Читати книгу - "Невгамовні серця, Ерін Кас "

19
0
В повній версії книги "Невгамовні серця" від автора Ерін Кас, яка відноситься до жанру "Сучасний любовний роман 💑💕📚", можна безкоштовно читати на порталі українських книг. Наш сайт ekniga.club надає можливість читати повні версії книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно. Ви можете завантажити книги у форматах PDF, EPUB, FB2 на свій гаджет.
На порталі "ekniga.club", що є бібліотекою українських письменників, можна знайти книгу «Невгамовні серця, Ерін Кас » від автора - Ерін Кас, яку можна читати онлайн безкоштовно на вашому гаджеті. Ця книга є найбільш популярною серед сучасних читачів у жанрі та займає лідируючі позиції в категорії "Сучасний любовний роман 💑💕📚" серед усієї колекції творів (книг).
Поділитися книгою "Невгамовні серця, Ерін Кас " з друзями в соціальних мережах: 
Ми знаємо одне одного все життя. Він завжди оберігав й захищав мене, в будь-яку хвилину був готовий прийти на допомогу, але так й не покохав. Відтоді, як я зізналася у своїх почуттях, а він посміявся, у нас війна. Я веду багаторічну й безпощадну війну. Прагну відплатити за розбиті мрії й стерти самовпевненість з його обличчя. Та коли він поряд, всі мої плани, так ретельно продумані, руйнуються, а невгамовне серце намагається вирватися з грудей й опинитися в його руках.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 32
Перейти на сторінку:
Розліл 1

Вітаю вас, мої дорогі! Розпочинається історія Маші та Андрія. Сподіваюся ви захопитеся цією історією так само, як я ))) Приємного читання! 

Ох і бісить же він мене! Дістав зі своїми підколами. Ніяких нервів не вистачить на цього дурня. Не можу, аж розриває від обурення. І головне нікому не пожалієшся. Кирило завжди на стороні свого дружка, а розповідати про все Ані не хочеться, бо ще не те подумає. В неї своїх проблем вистачає, розставання з Єгором попсувало їй нерви.

Доводиться терпіти й відбиватися. Швидко друкую відповідь, бо вже потрібно бігти в універ, а Аньки досі немає.

Я: А ти все такий же дурень.

Ну, а що я можу йому написати на його: «Мала, ти ще трішки підросла. Вітаю з першим днем в університеті». Розумію, що потрібно не реагувати взагалі, але не можу, так хочеться хоч трішки насолити.

Все життя вони називають мене «малою» або ще гірше «хвостиком», бо я завжди ходила за ними з надією, що мене візьмуть погуляти в круту компанію дорослі хлопці. Батьки частенько збиралися на дачі і цей теж був, бо вони ліпші друзі, а я просто «хвостик».

Та час йшов і як то буває в підлітків, вони починають вперше закохуватися. Дівчата в класі розповідали про перші побачення та навіть поцілунки. Ми слухали з Анькою й теж мріяли про романтичних принців, але наші однокласники мало походили на принців. Та мій принц вже не ходив до школи. Він навчався в університеті, грав у футбольній команді та мав купу прихильниць. Андрій став моєю мрією, першою романтичною фантазією.

Я довго вагалася, підбирала слова та все ж наважилася сказати про свої почуття. Це сталося на мій п’ятнадцятий день народження. Я вважала себе дорослою та була впевнена, що вірно обрала день для свого зізнання.

Спершу він не знав, що сказати, намагався уникнути теми. Та потім сказав, що я ще замала для відносин з дорослим хлопцем. На цьому моя мрія розбилася, як ваза з кришталю, на маминій кухні. Я розплакалася й втекла. Винила себе, що неправильно все сказала, що поспішила. Сподівалася, що він одумається й прийде з вибаченнями, все-таки у мене день народження. Та після того бридкого подарунка, всі надії розвіялися. Відтоді в нас війна з невеликими перервами. Я мщуся йому за розбиті мрії, а він просто приймає мою гру, так і вважаючи мене малою. От і сьогоднішні слова я не можу проігнорувати, маю дати відповідь.

Інколи хочеться тріснути так, щоб аж зірочки перед очима замиготіли, але потрібно мати витримку. Я вигадаю план, хитрий та підступний. Маша вже не маленька дівчинка, яка не знає, що відповісти.

Ми підемо в клуб. Тим паче Аня погоджується, потрібно хапати шанс, що підвернувся. В Кирила я вже розпитала, коли вони будуть та напросилася поїхати з ним.

Перший навчальний день минув досить не погано. Сама не розумію, навіщо обрала філологічний, ще й Аню за собою потягла, бо з дитинства планували навчатися разом.

— Аню, в мене таке відчуття, що ти робот, а не дівчина. Як у твою голівоньку влазить стільки інформації? – запитала, коли сиділи в кафе.

— Щоб знати щось, потрібно вчитися, а ти цим бажанням не гориш, — посміхнулася подруга.

— От влаштуєшся після універу в якусь престижну фірму й мене до себе забереш.

— Ким? Здається, тато вже тобі приготував місце у фірмі.

— Ага, Кір теж давав настанови вчитися гарно й не ганьбити родину.

— Дивно, що я жодного разу його не бачила.

А й справді дивно. Якось не збігалося ніколи, щоб вони зустрілися. Ну нічого, в суботу познайомляться. Головне, щоб Аня не передумала, бо йти одній зовсім не годиться.

Вдома теж вічний контроль. Батьки завжди цікавляться моїми досягненнями та мають велике бажання контролювати. Деякі мої однокласниці вже живуть окремо, а я з батьками й при повному контролі.
Щось я сьогодні, як скажена собака, так і хочеться когось покусати. А все він! Ніякого порятунку від Скворцова немає, все життя мені зіпсував.

Поспати я люблю, тому в суботу відсипаюся, як можу. Будить мене Аня. Добре, що подзвонила, бо так можна все проспати, а мені ще збиратися. Маю виглядати неймовірно, бо запускаю в дію новий план «Вибісити й насолити».

Швидко мчу до Аньки, бо в неї купа смакоти. Звідки тільки у дівчини вісімнадцяти років таке бажання стирчати біля плити.

— Що б я без тебе робила? – сиджу й допиваю чай, розхвалюючи подругу.

Коли Анька готує, дієта відходить на другий план.

— Моя бідненька. Вдома не годують?

— Батьки зранку поїхали до маминої тітки, а мені нічого смачненького не залишили, — розвела руками.  — А ти чого дзвонила?

— Та хотіла порадитися, що вдягнути сьогодні.

— О, це ти звернулася за потрібною адресою. Ходімо, — потягнула її в кімнату.

— Так, ось цю спідницю можна викинути, таке вже тисячу років не носять.

— Ей, не смій викидати мої речі, — обурилася подруга.

— Так-так, що ще в тебе є? Анько, в тебе така можливість, а ти нею не користуєшся. Батьки з-за кордону можуть привезти стільки модних новинок.

— Ти ж знаєш, я не фанатка, щоб збирати купу одежин. Мама писала, що привезе щось новеньке, мені досить. Куди мені, в універ наряджатися?

— В універ, в магазин та навіть сміття винести. Можливо саме там тебе чекатиме твій принц.

— Де? — вигукнула подруга. — Біля сміттєвих баків? – вона так смішно округлила очі, що я розсміялася. 

— Я одягну оці джинси й цей топ, — категорично заявила Анька.

— Ну добре, — погодилася я, — годиться.

Я поскакала додому, бо часу щоб привести себе до ладу залишається не багато. Сьогодні особливий день. День активації мого нового плану після довгої перерви. Він сам розв’язав нову війну, тим своїм ранковим повідомленням. Зрештою я досягну своєї цілі й посміюся так, як він посміявся наді мною.

Перш за все душ, потім сушка та ретельне вирівнювання волосся, потім макіяж, та такий щоб очей не відірвати. Далі сукня, яку ледь випросила у мами. В універ в такій не підеш, а от на дискотеку те, що треба. Туфлі на високих підборах і все, я готова. Дивлюся у дзеркало, блакитні очі сяють, губи нафарбовані яскравою вишневою помадою так і манять. Ну чим не красуня?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 2 ... 32
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Невгамовні серця, Ерін Кас », після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Невгамовні серця, Ерін Кас "