Читати книжки он-лайн » Любовне фентезі 🧝‍♀️💘🗡️ » Зрадник, проклятий та демон, Рита Адлер

Читати книгу - "Зрадник, проклятий та демон, Рита Адлер"

10
0
В повній версії книги "Зрадник, проклятий та демон" від автора Рита Адлер, яка відноситься до жанру "Любовне фентезі 🧝‍♀️💘🗡️", можна безкоштовно читати на порталі українських книг. Наш сайт ekniga.club надає можливість читати повні версії книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно. Ви можете завантажити книги у форматах PDF, EPUB, FB2 на свій гаджет.
На порталі "ekniga.club", що є бібліотекою українських письменників, можна знайти книгу «Зрадник, проклятий та демон, Рита Адлер» від автора - Рита Адлер, яку можна читати онлайн безкоштовно на вашому гаджеті. Ця книга є найбільш популярною серед сучасних читачів у жанрі та займає лідируючі позиції в категорії "Любовне фентезі 🧝‍♀️💘🗡️" серед усієї колекції творів (книг).
Поділитися книгою "Зрадник, проклятий та демон, Рита Адлер" з друзями в соціальних мережах: 
Я дуже ризикувала, коли залишила свого зрадливого хлопця наодинці із випадковою суперницею, а сама пішла світ за очі й відразу ж потрапила у полон, із якого було лише два виходи – примусово вийти заміж або ж уляпатися в страшне прокляття. На щастя, порятунок запропонував харизматичний незнайомець. Здалося, що він міг безперешкодно проникати навіть крізь стіни, а його обійми зводили із розуму. Можливо, саме йому і вдасться зробити мене щасливою?

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 67
Перейти на сторінку:
Глава 1. Подарунок на повноліття

Якщо ви не в темі, й, почувши: обожнюю кінк-вечірки, думаєте про людину, що вона дуже розпусна й зациклена на любощах – то трохи помиляєтеся. Бо можу розповісти про себе ( а хіба можна розповідати про когось ще?) – занадто стримана, уважна, перебірлива, ще трохи слухняна та піддаюся впливу батьків, а найголовніше й найдивніше у моєму стані – досі цнотлива, хоча… кілька вечірок таки відвідала і навіть зустріла там свого нового хлопця - Олега. Він був у образі авторемонтника, звичайно, але виглядав дуже круто: синій засалений комбінезон, усе тіло у темних смугах, на обличчі тижнева небритість, замальовано чорним кілька передніх зубів, ріжки, сформовані із розкуйовдженого волосся - тож саме це мене в ньому і підкупило. Хоча я й хотіла демона, але насправді не знала, як той мав би виглядати в реальності, й обрала цього.

- Привіт, я Олег, - спокуслива щербата посмішка плюс обведені чорним повіки – і я у його владі.

- Привіт, я Настя, - буркнула я і помахала перед обличчям пальцем, що означало: близькості не буде.

Не цього разу.

 

Я ніколи не мала надреальних амбіцій.

Мені просто поталанило – ще від народження я мала все, про що тільки можна було мріяти в моєму віці - красу, здоров’я, свободу розпоряджатися вільним часом.

До того ж я була єдиною донькою досить заможних та прогресивних батьків.

Тому  гадала, що ще дуже довго зможу насолоджуватися своїм прекрасним безтурботним життям, поринатиму в пригоди й нарешті реалізую мрію – впаду в обійми демона, або ж він впаде в мої, як уже там між нами вийде.

 

Але доля підкинула мені несподіваний сюрприз.

Ще два роки тому, на повноліття, батьки подарували мені власні дворівневі апартаменти, але я не поспішала там оселятися, бо ще не вповні відчувала свою спроможність брати кермо долі у власні руки. Було так приємно, що хтось везе…

Та вже наступного року отримала власне авто і теж їздила обережно.

- Мабуть, тобі потрібно сміливіше брати на себе відповідальність, - натякав тато, пропонуючи мені то очолити якийсь відділ на нашій фірмі, то хоча б приміряти на себе крісло у кабінеті зама.

- Ще буде для того час, - безтурботно відмахувалася я, спала до післяобіддя та займалася казна-чим, таємно мріючи про надійне плече, на яке я покладу свою тендітну голівку.

- Звісно, доню, - якось натягнуто посміхалася мама і глибоко зітхала. – Ми ж колись поїдемо у ту далеку подорож, тільки удвох? – самими вустами питала в тата.

- Звісно, моя люба, коли наша Настя міцно стоятиме на власних ногах.

- Волію стояти на платформі, - зухвало кидала я, відразу ж морщачи носа та посміхаючись і почуваючи себе дитиною.

 

Бо як же добре бути дитиною та якомога довше не випурхувати із теплого й зручного батьківського гнізда!

 

Але коли ти вже справді доросле пташеня, а твої батьки – кобці, то рано чи пізно вони викинуть тебе звідти самі.

Так і сталося. Й було то доволі жорстко й навіть жорстоко…

 

На своє двадцятиліття я хотіла автівку із функцією вертикального польоту, або землогриза – щоб можна було подорожувати під товщею ґрунту; можливо, ще сукню із живих пелюсток троянд, або с-вечірку в прозорій кулі на дні океану, аби довкола мене плавали акули й восьминоги, право набити перше в своєму житті тату – на шиї, політ крізь Чорну діру у космосі, обійми справжнього демона, досвід прийому потужних галюциногенів у компанії прибульців із іншої планети, участь у перестрілці двох войовничо налаштованих угрупувань чоловіків, звичайно ж, за мене…

Проте мої батьки знову вчинили стандартно та подарували мені власний будинок і, як потім виявилося, на цей раз справді повну свободу - розпоряджатися життям на власний розсуд.

 

Повну свободу, аби ж то!

 

 Олег, мій хлопець, із яким ми продовжували зустрічатися навіть після вечірки, навіть тоді, коли, знявши увесь той маскарад, він виявився собі звичайним, на день народження не прийшов.

Зате прислав у подарунок букет.

- Якийсь злидар, - невдоволено буркнув батько, коли я внесла в кімнату мерехтливі ігорнії.- Я хотів би собі зіркового зятя.

- Це ж треба, такі гарні квіти, Насте, - мама була на диво збуджена, я навіть помітила у її очах хворобливий блиск.

- Надіюся, ти дуже скоро зустрінеш когось кращого та будеш здатна це зрозуміти, - погляд тата похмурнів.

- Надійся! – пирхнула я.

- А я тим часом спробую зробити усе від мене залежне, аби ти не припустилася помилки…

- Любий, ти ж пам’ятаєш про головну умову? – перебила на півслові мама.

- Яка ще умова? – тепер збудилася я, мені справді було дуже цікаво.

- Та там щось про справжню сепарацію, - тато відвів погляд убік.

- Про чию сепарацію? Хто тут у нас ще не сепарувався?

- Та все нормально, Насте. Буде як буде. Дозвольмо своїм внутрішнім радарам привести нас туди, де ми справді почуватимемося щасливими.

- Кажи про себе, - я різко обрубала маму, бо говорила вона про себе, і я дуже не любила усіх тих узагальнень – «ми», «вони». – І де ж ти почуватимешся щасливою?

- Беру за це відповідальність…

Решта святкового застілля пройшла по-традиційному, у тісному сімейному колі, де я – пташеня-переросток: батьки намагаються мене чомусь навчити, хоча і дуже делікатно та обережно, я – не стримуючись та не обираючи способи чинити цьому опір та не зважаючи на їх почуття: дитина.

Після десерту, сівши у транс-атмосферну капсулу, ми швидко опинилися біля воріт мого нового помешкання.

Двоповерхова вілла з верандою та широким ганком стояла посеред охайного двору, по периметру крізь ковану решітку просочувалися зелені кущі жасмину, що згодом мали розквітнути запашними білими суцвіттями, біля порогу стояв штат обслуговуючого персоналу у чорно-червоній уніформі.

 

- Сподіваємось, що ти тут недовго залишатимешся сама, - поцілувала мене мама, віддаючи ключа.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 2 ... 67
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зрадник, проклятий та демон, Рита Адлер», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Зрадник, проклятий та демон, Рита Адлер"