Читати книгу - "Заберу тебе собі, Ірина Муза"

- Фрось, ти впевнена? Новий рік у якійсь глушині?

- Не можу я більше так, Оль, остогидло все, та й бабі Насті я пообіцяла вже, вона мене чекає.

- Ні, я, звісно, розумію, що твій чоловік-козел тобі вже набрид, але це не привід їхати в село і зустрічати новий рік без благ цивілізації! Краще приїжджай до нас, ми з Антошкою будемо раді! - обурювалася моя подруга, і не зрозуміла мого спонтанного рішення напередодні нового року виїхати зустрічати новий рік у село до родички.

- Твій Антоха скоро мене відкритим текстом посилати почне, і терпить він мою присутність тільки через те, що тебе кохає!

- Не правда...- почала моя подруга, але я її знову перебила

- Не те, щоб він мене прямо зневажав, але стільки зловживати гостинністю я більше не можу. Я надто часто у вас буваю і ночую, він з тобою, напевно, кохатися вночі нормально не може, бо я сплю в сусідній кімнаті, а мене ось заздрість бере знаєш як? І чоловік є, а толку нуль! Ой ладно, не будемо про це, а то я знову заведуся.

- Ну, а чого заводитися то, тут розлучатися треба, а не заводитися!

- Оля...

- Що Оля, Фрось, я тобі вже два роки товкмачу за твого Колю, та ти ж себе зі світу зведеш!!! Тобі скільки років? 32? Ти себе в дзеркало бачила? Ти ж була фатальною красунею!!! А зараз що? Одна турбота - кота і чоловіка нагодувати, а чоловік він взагалі тільки за документами! Нахріна тобі такий мужик?

- Він спочатку таким не був, - сумно зітхнувши відповіла я і повернулася на 5 років назад у спогади.

Після інституту пішла підпрацьовувати у фірму татового друга секретарем, Микола тоді там був провідним спеціалістом з реклами. Посада його мене не дуже тоді цікавила, він був привабливий зовні, мав автівку і гарну посмішку. Спочатку були банальні підкати, ну, а потім я погодилася на побачення з ним, він здався мені дуже рішучим, і як пристойна дівчина я дозволила переночувати собі в нього тільки після 5-го побачення.

А потім так закрутилося все! Я, через три місяці, вже жила в нього, а ще через півроку він запропонував мені свій суповий набір (руку і серце), я навіть не роздумуючи погодилася одразу, у мене в голові одна рожева ваніль була. Та й він так красиво залицявся спочатку...

Спочатку я робила все в задоволення, приготувати обід, вечерю, подбати про свого чоловіка у всіх сенсах цього слова. Та й Колі це дуже подобалося.

Потім було весілля.

До сніданків, обідів і вечерь ставився, як само собою зрозуміле, бо його мама була такою самою, і він не розумів, що може бути все, зовсім по-іншому. Я ж спочатку робила все для коханого чоловіка, але мені хоч інколи хотілося бачити хоч якусь віддачу, тому що з часом він навіть "спасибі" перестав говорити, коли поїв, просто встав і пішов...

Потім, я пішла з роботи. "Навіщо тобі працювати, я достатньо заробляю, займайся краще побутом" сказав він мені тоді. Я начебто проти не була, чим погано, коли тебе утримує чоловік... але лише доти, доки тобі за це не дорікають! Прийшла з магазину і не встигла вчасно приготувати вечерю і тут же чую: "ти ж ніде не працюєш, так важко приготувати вчасно вечерю?" І начебто час би було вже обурюватися, якби подібну поведінку я не бачила у своїй сім'ї, моя мама теж домогосподарка і нас усе життя забезпечував батько, я бачила подібну поведінку з дитинства, можливо, тому дозволила зайти цьому всьому так далеко.

Потім почалося... "Навіщо ти так багато витрачаєш грошей на косметику, ти ж нікуди не ходиш!" "Куди зібралася одягати таку дорогу сукню?""" У мене зараз на роботі невеликі проблеми, економ!"

Потім слово "заощаджуй" я стала чути занадто часто. Косметики я купую мінімум, і то Олька свою віддає. Одяг новий уже років зо два як не купую. Коля став виділяти певну суму на тиждень, і живи як хочеш.

І начебто навіть пристосувалася. Скаржилася мамі й подрузі, мама ось підтримувала, умовляла, що це тимчасові труднощі, через які проходить будь-яка сім'я, але за рік її риторика змінилася, мабуть, розгледіла те, що я її життям зараз живу, і почала мене, так само як Олька, пиляти, щоб я від Колі йшла.

А я ось поки не можу так. Та й чесно, причин особливих я не бачила...

У моїх батьків кохання є, досі взаємне, і мама моя не виглядала вже такою нещасною, хоч тато теж був багато в чому не правий, але мама не помічала, бо було видно, що тато її кохав, а в мене ось усе навпаки.

Для розлучення причин я не бачила, та й у зраді його викрити мені не вдавалося, він як, зразковий сім'янин, завжди повертався додому з роботи, вчасно. Ну а те, що уваги мені мало приділяє, то це він просто людина така, та й річ не в мені зовсім, може, в нього синдром переможця, типу мене він домігся, а більшого й не потрібно?

Тільки ось останні півроку все змінилося. Різко з'явилися друзі, і їм він присвячував увесь свій вільний час, міг навіть із легкістю вдома не ночувати. Мене взагалі, як прислугу, найімовірніше, сприймає.

Додому приходить, одразу їсть, і на диван. Ще може дві години з Вітькою по телефону триндіти. А на вихідних він зазвичай бухає, з тим же Вітькою і Сашком. Мужиків я цих знаю, у них дружин немає, тому так багато часу вільного... благо хоч додому їх не водить.

Не те, щоб я не намагалася повернути пристрасть у наші стосунки, мені ж не 50 років, я цілком молода жінка, хоч із таким чоловіком і забула, що такою є.

Пробувала зачіску поміняти, профарбуватися, сукню гарну одягнути... Коля, звісно, не був до таких змін байдужий, і секс у нас був того ж дня, але тривало це два дні. Потім Коля мабуть звик і все ставало, як і раніше.

І вимовляла я йому це не раз, тільки в суперечках наших завжди програвала.

Тільки почну вимовляти йому, що він мене прислугою вважає, що секс у нас по-хорошому, раз на два-три тижні, що не ходимо нікуди, то він знову за своє... мовляв, з жиру я скаженію, і так як я зараз живу, всі нормальні баби живуть.

Ми коли зустрічалися, у нас секс був щодня, і не один раз. А зараз я взагалі себе фригідною відчуваю.