Читати книгу - "Брехня з присмаком правди. Книга друга, Єва Басіста"

Я сиділа в ресторані, який знаходився на березі біля річки. Мої очі спостерігали за синім Дніпром, якого я не бачила понад два роки. Однак ця ріка майже не змінилася. Вона була красивою та могутньою. Мабуть, ще не одну сотню років ця водна артерія вражатиме своїми розмірами та силою...

Зненацька подув прохолодний вітер, який трішки охолодив моє тіло, котре ніжилося під променями липневого сонця, яке висіло над моєю головою та розкидало свої промені в різні сторони.

Права рука тримала келих із прохолодним коричневим чаєм. Я робила маленькі ковтки. Солодкий напій огортав моє горло та охолоджував. Було приємно відчувати такий контраст у тілі.

Мої очі перевели свій погляд. Тепер він падав на мою ліву руку, де на пальці красувалася золота обручка. Я вже понад рік не Ліна Красенко, а Ліна Лауда.

Втім за ці роки багато чого змінилося. Після того, як я дізналася про брехню Євгенія, то впала у глибоку депресію. Тоді мені не хотілося жити та взагалі, то був дуже важкий для мене період.

Звісно Маланюк всіма можливими способами намагався вибачитися, але я не вірила. Мені настільки було гидко від його брехні, що не хотілося його бачити та навіть чути.

Він кожного дня приходив до моєї квартири та сидів під дверима, але я не могла відпустити образу. Адже Євгеній робив все заради розваги.

- Ліно, я тебе люблю, вибач мені, - чула я слова, які лунали з його брехливого рота.

- Йди геть! - постійно казала йому. - Ти мені бридкий!

- Ліно...

- Навіть знати тебе не хочу!

Так тривало тиждень, поки Маланюк не заспокоївся та не перестав мені писати та ходити до мене додому.

Я за той час виплакала море сліз та випила дуже багато алкоголю. Тоді я думала, що ніколи не вийду з тої депресії.

Моє серце було розбитим, але, на жаль, я любила Маланюка. Коли мене зрадив Толік, то я думала, що гірше не може бути, але, як виявилося згодом - може.

Щодо іншого - в той період мене діставав Дмитро та колишній наречений. Усі штурмували мене зі всіх сторін, поки я не витримала та купила квиток на літак, який першого грудня вивіз мене з України.

Я пам'ятаю, як сильно плакала в літаку, бо не знала чи роблю вірно, адже боялася всього. Будь-який зацікавлений чоловічий погляд викликав у мене істерику, в якщо ті очі були сірими, то взагалі...

Я не хотіла бути знову чиєюсь розвагою. В деякі моменти мені навіть хотілося перейти на бік лесбіянок та забути про тих бридких чоловіків, але зміна місця проживання пішла мені на користь.

Звісно перші місяці було важко. Але згодом мене попустило. Я знову почала своє життя з чистого листка...