Читати книгу - "Арюмор, Аліна Скінтей"

14
0
В повній версії книги "Арюмор" від автора Аліна Скінтей, яка відноситься до жанру "Любовне фентезі 🧝‍♀️💘🗡️", можна безкоштовно читати на порталі українських книг. Наш сайт ekniga.club надає можливість читати повні версії книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно. Ви можете завантажити книги у форматах PDF, EPUB, FB2 на свій гаджет.
На порталі "ekniga.club", що є бібліотекою українських письменників, можна знайти книгу «Арюмор, Аліна Скінтей» від автора - Аліна Скінтей, яку можна читати онлайн безкоштовно на вашому гаджеті. Ця книга є найбільш популярною серед сучасних читачів у жанрі та займає лідируючі позиції в категорії "Любовне фентезі 🧝‍♀️💘🗡️" серед усієї колекції творів (книг).
Поділитися книгою "Арюмор, Аліна Скінтей" з друзями в соціальних мережах: 
Сутінковий мисливець-полукровка, містична проклята прикраса, альв – все це з’явилося в її житті. Щоб вижити й не втратити здоровий глузд, їй просто необхідно розплутати клубок заплутаної історії яка тягнеться з далекого минулого. А ще, їй потрібно не закохатися в того, хто винен в родовому проклятті, і не дати звільнити могутню зброю, до якої вона є ключем.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 69
Перейти на сторінку:
- 1 -

Їхній світ їм був потворним, огидним. Відкрив заборонений портал, тролі, альви та решта, облишили свою домівку, шукаючи її де інде.

В людському  світі їм було добре, та з плином часу все  так змінилося, що серед людей їм більше не лишилося місця. Прийнявши людську подобу, істоти залишилися, щоб спостерігати чи все добре в їхніх володіннях.

 

Нічне марево вступило в законні права, з кущів виринули світлячки, розганяючи злі тіні безкрайнього і дикого лісу. З неба в чудному танку пустилися пухкі сніжинки, надто швидко все вкриваючи білосніжною ковдрою.

«Магія», — подумала Яна Левіна, заворожено стоячи на місці коли світлячки почали її оточувати, — «це казка з дитинства!»

 Повільно, щоб не налякати, вона потягнулася рукою до незвичайних комах, що зліталися до неї все більше й більше, мов на світло багаття. Та щойно їй вдалося надто наблизитися,  як маленькі вогники різко злетілися поперед її обличчя один до одного. В наступну секунду комахи виром  полетіли вздовж несподівано з'явившись вузької стежки.

Босоніж вона ринулася за світлячками, які буквально кликали її за собою. Яна не відчувала холоду, в німому лісі було чутно лише звук скрипучого  снігу під її ногами. Довга, білосніжна, атласна сукня плуталася в її ногах, сповільнюючи біг, на який вона зірвалася. Дівчина не помічала, що за спиною стежка зникає як і її сліди, а  гілля дерев між собою тісно спліталися, загороджуючи шлях назад.

Світлячки різко розлітаються в різні боки, залишаючи Яну одну стояти біля скелястої ущелини, яка виросла буквально із-під ніг. Більше не було казкової атмосфери, не було дивовижних комах, як і засніженого лісу. Позаду голі гілки старих деформованих дерев, які нагадували тісно сплетені чагарники. Не було й пухких пластівців снігу, тільки вогкий щільний сивий туман та чорне брудне каміння, яке мов купою хтось навмисне накидав.

Яна без страху ступила вперед, пройшов вглиб вона зупинилася перед входом у величезну темну печеру. Вхід був викладений рівним камінням, мов людина тут приклала руку.  

 — Пора прокидатися!

   Грубий захриплий голос невідомого, розлетівся луною по печері.

 — Хто тут?

 — Яна-а!  — прозвучало її ім'я, від чого вона здригнулася.

Без єдиного страху вона ступила вглиб печери, голос незнайомця ставав все чіткішим. Все в середині Яни клекотало, вона відчувала неймовірний незрозумілий до кінця потяг, який буквально тягнув її до цього місця.

Кілька кроків і їй показалося світло розведеного багаття. Світло віддавало зеленим свіченням, та Яна рухалася на нього не думаючи про наслідки, не задаючись питанням: «хіба може вогонь бути зеленого кольору?»

  — Дівчинка моя, кхг-кхг,  — прокректав незнайомець.  — Нарешті я тебе дочекався! Кхт-кх-хт.

 — Хто ти?

Цікавість роз’їдала Яну. Їй невгамовно потрібно було знати, кому належить голос.

 — Кгх-кгхт, підійди ближче, дитино, і сама побачиш.

Яна зробила кілька кроків у бік багаття, дивлячись прямо в темряву. Аж раптом з темного кутка з’явилися два велетенських людських ока незвичайного темно-янтарного кольору. Янтар манив, чарував, затягував в себе, нагадуючи трясовину розлитої карамелі.

Місячне сяйво прослизнуло в печеру крізь верхню щілину, падаючи легким промінцем. Яна зробила ще кілька кроків в бік, звідки лунав голос незнайомця. Повільно, світло місяця почало розтікатися, доки не досягнуло кутка печери, де стояв монстр. Саме монстр із дитячої казки, про яку Яні розповідав батько.

Левіна заціпеніла на місці від побаченого, не в силах поворухнутися. Страх, розлився її тілом; щось невидиме міцно вхопилося за її горло, повільно стискаючи й не даючи жодного шансу на рятунок. Солодкий сон перетворився в кошмар.

Яна бачила, що наближається з темряви. Це було справжнє чудовисько, яке могло існувати лише на сторінках старих запилених книг. Монстр був приблизно шість метрів ростом, з величезним горбом на спині, який поріс мохом, вереском і будяком. Шкіра істоти була зеленувато-сірого відтінку, на якій начебто хтось навмисне розсипав жменьку маленьких камінчиків. Величезну круглу голову обрамляли довгі платинового кольору волосся, з яких стирчали два великих вуха, схожі на ельфійські. Істота мала подібність з людиною, тільки спотворену: довгий ніс, покритий маленькими бородавками; величезну пащу, з якого стирчало два передніх ікла. Кінцівки монстра покривала довга сива шерсть, з якої тільки і виднілися кремезні мозолясті пальці. Тіло чудовиська було замотане в чорну простору тканину, що була завішана шкіряними ременями, до яких були прикріплені різні ланцюги з рунами.

  — Попалася! — прогарчала істота, міцно схопивши обома руками худеньке тіло  дівчини. — Як я довго на тебе чекав, моя маленька дівчинка!

   У темно-сірих очах Яни завмер жах, а в волоссі, що нагадувало дозрілу пшеницю, повільно починали з’являтися темного кольору пасма.

   Яна не могла рухатися тільки спостерігати, як чудовисько відкрило пащу, випускаючи свій сморід, після чого повільно піднесло її до свого рота, щоб проковтнути. Вона хотіла кричати, але не могла, німий крик застряг в горлі, а тіло так й лишалося паралізованим.

Кошмар продовжувався уповільнено, мов істота хотіла ще більше побачити страху Левіної. Коли паща монстра замкнулася, а навколо настала суцільна пітьма, паніка вирвалася з її тіла силою.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 2 ... 69
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Арюмор, Аліна Скінтей», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Арюмор, Аліна Скінтей"