Читати книжки он-лайн » Історичний любовний роман 🕰️📜❤️ » Кришталевий черевичок. Якщо фея не прийде, Вікторія Ковзун

Читати книгу - "Кришталевий черевичок. Якщо фея не прийде, Вікторія Ковзун"

16
0
В повній версії книги "Кришталевий черевичок. Якщо фея не прийде" від автора Вікторія Ковзун, яка відноситься до жанру "Історичний любовний роман 🕰️📜❤️", можна безкоштовно читати на порталі українських книг. Наш сайт ekniga.club надає можливість читати повні версії книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно. Ви можете завантажити книги у форматах PDF, EPUB, FB2 на свій гаджет.
На порталі "ekniga.club", що є бібліотекою українських письменників, можна знайти книгу «Кришталевий черевичок. Якщо фея не прийде, Вікторія Ковзун» від автора - Вікторія Ковзун, яку можна читати онлайн безкоштовно на вашому гаджеті. Ця книга є найбільш популярною серед сучасних читачів у жанрі та займає лідируючі позиції в категорії "Історичний любовний роман 🕰️📜❤️" серед усієї колекції творів (книг).
Поділитися книгою "Кришталевий черевичок. Якщо фея не прийде, Вікторія Ковзун" з друзями в соціальних мережах: 
Раніше я хотіла дива та кришталеві черевички. Можливо, ще принца на білому коні. На шляху до мрії – боротьба й таємниці, скрегіт шпаг та ватага розбійників, втечі й поєдинки… Чого я хочу тепер? Дива, кришталеві черевички – і ніяких принців. P.S. Це моя перша книга, писалась у підлітковому віці

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 132
Перейти на сторінку:
Пролог

– Фея! Фея на горизонті! – не тямлячись від радості, закричала я та зіскочила з батькових колін. Маленькі рученята припали до вікна, а захоплений погляд не відпускав сяйливої цятки на темному небі.

– То зірка падає, – розсміявся батько. – Можеш загадати бажання.

– Чесно? – аж підскочила я.

– Чесно! – усміхнувся він.

А мрійливі оченята знову спіймали сяйливу цятку, і тисячі дитячих мрій віддзеркалились в них. Але довго не думала – загадала те незмінне, що з ним засинала щоночі й прокидалась щоранку.

– Я вже все, – заусміхалась до батька. – Хочеш розкажу? Хочеш?

– Обережніше, доню, – змовницьки шепнув він. – Пам’ятаєш вчорашню казку? Там чаклунка підслухала мрію принцеси і зробила все, щоб їй перешкодити! Хтозна, скільки таких чаклунок стежить за такою чарівною принцесою, як ти!

– Ні-і-і, – похитала головою, – я завтра принцеса. Сьогодні буду фея, сьогодні не страшно.

Батько розсміявся та підкинув мене на руках.

– Ах ти ж моя чарівниця!

Та я випручалася з його обіймів і серйозно заглянула в очі.

– Зараз я тобі розкажу… тільки ти нікому не кажи! – суворо похитала пальчиком. – Мені не страшно, але все одно! Не скажеш, добре?

– Не скажу.

– Тоді слухай. Я загадала… – наблизився до його вуха змовницький шепіт. – … кришталеві черевички!

– От прямо-таки черевички? – здивувався батько. – А принцесою стати не хочеш? А палац? А принца?

– Нащо мені принц?! Хочу черевички! – як очевидну істину, виклала йому. – Такі… справжні, кришталеві, чарівні. Щоб блищали, як диво! Щоб понесли у казку! Ну, щоб, як в Попелюшки… тільки принци з конями не обов’язкові. Головне – черевички!

– Дивовижне дитя, – похитав головою. – То яку тобі сьогодні казку розказати?

– Розкажи… розкажи… «Попелюшку» розкажи! – заплескала в долоні й застрибала у нього на колінах.

– Знову? – густі брови поповзли догори.

– Так, так!

– Ох, ну, що з тобою поробиш… «Попелюшку», так «Попелюшку»! – згодився батько, а я зручніше примостилась та припала до надійних плечей.

Сотні разів уже фея рятувала змучену пасербицю, сотні разів уже грали незабутній бал, сотні разів губився кришталевий черевичок… Так, у казці завжди приходить допомога. Завжди з’являється фея та приносить у світ диво. О, як же й мені хотілося зустріти свою фею! У спраглому, наївному серці ніколи не згасала віра в диво! Адже батько вчив вірити в нього – і я слухалась. Диво, кохання, справедливість – усе це була моя казка. Цю казку я хотіла зробити життям, а життя – казкою!

«А ці зорі, що падають… вони ж не проти, правда? Ах, треба буде притиснути якусь до стінки й доступно пояснити це делікатне питання!» – отак міркувала я тоді та з трепетом слухала батьків голос, що провадив «Попелюшку».

Так, це була улюблена моя казка – і не тільки через обожнювані черевички! Я саму себе асоціювала з головною героїнею: люблячий батько, зла мачуха і дві сестри-близнючки. Дивовижний збіг, чи не правда? От тільки мати в мене була рідна, а все одно поводилась, як мачуха. Завжди така холодна, ніколи не всміхнеться… А якщо з кимось і носиться – що однаково на грані реальності – то тільки із молодшими сестрами.

Чому? Як так? За що?

Чи не через це я завжди хотіла фею – щоб змахнула чарівною паличкою та виправила всі біди?.. Дарма! Зате батько так мене любив, як ніхто у світі! Він заспокоював мене, коли я лякалась, зігрівав, коли мені було холодно, завжди підтримував, яка б навіжена вигадка не засіла у бешкетній голові! І щовечора садовив на коліна й розказував казки. Інколи ми складали їх самі – о, як же весело це було! Чіпляли корони на жовтаві гарбузи, а кришталеві черевички на тендітні драконячі лапки… Миші у нас були крилаті й махали чарівними паличками, так що вогнедишні коти мусили пчихати та бігати до крамниці за носовичками… Зате кінчалося все за одним сценарієм.

«…і жили вони довго та щасливо», – ще встигла я почути останні слова і провалилась у солодкий сон. А батько протяжно закашлявся, та дитячий слух уже того не вловив. А дарма.

Я чула найменший шелест у саду – та не почула, як лихо стукає прямо у двері! Як зламує замки і суне на мою казку. Це лихо взяло на приціл те найдорожче, що було в моєму житті – а воно ніколи не хибить при стрільбі.

 

Хвороба розвивалась довго – а ніхто не бачив і ніхто не лікував. Короткий кашель, хрипотіння, слабкість, втома… А ніхто не звертав уваги. Лихо звило затишне гніздечко та бешкетувало на повну – а я була сліпа!

І сльози капали з тих незрячих очей, а серце розривалось від горя – я сиділа перед батьковим ложем і дивилась, як він помирав. Найрідніша мені людина йшла з життя – а в кімнаті були лише ми удвох! Лікар Палмер сказав, що все вирішено, і до завтра він не протягне. А всім довкола – було начхати.

– Таточку!.. – ридала я. Хотілось завивати, як зранений вовк. Хотілось кричати, як востаннє в житті. Хотілось, щоб Небо почуло і зрозуміло, що воно коїть!

– Ізабель… – прохрипів батько. Його тремтяча рука стиснула мою долоню, а затуманені очі зустрілись з моїми. – Ізабель, я хочу розказати тобі казку.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 2 ... 132
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кришталевий черевичок. Якщо фея не прийде, Вікторія Ковзун», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Кришталевий черевичок. Якщо фея не прийде, Вікторія Ковзун"