Читати книгу - "Не кохаю!, Іра Майська"

6
0
В повній версії книги "Не кохаю!" від автора Іра Майська, яка відноситься до жанру "Короткий любовний роман 💔❤️📖", можна безкоштовно читати на порталі українських книг. Наш сайт ekniga.club надає можливість читати повні версії книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно. Ви можете завантажити книги у форматах PDF, EPUB, FB2 на свій гаджет.
На порталі "ekniga.club", що є бібліотекою українських письменників, можна знайти книгу «Не кохаю!, Іра Майська» від автора - Іра Майська, яку можна читати онлайн безкоштовно на вашому гаджеті. Ця книга є найбільш популярною серед сучасних читачів у жанрі та займає лідируючі позиції в категорії "Короткий любовний роман 💔❤️📖" серед усієї колекції творів (книг).
Поділитися книгою "Не кохаю!, Іра Майська" з друзями в соціальних мережах: 
Я хотіла розлучення, чоловік був проти. Тоді я звернулася до чаклунки. Але босорка відкрила мені очі на мій шлюб і на те, що я можу втратити.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3
Перейти на сторінку:
Не кохаю!

Кажуть люди... Що десь в наших Карпатських горах живе одна жінка. Вона може допомогти розв’язати будь-яку проблему, а може і завдати шкоди так, що буде непереливки. Не знаю. Особисто я, ні з ким не спілкувалася, хто, власне, був у неї.

Чула такі історії, де вона допомагала подружжю з проблемами в родині. А також чула, що коли не виконувались умови тієї дивачки, то сім’я руйнувалася зовсім.

Та я приїхала в гори не рятувати стосунки. От точно, що ні!

Вже геть осточортіло таке життя з людиною, з якою ми двадцять років у шлюбі. Діти вже виросли. Роз’їхалися хто куди. Мені нічого більше берегти й не хочу комусь годити. Щоправда, окрім чоловіка про мої наміри ніхто не знає. Скажу всім пізніше.

Паспорт показує, що мені скоро сорок два. І я повністю хочу змінити своє життя. Я хочу розлучення і вдихнути на повні груди.

Що саме зараз я і роблю.

Виходжу з таксі з невеликою валізою. Оглядаюся навколо. Гори, гори.

Усюди гори.

Вдихаю на повні груди свіже повітря. Аромати хвої та сирої землі придають якусь особливість цьому місцю.

Старі Мухомори. Мальовниче село.

Крокую невеличкою стежиною до будівлі при дорозі. Десь тут зупинюся на ночівлю. А завтра вже розпитаю місцевих жителів, де саме знайти ту жінку.

Відьму. Мольфарку. Босорку.

Хто як її називає.

– Доброго вечора, пані. Можна у вас заночувати та перекусити?

У дворі стоїть приємна жіночка та киває головою і запрошує всередину.

– Заходьте, будь ласка. Рада вас вітати у себе в гостях.

Я заношу свої речі. Вона проводить мене у затишну кімнатку. Мій телефон знову дзвонить.

Дістав уже. Ну, скільки можна? Я ж сказала, що їду на відпочинок і прошу не турбувати.

Скидаю дзвінок від свого чоловіка. Поки що, чоловіка. 

Сподіваюся, що у найближчому майбутньому він буде колишнім.

Йду в мінікафе на території цього господарства. Там сідаю за столик та обираю, щоб таке з’їсти на вечерю.

Через короткий термін, мені виносять їжу. Все виглядає смачно і так само пахне.

— Смачного вам! – промовляє господарка будинку.

— Щиро дякую! А скажіть, будь ласка, чи знаєте ви щось за босорку місцеву?

— Що саме вас цікавить?

— Як і де її знайти?

— Вона живе за селом, треба йти по стежині високо в гори. Потім ця стежина обривається. Але не лякайтеся. Прямуйте далі. І ви обов’язково натрапите на її будиночок.

Пані киває та залишає мене вечеряти.

Прокинувшись рано-вранці дивлюся у телефон.

Пропущені дзвінки, повідомлення. Все від Тараса. Ну, що за людина? Скоріше б потрапити до тієї чаклунки, хай і мені допоможе. Бо він мене задушив уже своїм коханням.

Ну, як коханням? Це він так називає. Нема вже в нас ніякого кохання і не буде.

П’ю запашну каву в альтанці, споглядаю на верхівки смерек та снідаю.

Одягаю спортивний костюм, кросівки, беру в сумочку телефон, воду та протеїновий батончик. І вирушаю в дорогу.

Хай зміниться моє життя.

Йду звивистою стежиною, підіймаюся все вище та вище. В якийсь момент доріжка обривається. Я роблю все, як мені казали. Не гублюся, а прямую далі. Не знаю скільки я ще так пройшла, але в якийсь момент я бачу перед собою дерев’яний будиночок. І тільки-но я підходжу ближче, як з нього виходить стара жінка зі зморщеним обличчям.

— Я знаю за чим ти до мене прийшла. Вертайся назад.

Я стою розгублена. Ні здрастуй, ні до побачення.

— Як це вертайся? – шоковано запитую. – Я такий шлях подолала.

— Мені потрібен твій чоловік. Ти ж хочеш, щоб я зробила відворот йому, аби він дав тобі розлучення?

— Тааак, – кліпаю очима та розтягую свою відповідь. – Не хочу більше бути разом.

Вона так довго дивиться на мене та хмикає.

— Приходьте разом. Тоді й поговоримо.

Не встигла я переварити останні слова, як і слід цієї босорки щез. А я опинилася на стежині, по якій підіймалася вгору.

Роздратована та зла спускаюся до підніжжя. Намагаюся зловити зв’язок.

Як тільки з’являється одна антенка, мій телефон знову дзвонить.

— Що?! – гаркаю я у трубку.

— Привіт, Олесю. Я переживав, як ти добралася. Хотів поговорити з тобою.

— Так хочеш поговорити, то приїзди!

Знову гаркаю.

— Я ж приїду! – ніби полосує словом.

– Старі Мухомори. Франківська область.

Я кинула трубку і хотіла одразу заблокувати його номер, хай як хоче, так і шукає мене. Але вчасно згадала, що в моїх інтересах аби Тарас приїхав чим скоріше, тим краще. Тому просто поклала телефон у сумочку.

Весь день я гуляла. Смакувала баношем та іншими гуцульськими стравами. Чую, як грає мелодія мого телефону, мене аж коробить. Невже знову мій чоловік?

А, ні. То моя подруга. Така вона у мене гарна і розумниця, а от чоловіка не має. Переживає за мене, що я ніяк не можу звільнитися від цих подружніх кайданів. Це вона, до речі, мені розповіла про цю босорку. Хтось з її знайомих був і їм допомогла у всьому, що просили.

– Привіт, Олесю. Як твої справи? Була уже в чаклунки? – з хвилювання в голосі запитує.

– Так, була.

— І що? Вона зробить йому відворот від тебе? – чую, як збивається її дихання.

От справжня подруга. Завжди поруч. Завжди підкаже, як себе повести в тій чи іншій ситуації. Рада її персоні в нашому будинку.

— Сказала, щоб той приїхав сюди та ми прийшли разом.

Аня мовчить якийсь час. А потім тяжко зітхає.

– Так, подруго! Ти тільки тримайся там і не піддавайся на слова Тараса. Він знову признаватиметься в коханні.

– Ой, не хочу навіть говорити за нього. Яке там кохання.

Ми прощаємось за кілька хвилин і я йду в альтанку. Вже майже вечір, чоловік мені ні разу не подзвонив. Мабуть, босорка все ж таки щось зробила аби він менше тримався за мене.

Чую шурхіт від коліс автомобіля на дорозі. Обертаюся.

— Не може бути! Як швидко.

Бачу наш сімейний автомобіль і свого ще, чоловіка. Він оглядається навкруги, кличе хазяйку господарства. Я вирішую не ховатися, нам все одно треба зараз якось співпрацювати.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 2 3
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Не кохаю!, Іра Майська», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Не кохаю!, Іра Майська"