Читати книгу - "Морочист, Оскар Бласт"

21
0
В повній версії книги "Морочист" від автора Оскар Бласт, яка відноситься до жанру "Фантастика 🚀🪐👽", можна безкоштовно читати на порталі українських книг. Наш сайт ekniga.club надає можливість читати повні версії книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно. Ви можете завантажити книги у форматах PDF, EPUB, FB2 на свій гаджет.
На порталі "ekniga.club", що є бібліотекою українських письменників, можна знайти книгу «Морочист, Оскар Бласт» від автора - Оскар Бласт, яку можна читати онлайн безкоштовно на вашому гаджеті. Ця книга є найбільш популярною серед сучасних читачів у жанрі та займає лідируючі позиції в категорії "Фантастика 🚀🪐👽" серед усієї колекції творів (книг).
Поділитися книгою "Морочист, Оскар Бласт" з друзями в соціальних мережах: 
Кіберпанк на Букнет. Якщо ти бачиш, що незнайомій дівчині загрожує небезпека, чи не варто пройти повз? Адже зрозуміло, що отримаєш купу проблем на свою голову! Випадкова зустріч з дивною дівчиною, яка нічого не пам'ятає і яку не фіксує віртсистема, змінює життя Кирила. Його мимоволі втягнуто в небезпечну гру двох великих корпорацій зони "Смарагд", якою керує ШІ Віктор. Обставини складаються так, що чоловік повинен рятувати життя й собі, й таємничій незнайомці... Хто ж вона? Андроїдка? Кіборгка? Людина? Чи, може...?

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 81
Перейти на сторінку:
Розділ 1

Кібербратчик підійшов майже впритул, але тепер я знаходився в сліпій зоні. Він не міг відчути мене, я не фонив, як це було з ним, а екранувався повністю. Трикутник сканера, котрий кібербратчик засвітив у руці, пискнув, повідомляючи, що все чисто. Масивна нога охоронця порядку важко ступила назад, він повертався до своїх товаришів, які повільно й ретельно перевіряли всі закутки, шукаючи мене в радіусі кілометра-двох – саме в такому діапазоні діяв чіп. Якщо хтось із мешканців району виходив за межі свого сектору – то сигнал надходив до поліції – і кібербратчики мчали брати порушника готовеньким – він просто спав, приспаний програмою.

Я давно зламав це неподобство в своїй голові, поставив імітаційну сигналізацію, але назовні сектору так ні разу й не вибирався. Чекав. Чого? Сам не знаю. Все дуже складно.

Мене звати Кирило Шавревський і я морочист. Раніше так називали хакерів. Ну, в принципі, я хакер також. Але морочист – це вищий рівень хакерства. Це не хакерство в древньому розумінні – тут переплітається вміння, знання, інтуїція, певною мірою талант і навіть те, що я називаю віртуальною магією чи шаманством. Зламати банківську систему чи заблокувати роботу якої-небудь корпи мені раз плюнути. Але навіщо? В мене все є. Працювати на великі корпорації – ризиковано. Там система відпрацьована до автоматизму: тебе наймають, ти виконуєш роботу і тебе прибирають.

От мене завжди дивувало, чому ШІ не засточують під зломи? Адже можна ж модифікувати будь-що. Поставив моди, чіти, обгрейдив, трохи надав правдоподібності - і гайда! Всі банки чи корпи твої!  Остання версія ШІ навіть маскувала андроїдів таким чином, що ті майже не відрізнялися від людей. Можна було штампувати клонів десь у загашниках і, підмінивши працівників будь-якої установи, захопити, вкрасти, скопіпастити все, що захочеш. Але ШІ чомусь тримали в узді. Навіть більше – в багатьох секторах він був заборонений! Про це я чув і читав лише на піратських сайтах та віртуалках. Бо наш ШІ, якого звали Віктор, жив і процвітав, щодня вдосконалювався і «створював атмосферу для життя і розвитку щасливих людей».

Кібербратчик відійшов уже достатньо далеко, щоб я міг спокійно вийти з того глухого кута, в який сам себе загнав, втікаючи від переслідувачів. Зробив вигляд, що застібаю ремінь на штанях, ступаючи на освітлений тротуар. Кілька перехожих не звернули на мене уваги. Лише якась дівчина в яскравій червоній сукні пробігла повз, мало не зачепивши мене ліктем.

Вона була дивна. Не схожа на мешканку цього району, цих нетрів, у які я забрав не по своїй волі, але мусив тут зустрітися із замовником – тому прийшов. Високі каблуки дівчини явно не підходили до засипаного брудом, гниллю та упаковками від кріксу тротуару. Та й сама вона була чистенька, домашня, точно не звідси... Вона пробігла ще кілька кроків, її довге, до пояса, волосся чорною хвилею розсипалося по плечах і м’яко й збудливо підстрибувало в такт її крокам. Я згадав футажі, які ненавидів усім серцем – люди, котрі кудись біжать, спиною від тебе, все рухається так, як і в цієї дівчини зараз.

Я потряс головою. Крікс я пробував один раз. Цю гидоту Гаспар колись намішав мені у сік на спір з Трістаном. Гаспар виграв, я не помітив і випив напій. В результаті – мене рвало три дні, я ледве вижив. Хлопці ходили до лікарні й вимолювали прощення. Хто ж знав, що в мене алергія на цей безневинний легкий «веселий порошок», яким бавляться всі в секторі «Смарагд»? Він навіть не заборонений законом!

Так от, тоді, під впливом кріксу, я теж бачив в уяві різні дивні речі. Тоді й футажі оживали! Невже це зараз моя уява згадала прийом кріксу? Через такий довгий час?

Дівчина раптом запнулася, каблук її червоних туфельок застряг у якійсь тріщині в тротуарі й зламався. Вона зупинилася і засичала від болю. Нога, певно, хибнулася, добре, що дівчина взагалі не впала. Глянула на мене розпачливо, з надією, присіла біля туфельки. Іншу ж зняла й тримала в руці. Її босі ноги в легких панчохах потонули в болоті й смітті. Зате звабливі груди виглянули з вирізу вузької й короткої сукні. Я глянув, замилувався. А потім розвернувся і пішов геть.

Дівчина явно проблемна. Біля неї за кілометр несе небезпекою. Ага! Ось і вона, ця небезпека!

Із-за рогу будинків з’явилися двоє молодиків, явно помічників якогось місцевого боса. Бігли злагоджено, побачивши дівчину – пришвидшилися. Я зійшов з тротуару, щоб, не дай Великий Гугл, не заважати їм. Втручатися в чужі справи не моє хобі!

- Допоможіть, - почув я тихий голос за спиною. – Я заплачу́.

Вона що, побачила, що я працюю лише за гроші? Якщо я й зупинився всього на маленьку частинку секунди, то зараз пішов далі. Тим більше, вдалині мені здалося, що бачу кібербратчика. Треба мотати звідси! Мій ендуро* стояв за будинком, прихований від зайвих очей. Я пришвидшився також, як і хлопці, що пройшли повз мене і підбігли до дівчини.

Вони схопили її за руки. Вона не опиралася. Так і пішла боса між ними, двома бевзями, тримаючи в руках свої дурні туфлі. Невисока, тендітна. Неначе у моїй дитячій комп’ютерній грі, де огри напали на фею. Я грав за огрів, не сумнівайтеся! Вони ж найсильніші! Так легше вдосконалюватися, отримувати пойнти і досвід. Але фею мені теж було шкода. Хоч я її й знищив у грі.

От і зараз фею мені було шкода, але... Своя голова дорожча. Я знав: не влазитиму ні  які розбірки – через годину буду вдома. Мене й так кібербратчики ледве не зловили.

Мій ендуро стояв там же, де я його й лишив – замаскований баками зі сміттям і контейнерами для софту. Я сів на свого вірного «Ендрю», як я його називав, завів мотор, одягнув шлем. У кишені лежала остання пачка «крупи». І вибір був важким.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 2 ... 81
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Морочист, Оскар Бласт», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Морочист, Оскар Бласт"