиватися.

- Застрибуй, крихітко, - подаю білявці свій шолом, який вона відразу надягає та вмощується позаду і я зі свистом рушаю в протилежному від копів напрямку, але одна автівка різко розвертається та кидається слідом. Нова доза адреналіну від погоні викидається в кров та розноситься тілом, викликаючи божевільний азарт та збудження. Те, що треба. Проношуся вулицями нічного міста, плутаючи сліди. Блонда позаду навіть не верещить, лише міцно втискається грудьми у спину.

Через двадцять хвилин, коли розумію, що повністю відірвався, паркую байк біля нічного клубу.

- Злазь, крихітко, приїхали, - робить, як кажу та віддає шолом.

- Вау! Це було так круто, Адаме! Нічого подібного ніколи не відчувала! – вищить і вмить кидається на мене та присмоктується до губ. Машинально відповідаю на поцілунок, проштовхуючи язик до її рота. Виконую звичні дії, притягуючи її за сідниці ближче. Нічого не відчуваю, а її стогони тільки дратують. Відсторонюю дівчину, сам злажу з мотоцикла , ставлю на підніжку, виймаю ключ із замка запалювання та прямую до входу зі своєю сьогоднішньою компанією.

- Адаме, я ж не сказала, як мене звати! Я…

- Послухай, - розвертаюся, - все, що мені зараз цікаво – це віскі і твій рот на моєму члені. Якщо розраховувала на щось інше – йди вже. Навіть таксі тобі викличу.

   Не чекаючи її відповіді йду далі. Мені абсолютно нецікаве подальше спілкування зі стріт-рейсерською давалкою, тож яка різниця як її звати? Навіть трахати її бажання немає. Вони всі однакові. Кожна шукає лише мішок з грошима. Їм байдуже на зовнішність, характер, думки, плани. А коли думаєш, що одна з них не така – отримуєш ніж у спину, який ще й старанно прокручують. Більше я подібної помилки не припущусь. Вони використовують мене – я їх. Все справедливо. Тепер тільки такі стосунки з жінками. Виключенням для мене стала лише Саша.

   Заходжу до клубу. Очі засліплюють вогні стробоскопів. Гучна музика віддається басами та вібраціями по тілу. Пробираюся крізь натовп з напівголих тіл, що звиваються під ритм, який створює діджей. Впираюся у барну стійку та шукаю поглядом бармена, який одночасно й власник клубу. Боковим зором помічаю, що й блондинка стала поруч. Так я і думав.

- Як життя, Соколе? – повертаю голову  на знайомий голос, що перекрикує музику.

- Краще всіх. Привіт, Владе, - вітаюся з другом, який помітив мене першим.

- Нагодував пилом мажористих засранців?

- Без варіантів. ВІП-ка вільна?

- Ображаєш! Тобі як завжди? – киваю у відповідь.

- Ти що будеш? – обертаюся до блондинки.

- Шампанське, - кричить, пританцьовуючи.

- Зараз все буде, підіймайся. Адаме, - зупиняє, - є розмова.

   Схоже, він в курсі, де відбудеться наступний бій. Вуличні гонки – для мене не єдиний спосіб отримати дозу адреналіну. 

   Хапаю дівчину за руку та підіймаюся сходами у ВІП-зону. Прямуємо до останньої кімнати. Всередині приглушене світло, стіни темного кольору та темно-сірі дивани. Атмосферу можна було б назвати романтичною, та тільки я завжди займаюся тут зовсім неромантичними речами.

   Скидаю куртку та відразу плюхкаюся на диван, закидаючи голову.

- Сідай, крихітко, - плескаю по колінах.

   Вона без вагань підходить та сідає обличчям до мене, притискаючись промежиною до мого паху. Без зволікань підіймаю її топ та стискаю груди, не відриваючи голову від спинки дивану. Мені не потрібно дивитися - тільки відчувати. Дівчина впирається руками у мої плечі та починає тертися об мій член. Я люблю усі види сексу, тому легкий петтинг – непоганий варіант, щоб збудитись.

   Декілька хвилин кручу та стискаю затверділі соски. Очікувано, вона починає рухатися швидше, видаючи тихі стогони. Член починає твердіти. Так триває кілька хвилин. Не зупиняємося навіть  коли заходить офіціантка та заносить замовлений алкоголь.

- Я зараз кінчу, - стогне мені в шию і починає рухати тазом з такою швидкістю, що тканина джинсів від сили тертя стає гарячою. Я не зовсім козел, щоб скинути її з себе саме зараз. Кручу гострі вершини, сильніше затискаючи  подушечками пальців. Стогони перетворюються на крики, жіночі пальці  зминають тканину моєї футболки, а тіло здригається у судомах. Голова падає на моє плече, а рухи припиняються. Не чекаю, поки вона прийде до тями та пересаджую її на диван, а сам підіймаюся та наливаю собі повну склянку віскі, випиваючи усе до дна. Горло і язик відразу обпікає алкоголем, тілом розноситься тепло, а у голові з’являється приємний шум. Тепер можна розслабитися.