Читати книгу - "Я бачу, вас цікавить пітьма"
- Жанр: Бойовики 🔫💣👊
- Автор: Ілларіон Павлюк
Київського кримінального психолога Андрія Гайстера відправляють консультантом у богом забуте селище Буськів Сад. Зимової ночі там зникла маленька дівчинка. А ще там водиться Звір — серійний маніяк, убивств якого тамтешні мешканці воліють не помічати… У цьому проклятому селищі, де все по колу і всі живуть життям, яке ненавидять, розслідування постійно заходить у глухий кут. Андрій вірить, що загублена дівчинка, попри все, жива і він її знайде. Але нікому, крім нього, це не потрібно.
«Я бачу, вас цікавить пітьма» — історія про непробивну людську байдужість і пітьму всередині нас. Про чесність із собою й ціну, яку ми готові заплатити за забуття. Про гріхи, що матеріалізуються, і спокуту, дорожчу за спокій.
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Я бачу, Вас цікавить пітьма. Ілларіон Павлюк
Життя кожного з нас складається з низки днів, які минають один за одним. Ми бредемо крізь самих себе, зустрічаючи бандитів,
привидів, велетнів, старців, юнаків, жінок, удів, побратимів.
Та щоразу зустрічаємо самих себе.
Джеймс Джойс, «Улісс»
Частина 1
Пояс Каїна
Розділ 1
Зупинка
Мікроавтобус зменшив швидкість, з’їхав на освітлене місяцем узбіччя, захрускотів кригою замерзлих калюж і став. Дівчина відразу ж прокинулася й зачудовано завертіла головою.
Обабіч дороги в очікуванні снігу розкинулися замерзлі поля.
— Чого спинилися? — запитала вона.
— Підкинемо декого, — сказав Чоловік у Червоному і кивнув на недоладний бетонний дашок зупинки попереду.
— Ні-ні-ні, ми так не домовлялися! — обурилася дівчина. — Ви з мене повну вартість узяли!
— Та чого ви… Дитину забрати. На той бік.
Він вимкнув фари і заглушив двигун. Запала тиша. У місячному світлі добре було видно зупинку, розмальовану портретами героїв мультфільмів. Переважно диснеївських. Проте зображені вони були так потворно, що вона не всіх і впізнала.
— То ваша дитина?
— Моя? — він зареготав. — Оце так сказали! Ні. Я лише вожу.
— І де ж це вони сядуть?
Дівчина озирнулася, щоб іще раз переконатися: салон мікроавтобуса був вантажний. Є лише оце подвійне пасажирське сидіння, на якому сидить вона.
— Одна дитина, а не «вони», — поправив Чоловік у Червоному. — Посуньтеся трохи.
— Хіба вона їде без батьків?
— Так і є, — сумовито кивнув Чоловік у Червоному. — Побудете мамкою? Недовго.
Вона мугикнула.
— Оце вже спасибі.
— Я думаю, діти — це нагода взнати про себе щось хороше, — прорік Чоловік у Червоному. — Для когось навіть — єдина.
Дівчина скептично закотила очі:
— А ви, бачу, філософ…
Годинник на торпеді показував 23:55. Вона зітхнула і знову втупилася у вікно. Час волікся по-свинському повільно. Дорога була порожнісінька. Ні світла фар вдалині, ні будівель.
— Як ви сказали вас звуть? — запитав раптом Чоловік у Червоному.
Вона вже було відкрила рота, але чомусь затнулася. Наче не була впевнена.
— Мене?
— Ну а кого ж! Із голови вилетіло… — Чоловік у Червоному поплескав себе по чолу. — Гала! Сам згадав. Гала.
І він усміхнувся їй.
— Гала, — повторила дівчина.
— Так же? — перепитав Чоловік у Червоному.
— Так… — невпевнено кивнула вона. — А його хтось привезе? Малого?
— Її. Це дівчинка. Та не переживайте ви, скоро будете на місці. За мостом уже Буськів Сад.
Гала нетерпляче засовалася. Дістала телефон. Мережі не було, інтернету, ясна річ, теж.
— Онде вона! — несподівано мовив Чоловік у Червоному і кивнув у бік зупинки.
Під бетонним дашком маячіла самотня постать дівчинки рочків шести, в пальтечку і плетеній шапочці.
— Звідкіля вона взялася?! — здивувалася Гала. — Пішки, чи як… Ніч же! Ви так оце і будете сидіти?..
— Та підождіть же! — перебив Чоловік у Червоному.
Аж ось дівчинка ритмічно плеснула в долоньки, і чіткий високий звук розірвав нічну тишу. Плесь! Плесь-плесь! Вона трішки постояла, немов роздивлялася власні руки, і знову — плесь! Плесь-плесь!
— Дайте їй пару хвилин, — попрохав Чоловік у Червоному. — Їй треба освоїтися.
— Що? Що їй треба?
Він зітхнув:
— Вона не така, як усі.
Гала нахилилася трохи вперед, пильно придивляючись до дитячої постаті. Дівчинка притисла до обличчя долоньки і тепер кумедно вертіла голівкою, роздивляючись усе крізь розчепірені пальці.
— Не розумію, хто відпустив таку манюню саму? — не стрималася Гала. — Ви знаєте її батьків?
— Та знаю… — стиха мовив він. — Усе, освоїлася! Йдіть!
— Хто? — не збагнула Гала.
— До дитини ідіть! Забирайте і їдьмо.
— Я?!
— Просто візьмете її за руку — і все.
— Та з якої це статі! — обурилася Гала. — Ви везете, ви і йдіть…
— Мене вона злякається, — відтяв він. — І втече.
— Ви здуріли? Ідіть самі!
— Утече, ми нізащо на світі її не знайдемо. Ясно вам?
— Нічого мені не ясно! Не піду я нікуди! — Гала схрестила руки, встромивши долоні під пахви.
— Просто дайте їй руку! Хіба це так важко?
— Та що це таке робиться!
— Вона особлива дитина, розумієте?
— Так, я дзвоню в поліцію! Нехай розбираються…
Вона дістала телефон, і тут же згадала, що мережі немає. Без особливих сподівань піднесла його до лобового скла. Нічогісінько.
Чоловік у Червоному опустив вікно і закурив. Плесь! Плесь-плесь! — пролунало від зупинки.
— Чим ви собі думали, коли соглашались її підвезти, — буркнула Гала.
— Комусь же треба перевозити людей…
— І чого ж це вона вас боїться?!
— Мене багато хто боїться, — звів плечима Чоловік у Червоному. — А діти — то взагалі.
— Мелете, як з гарячки… — зітхнула Гала. — Їй там, мабуть, холодно.
Він обернув ключ. Клацнула і засвітилася панель приладів.
— Мінус три.
— Повний ідіотизм… — прошепотіла собі під ніс Гала, застібаючи куртку.
— Вона погано чує, — напучував Чоловік у Червоному. — Говоріть так, щоб бачила ваші губи…
— Але щоб ви знали: завтра я про все сообщу в поліцію! Таке взагалі нормально?..
Вона відчинила дверцята і вислизнула надвір. Чоловік у Червоному всміхався. Видно було, як Гала підійшла і простягнула до дівчинки руку, а та взялася за неї: не здивувалась і не налякалася. Гала відразу присіла перед нею навпочіпки, почала поправляти шапку. І ніс утерла паперовою серветкою.
— Я ж казав, — сам до себе мовив Чоловік у Червоному і завів двигун. — Візьмете за руку — і все.
Отже, Чоловік у Червоному завів двигун. Спалахнули фари. Гала тут же звела руку, ніби голосувала, і він неквапом під’їхав до зупинки.
— Доброї ночі! — привіталася вона, вже тримаючи дівчинку на руках. — До Буськового Саду підкинете? Це недалечко, за мостом!
— Залазьте, — погодився Чоловік у Червоному.
— Сонечко, сідай коло дядя! — сказала Гала.
Але дівчинка перелякано вчепилася в неї й високо і перелякано затягла «ііііііі!»
— Зараз, — Гала ніяково всміхнулася. — Подождіть трошки. Вона зараз освоїться.
Дівчинка сховала обличчя в Галиному волоссі, а та мовчки гладила її по спинці. Врешті дівчинка повернулася до Чоловіка в Червоному і, затуливши лице долоньками, поглянула на нього крізь пальці.
— Велика дівчинка, а боїшся, — сказав він. — Ай-ай-ай!
— Вона не така, як усі, — зітхнула Гала. — Особлива дитина… Розумієте?
Нарешті мала дала себе всадовити, і Гала теж піднялась на сидіння. У вушку в дівчинки був слуховий апарат.
— І як же тебе звати, маленька? — голосно запитав Чоловік у Червоному.
Дівчинка не відповіла, а випростала руки і ритмічно плеснула. Плесь! Плесь-плесь!
Розділ 2
Дівчинка, що вміла читати по губах
Грудневе сонце, яскраве і неживе, насмішкувато лоскотало щоки і дражнило оманливим теплом, що таке схоже було на дихання весни. Він сидів на вузькому дерев’яному ослоні у відкритому кузові бортового «газона». Удалечині пропливав нерівний темний чубчик лісової галявини, і лиш сірі бетонні стовпи надавали одноманітному пейзажу сякої-такої ритмічності. «Газон» вихитувало, немов
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Я бачу, вас цікавить пітьма», після закриття браузера.
