Читати книжки он-лайн » » Будні феодала - 2, Олег Говда

Читати книгу - "Будні феодала - 2, Олег Говда"

10
0
В повній версії книги "Будні феодала - 2" від автора Олег Говда, яка відноситься до жанру "---", можна безкоштовно читати на порталі українських книг. Наш сайт ekniga.club надає можливість читати повні версії книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно. Ви можете завантажити книги у форматах PDF, EPUB, FB2 на свій гаджет.
На порталі "ekniga.club", що є бібліотекою українських письменників, можна знайти книгу «Будні феодала - 2, Олег Говда» від автора - Олег Говда, яку можна читати онлайн безкоштовно на вашому гаджеті. Ця книга є найбільш популярною серед сучасних читачів у жанрі та займає лідируючі позиції в категорії "---" серед усієї колекції творів (книг).
Поділитися книгою "Будні феодала - 2, Олег Говда" з друзями в соціальних мережах: 
Продовження пригод нашого сучасника в ігровому світі часів умовного середньовіччя та козацтва.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 89
Перейти на сторінку:
Розділ 1

Справжня горобина ніч. Блискавки з хрускотом розпанахують тканину неба і з шипінням встромляються в суху землю, що жадібно ловить перші краплі. Гримить здебільшого за стінами, ближче до горизонту, але іноді й над покритим бруківкою замковим двором лунає таке голосне «Бабах!», ніби гармату поряд розірвало. Навіть найміцніші нерви не рятують, мимоволі пригинаєшся. А то й присідаєш... Так і здається, що цього разу святий Ілля Пророк не схибить. Вліпить прямо в тім’я. До речі, було б зовсім не дивно. І не через надмірну гріховність, а з огляду на ту кількість заліза і сталі, яку я ношу на собі.

Зате той же грім, якого поки що бояться більше блискавок, розігнав по укриттях усю варту. І ніхто не заважає мені стояти на колінах перед невеликим слуховим вікном у підвал лівого крила каземату, що розпорядженням Великого інквізитора перетворили на Будинок дізнання. Напевно, через те, що він єдиний у всьому місті складений з неоштукатуреної червоної цегли. І навіює жах на бранців, та й звичайних городян, лише своїм виглядом. Так і здається, що це один із тих нещасних, з якого кати живцем здерли шкіру і виставили на помості для залякування єретиків та злочинців.

У мене фантазія не така буйна, тому ніяких негативних емоцій і, тим більше, блювотних позивів, вигляд цегляної кладки не викликає. Спокійно притулився плечем для зручності і заглядаю всередину.

А ось те, що відбувається в катівні, не для слабонервних.

Іноді протираючи очі, що сльозяться не стільки від співчуття, скільки від диму смолоскипів, який якраз крізь це віконце і витягає назовні, намагаюся роздивитись і запам'ятати обличчя людей, які знаходяться у кімнаті. Мені обов'язково треба побачити кожного, щоб упізнати вдень. І це не так просто. Тому що десяток чоловіків, на відміну від оголеної молодої жінки, одягнені не лише у шкіряні фартухи, а й натягнули на голови напівмаски, що залишають відкритими лише нижню частину обличчя.

Ось саме на ці носи, роти, підборіддя, вуса, бороди я дивлюся. На руки теж... Форми пальців, шрами, каблучки... Кожна дрібниця стане в нагоді, коли доведеться впізнавати і приймати рішення. А помилитись не можна — уб'ю невинного. Тому намагаюся ні на що інше не відволікатися.

Наприклад на потужні лапи, вкриті густою рудою порослю, що чіпко вп'ялися короткими, товстими пальцями в густо укриті синцями стегна. Руки і ноги жінки прив'язані до спеціальних козлів так, що вона стоїть рачки, торкаючись підлоги тільки кінчиками пальців і... розпущеним волоссям. Рудий ґвалтує жертву неквапливо, по-господарськи. Буденно… Часто зупиняючись і перемовляючись із рештою чоловіків. Він не садист, не маніяк. Він лише виконує свою роботу. А якщо й отримує від цього задоволення, то і так буває. Така вже катівська робота.

Жінка тихо стогне, але й тільки. На щось більше у неї вже немає сил.

На поданий знак одним із трьох чоловіків, які перебувають у підвалі, не знявши сутани, кат знову зупиняється. Інквізитор (цих я знаю в обличчя всіх, але для них уготована інша доля і трохи пізніше) підходить спереду, бере жінку за волосся і піднімає голову. Другою рукою висмикує з рота кляп.

— Дитя моє… Чи готова ти зректися Диявола і повернутися в лоно Матері нашої Церкви?

— Будь ти проклятий… — жертва відповідає пошепки. Хрипко і ледь чутно. Мабуть, зірвала голос. — Будьте ви всі прокля...

Кляп став на місце, обірвавши на півслові. Голова безсило звисала вниз.

— Продовжуй, брате Себастьяне. І можна жорсткіше. Не церемонься. Інші брати вже відпочили. Так заповніть цю посудину гріха по вінця. Similia similibus curantur!* [*лат., — Подібне лікується подібним]. Ці блюзнірники з Церкви Ночі піднесли тілесні задоволення понад духовним покаянням. От нехай же насолодиться досхочу… Або — до смерті. Правильно кажу, брати?

Він глянув на двох інших чоловіків у сутанах. Ті синхронно кивнули та перехрестилися.

— Отже, вирішено. Майстер Теодор, нам з братами час до вечірньої молитви, а ти залишаєшся за старшого. Якщо офіра запросить пощади і покається — вмити, нагодувати і більше не чіпати. Після ранкового молебню оцінимо щирість каяття і вирішимо її подальшу долю. Стане опиратися й далі — не втомлюй дізнавачів понад міру. У них і без цієї єретички завтра справ вистачить. Солдат Хреста поклич. Кожен воїн, хто плащ з вінцем надів — служитель божий, тож має право і обов’язок не лише мечем святу віру захищати.

— Як накажете, ваша преподобність, — вклонився один із тих, що в напівмасках, відступаючи вбік, бо вихід із підземелля був у нього за спиною. — Ad maiorem Dei gloriam.* [*лат., — Все в ім'я Господа]

Зачекав, поки священнослужителі покинуть тортурну кімнату, а потім голосно розсміявся.

— От уже біда з цими старими пердунами… Ігнате, у тебе, здається, дядько десятником у роті «Святих стріл»?

— Так. Старший десятник… — озвався з далекого кута, один із молодших катів. Помічник, мабуть.

— Біжи до нього. Скажи, всі у кого завалялася пара монет і є бажання розважитися з молоденькою відьмою, нехай сюди йдуть.

— Як же так, майстре Теодор? — рудоволосий здоровань поступився місцем іншому катові. Такому ж величезному, але геть лисому. І настільки темношкірому, що поруч із ним жертва здавалася вирізаною з ніжно-рожевого мармуру. — Ви хочете порушити наказ Його превелебності?

— Спаситель із тобою, Себастьяне… — відмахнувся від рудого старший кат. — За ця хула? Хіба ти не чув, що нам було наказано берегти сили і покликати на допомогу солдатів? Ну, а кому гірше стане, якщо вони при цьому зроблять невелику пожертву? Сам же недавно скаржився, що частину інструментів варто оновити, а пріор грошей на коваля не дає.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 2 ... 89
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Будні феодала - 2, Олег Говда», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Будні феодала - 2, Олег Говда"