Читати книгу - "Дитина від тебе, босе, Юлія Ройс"

40
0
В повній версії книги "Дитина від тебе, босе" від автора Юлія Ройс, яка відноситься до жанру "Короткий любовний роман 💔❤️📖", можна безкоштовно читати на порталі українських книг. Наш сайт ekniga.club надає можливість читати повні версії книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно. Ви можете завантажити книги у форматах PDF, EPUB, FB2 на свій гаджет.
На порталі "ekniga.club", що є бібліотекою українських письменників, можна знайти книгу «Дитина від тебе, босе, Юлія Ройс» від автора - Юлія Ройс, яку можна читати онлайн безкоштовно на вашому гаджеті. Ця книга є найбільш популярною серед сучасних читачів у жанрі та займає лідируючі позиції в категорії "Короткий любовний роман 💔❤️📖" серед усієї колекції творів (книг).
Поділитися книгою "Дитина від тебе, босе, Юлія Ройс" з друзями в соціальних мережах: 
– Ярославо? – Мирон відриває погляд від документів, які щойно переглядав, і дивиться на мене. – Тобі вже краще? – Так. Тобто ні. – Тобто? – перепитує. – Ти все-таки захворіла? Я дам тобі кілька днів відпочити. – Кілька днів не допоможе. Я вагітна. – Вагітна? – Мирон повільно опускає папери на стіл і дивиться на мене дуже прискіпливо. – І хто ж батько? – Дивне питання від того, хто був моїм першим чоловіком, – роздратовано шиплю. – Хочеш сказати, що вона – моя? – цідить. – Це не смішно, Ярославо. У мене весілля скоро. – Я подумала, що ви маєте право знати, – почувши про весілля, вся моя впевненість, якої і так зовсім мало, розвіюється як дим. – Я напишу заяву на звільнення. Не хвилюйтесь. Ніхто не дізнається. – Правильно, – холодно заявляє. – Проблеми перед весіллям мені не потрібні.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 81
Перейти на сторінку:
- Глава 1 -

Розглядаю у відображенні своє вбрання та усміхаюсь. Розкішна сукня червоного кольору, яскравий макіяж, туфлі на підборах. Не часто я буваю такою гарною. Зазвичай мій одяг – це офісний стиль – спідниця та блузка. Але сьогодні особливий випадок – день народження у мого боса – Мирона Дмитровича. 

І зовсім не важливо, що я тут як його помічниця, тому що мій бос працює двадцять чотири на сім. Я поруч з ним. Я гарна, і можливо, він нарешті зверне на мене увагу. 

Залишаю свій номер і впевнено крокую довгим коридором до ліфта. Святкування має відбутися в ресторані на останньому поверсі. Ми з Мироном прилетіли в Мадрид сьогодні зранку. Тут живуть його рідні, і саме тому він захотів відсвяткувати тридцять років у їхньому колі. Тільки чомусь обрав для святкування не будинок батьків, а готель, в якому ми зупинилися. 

Коли двері ліфта відкриваються і я виходжу в ресторан, різко завмираю, тому що гостей стільки, що яблуку ніде впасти. Шукаю поглядом Мирона і знаходжу в іншому кінці зали. Він стоїть весь такий гарний, у чорному костюмі та білій сорочці. Легка щетина на обличчі і лінива усмішка на губах. Я так люблю, коли він усміхається, але чомусь буває це дуже рідко. 

– Доброго вечора усім! – зупиняюсь біля Мирона, і його батько тисне мені руку. 

– Вітаємо вас у Мадриді, Ярославо! – усміхається. – Як вам тут? 

– Чудово, – відповідаю. Хоча окрім дороги в готель і самого готелю я нічого не бачила. 

– Маєш чудовий вигляд, – усміхається мені мама Мирона – Олена Станіславівна. Вона завжди добре до мене ставилась і навіть зараз показує себе з найкращого боку. 

– Дякую. Ви також, – киваю. 

– Ярославо, давай вип'ємо, – Мирон бере в руки два келихи з шампанським і один віддає мені. 

– Так я на роботі, – кажу розгублено. 

– Сьогодні у тебе вихідний, – усміхається і випиває все одним махом. Мені здається, що Мирон засмучений. Хоча, мабуть, не здається, адже я дуже добре його знаю. Все-таки два роки на нього працюю. 

Роблю ковток шампанського і не знаю, як бути далі. Якщо у мене вихідний, то я не зобов'язана постійно бути поруч зі своїм босом. Тоді що мені робити? 

– Потанцюємо, Яро? – несподівано питає молодший брат Мирона – Захар. Він трохи менший зростом за Мирона і не такий гарний. Або ж я просто надто сильно закохана у свого боса і на його фоні всі якісь не такі.

– Добре, – залишаю келих на столі, і ми йдемо в центр зали. Захар бере мою руку у свою, а іншу кладе на талію. Я ж торкаюсь пальчиками його плеча і відчуваю себе трохи ніяково під його прямим поглядом. 

– Ти дуже гарна сьогодні. Така яскрава, – прискіпливо розглядає моє обличчя. – Я в захваті. 

– Дякую, – шепочу. 

– Як дивишся на те, щоб втекти з цього нудного свята і провести разом чудовий вечір? Я покажу тобі Мадрид, – Захар все це шепоче мені на вухо, нахилившись надто близько. 

– Гарна ідея, але… я не можу залишити Мирона, – відповідаю. 

– Ти серйозно? – фиркає. – Йому ж наплювати на тебе. Як і на нас усіх. Він Єву чекає. 

При згадці про жінку, яка давно поселилася в серці Мирона, моє власне починає боліти. Єва дуже гарна та знає собі ціну. Її батьки з багатої родини, а сама вона – відома акторка. Сьогодні Єва мала бути тут, але не приїхала. Мабуть, саме тому Мирон такий пригнічений. 

– Я думаю, що досить танців, – зупиняюсь і відступаю від Захара. Він мене відпускає, але робить це неохоче. 

Оглядаюсь в пошуку Мирона і різко завмираю, коли бачу, що він стоїть в компанії Єви. Вона таки прийшла… В розкішній сукні чорного кольору. Світле волосся виблискує у світлі ламп, як і її коштовності. 

Болюче відчуття з'являється в грудях, коли бачу, як Мирон дивиться на неї. З захватом. На мене він ніколи так не дивився і точно не подивиться.

Знову йду до столу, оминувши цю пару, і беру в руки келих з шампанським. Не хочу тут залишатися, тому виходжу на терасу, з якої видно практично все місто. 

Шалено гарно! Такою красою треба в компанії коханого милуватися, а не одній.

Випиваю шампанське одним махом і розумію, що краще не стало. Пити зовсім не вмію, тому вже за хвилину починає кружляти голова.

Кілька хвилин дихаю свіжим повітрям, а тоді вирішую повернутися до гостей. Та коли не бачу там ні Єви, ні Мирона – серце стискається. Схоже, вони разом покинули ресторан. 

Відчуваю себе повною ідіоткою. Ще й сукню цю напнула. Швидко залишаю ресторан і спускаюсь ліфтом на свій поверх. Хочу якнайшвидше опинитись у своїй кімнаті та переодягнутися. 

Та коли йду поруч з номером Мирона, різко зупиняюсь, тому що чую якісь дивні звуки, наче щось ламається. 

Спочатку не хочу втручатися, але цікавість перемогла. Стукаю кілька разів, затамувавши подих, і подумки називаю себе ідіоткою. А що, коли Мирон там з Євою? 


Безмежно дякую усім, хто завітав на сторінки моєї першої книги. Дуже сподіваюсь на Вашу підтримку, адже мені важливо знати, чи подобається моя творчість. Можу запевнити, що з моїми героями сумно не буде. Приємного читання.

Юлія Ройс

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 2 ... 81
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дитина від тебе, босе, Юлія Ройс», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дитина від тебе, босе, Юлія Ройс"