Читати книжки он-лайн » Фентезі 🐉🧝‍♀️🗡️ » Відомство мертвих душ. Тіло без душі, Яна Паувел

Читати книгу - "Відомство мертвих душ. Тіло без душі, Яна Паувел"

10
0
В повній версії книги "Відомство мертвих душ. Тіло без душі" від автора Яна Паувел, яка відноситься до жанру "Фентезі 🐉🧝‍♀️🗡️", можна безкоштовно читати на порталі українських книг. Наш сайт ekniga.club надає можливість читати повні версії книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно. Ви можете завантажити книги у форматах PDF, EPUB, FB2 на свій гаджет.
На порталі "ekniga.club", що є бібліотекою українських письменників, можна знайти книгу «Відомство мертвих душ. Тіло без душі, Яна Паувел» від автора - Яна Паувел, яку можна читати онлайн безкоштовно на вашому гаджеті. Ця книга є найбільш популярною серед сучасних читачів у жанрі та займає лідируючі позиції в категорії "Фентезі 🐉🧝‍♀️🗡️" серед усієї колекції творів (книг).
Поділитися книгою "Відомство мертвих душ. Тіло без душі, Яна Паувел" з друзями в соціальних мережах: 
За сорок років до заснування Вільхферму Священне Королівство Ліра було завойоване, а його населення почали безжально винищувати. Єдиною державою, яка погодилася прийняти нелюдів на своїй території стала Окта. За це старший жрець Ліри поділився з королем таємницею переселення душ. Так і було засноване Відомство неспокійних душ. І треба ж було Андреї влаштуватися туди працювати. І все б нічого, якби не стала дівчина випадковим свідком однієї таємної розмови. А свідки, як відомо, довго не живуть. Але героїня наша дівчина кмітлива і винахідлива, і змогла уникнути завчасної зустрічі з предками. А те, що жити тепер доведеться в новому тілі, під чужим іменем – дрібниці. Головне вивести своїх кривдників на чисту воду та очистити чесне ім’я свого рятівника.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 90
Перейти на сторінку:
Пролог

В Окті здавна побутував один звичай: засудженого до смертної кари, можна врятувати, якщо розділити з ним клеймо смертника. Йшли роки, часи змінювалися, але звичай залишався. І ось з його започаткування минуло понад три тисячі років, королівство розрослося, населення збільшилося майже в сотню разів, а смертника все ще міг врятувати простий перехожий.

Для цього просто потрібно було нанести на своє тіло клеймо ідентичне тому, що було випалене на тілі злочинця.

Він знав про цей звичай. Знав, що таким чином неодноразово рятували вбивць, ґвалтівників, розбійників.

Клеймо дарувало поручителю владу над злочинцем, робило останнього слухняним його волі, але не захищало. І часто траплялося так, що тіла поручителів знаходили через день-два десь під мостом.

Тому звільняли таким чином зазвичай тих, хто не володів магією, або був в рази слабшим за поручителя.

Серед магів це з часом стало доволі популярним. Вони таким чином здобували собі слухняних слуг, рабів чи піддослідних.

От і зараз під постаментом, на якому він стояв поряд з іще десятком засуджених до страти, стояли маги. Вони між собою перемовлялися, посміювалися зі смертників, зрідка окидали його гидливими поглядами.

Він запросто міг прочитати їхні думки, для цього не потрібно було бути телепатом. Кожен із них був би радий отримати в своє розпорядження лірійця, але жоден не наважився б розділити з ним клеймо смертника.

Він не міг винуватити в цьому свою расу. Лірійці здавна були волелюбним народом. Їхня релігія, традиції, звичаї – усе це суперечило рабським стосункам. Тож, немає нічого дивного в тому, що лірійці віддавали перевагу смерті перед рабством. Він, мабуть, і сам обрав би смерть, але йому вибору ніхто не дасть. Він був у цьому впевнений. І був готовий. Він уже достатньо прожив, бачив достатньо. Він просто стомився… Так навіть краще.

А справедливість? Правда? Та кому вони взагалі потрібні у цьому світі?!

Троє чоловіків зійшли з постаменту, поки він усе це обмірковував. Маги здобули собі нових слуг, або піддослідних, це уже як кому пощастило.

На постамент зайшов високий мовчазний чоловік з маскою на обличчі. Смерть буде безболісною. Про це він подбав заздалегідь, ще в залі Королівського суду заблокувавши усі свої больові рецептори.

Кат підходив до засуджених по черзі і натиском кнопки активував нашийники. Десять хвилин наповнених муками і смерть.

Він старанно не дивився на спотворені гримасою болю обличчя, але з кожним кроком ката його серце билося все швидше.

І що це з ним? Він же не боїться смерті. Тоді чому його серце так шалено калатає в грудях? Чому його дихання так різко збилося? Невже він дозволить цим покидькам побачити свій страх? Невже?..

Кат зупинився навпроти, і його холодні сині очі подивилися на лірійця. Коли він протягнув руку до нашийника, в його очах не відображалося жодної емоції. Але його пальці так і не торкнулися кнопки смерті.

Щось клацнуло, і нашийник разом з кайданами зі дзвоном упав на постамент. Лірієць з недовірою оглянув свої руки, а тоді усвідомив – клеймо, хтось розділив з ним клеймо смертника. І, наче підтверджуючи його думки, в голові пролунав тихий ослаблений голос:

«Врятуй мене»

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 2 ... 90
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Відомство мертвих душ. Тіло без душі, Яна Паувел», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Відомство мертвих душ. Тіло без душі, Яна Паувел"