Читати книгу - "Ти — моя власність , Настуся"
- Жанр: Короткий любовний роман 💔❤️📖
- Автор: Настуся
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Кейт сиділа на краю свого вузького ліжка, вкрившись старим пледом, який давно втратив колір і форму. Ліжко, зламане та покрите латаними й потертими простирадлами, стояло в темному кутку кімнати. Кімната була непривітною і тісною, з низькою стелею, яка створювала відчуття замкнутого простору. Стіни, обшарпані та тріснуті, колись були білі, але тепер їхній колір змінився на брудно-сірий. Старі паперові шпалери з тріщинами та розривами нагадували про часи, коли тут ще не було видно таких ознак занедбаності. Вікна були затягнуті старими завісками, що лише частково захищали від вуличного світла і шуму, що долинав ззовні.
З вікна до кімнати доносилися звуки ночі: монотонний гул вітру, що розгойдував гілки дерев за межами будинку, і періодичні автомобільні гудки, що відлунювали здалеку. Але ці звуки були лише тлом для основного шуму – сварок її батьків. Їхні крики, гучні й непримиренні, рвали нічну тишу, як криваві розриви у чорному небі. Розбитий посуд і скляні пляшки літали з кімнати в кімнату, а їхні жахливі сварки інколи досягали вершин ненависті, нагадуючи про нескінченний порив агресії. Кожна сварка між батьками закінчувалася новим хаосом, новими слідами побоїщ і сміттям, яке відразу ж потрібно було прибрати.
Кейт було всього двадцять років, але її життя було немов зіткане з напруги і тривоги. Щодня вона працювала на двох роботах, намагаючись забезпечити себе і покрити витрати своїх батьків. Вдень вона прибирала офісні приміщення – мила підлогу, витирала пил з меблів, чистила санвузли. Її робочий день починався рано вранці, коли вона в черговий раз натирала стіни до блиску, а потім переходила до іншої роботи. Вечорами вона працювала барменом у місцевому пабі, де постійно була під напругою через п’яних відвідувачів і нестабільну атмосферу, що панувала в закладі. Її робота була пов’язана з безперервними стресами і напруженням, яке з часом накопичувалося всередині неї.
Її повсякденність була схожа на нескінченний цикл безнадії. Вона знову і знову стикалася з одноманітністю свого існування, при цьому кожен її крок був обтяжений гірким відчуттям, що всі зусилля йдуть на вітер. Зароблені гроші йшли на алкоголь та борги батьків, і жодна сума не була достатньою, щоб покрити їхні постійні потреби й рахунки. Обов'язки і фінансові труднощі безперервно знижували якість життя дівчини, і навіть якщо вона намагалася відкладати кілька гривень для себе, вони швидко зникали серед постійних фінансових тисків з боку батьків.
Кожен вечір, повертаючись додому, Кейт знову і знову знаходилася в епіцентрі сварок батьків. Її батьки, Енді і Лорі, були вічно незадоволені і переповнені гнівом. Їхні суперечки були гучними і непередбачуваними, часто перетворювалися на фізичні конфлікти, які Кейт намагалася ігнорувати, але які неминуче розривали її спокій. Вечорами, коли вона виходила з пабу, вона вже знала, що чекає її вдома. Це була нова порція криків та істерик, на які вона більше не реагувала, бо звикла постійно жити в такій обстановці.
— “Ти знову пізно! — кричала мати, коли Кейт заходила в будинок. — Ти думаєш, що ти одна у світі? Ми тут сидимо і чекаємо тебе, а ти…”
— “Мамо, я працюю, — відбивалася Кейт, намагаючись зберегти спокій. — Я намагаюся утримувати нас. Що ви ще хочете від мене?”
Її голос був твердим, але всередині вона була переповнена гіркотою. Кожен день вона намагалася щось змінити, але їхні претензії і агресія завжди відправляли її назад до того ж самого болісного життя.
Мати, не зважаючи на намагання дочки донести свою думку, часто говорила з такою злістю, що її слова перетворювались на безглузде бурчання, яке лише погіршувало ситуацію.
— “Ти нічого не розумієш! Ти навіть не знаєш, як це – не мати й хвилини спокою. Ми тут все одно як без тебе! Від тебе немає користі!”
Енді, який частіше мовчки сидів у кутку, іноді розпочинав свою частину звинувачень пізніше.
— “Чи ти думаєш, що ти можеш без кінця тільки працювати і не дбати про нас?” — бурчав він, його голос був сповнений розчарування і гіркоти.
— “Ти не бачиш, що ми теж маємо свої проблеми? Ти нічого не робиш, щоб допомогти нам!”
Кейт намагалася стримати сльози, адже із дня в день вона старалася, заробляла гроші, щоб хоч якось зводити кінці з кінцями, а її сприймали як винну в усіх бідах сім'ї. В такі моменти Кейт відчувала, як всередині неї стискається серце. Вона розуміла, що їхні слова частково правдиві – вона не могла змінити все кардинально, але вона не могла дозволити собі розплакатися або дати волю своєму розчаруванню. Її обов'язок змушував триматися, і вона просто кивала, намагаючись уникнути нових нападок.
Її спроби зберегти спокій часто закінчувалися марно. Коли вона нарешті лягала в ліжко, кожен звук з сусідньої кімнати знову відгукувався в її серці. Батьки знову лаялися, а Кейт сиділа, намагаючись втиснутися в своє маленьке ліжко, прислухаючись до гучних криків та звинувачень, які, здавалось, не мали кінця. Її розум продовжував мандрувати в лабіринтах тривожних думок та страхів. Її нічні кошмари були сповнені образів невизначеного майбутнього – рука, що тягнеться до світла, яке ніколи не досягає його; спроби втекти, які завжди обриваються на краю безодні; мрії про краще життя, що постійно розбиваються об скелю реальності.
Кейт часто сиділа на ліжку, розглядаючи пошарпані стіни і намагаючись знайти хоч один позитивний аспект у своєму важкому житті. Вона вела щоденник, в якому записувала всі свої мрії та спроби втечі. Вона планувала, як могла б вирватися з цього замкнутого кола, де кожен її крок був обтяжений страхом і невідомістю. В записах були мрії про нові можливості, нові горизонти, але кожен раз, коли вона пробувала реалізувати свої плани, реальність виявлялася ще жорстокішою, і нові труднощі розбивали її сподівання.
Вона збирала гроші, ховаючи їх у старій банці під ліжком. Ця банка стала єдиним символом надії, навіть якщо вона здавалася примарною. Кожен раз, коли вона клала туди монети та дрібні купюри, у неї була мить радості, хоч і коротка. Але ці моменти радості часто замінювалися відчуттям безнадії, коли вона розуміла, що сума була недостатньою. Грошей, які вона збирала, завжди здавалося, не вистачить на те, щоб змінити життя, але вона все ще продовжувала збирати, з надією на краще.
Кожен вечір, повертаючись додому, Кейт намагалася не піддаватися хвилям гніву з боку батьків. Коли вона намагалася заспокоїти їх або запитати, чого вони насправді хочуть, їхня відповідь зазвичай була агресивною. В один з таких вечорів, коли шум сварки досяг піка, Кейт спробувала втрутитися.
— “Чому ви постійно лаєтеся? Це не допомагає вирішити проблему!” — спробувала сказала вона, зриваючи голос. Батьки лише кинули на неї злі погляди.
— “Не смій вказувати нам, як жити! — крикнула мати. — Ми робимо це для тебе, ти розумієш? Якби не ми, ти б і не знала, що таке життя!”
Батько, намагаючись не слухати їхню суперечку, лише похмуро бурчав:
— “Може, ти думаєш, що все так просто? Ти навіть не знаєш, що таке справжні проблеми!”
В такі моменти Кейт відчувала, що будь-які спроби спілкування були марними. Її будь-які дії здавалося, не змінювали ситуацію, а батьки лише загострювали свої вимоги. Нерви дівчини були на межі, і часто її власні почуття і думки залишалися непоміченими.
Після таких вечорів Кейт намагалася знайти спокій у своїй кімнаті. Вона довго сиділа в темряві, відчуваючи, як напруга поступово розходиться, коли вона дихала глибоко і спокійно. Її ритуал – записувати свої думки і страхи в щоденник – це було єдиним способом впоратися з емоційним тиском. Вона описувала свої мрії, надії та страхи, намагаючись знайти вихід з лабіринту темряви, що заповнювала її життя.
В одному з таких записів Кейт написала:
"Кожен день – це боротьба. Я живу в темряві і не знаю, чи коли-небудь зможу знайти світло. Я мрію про краще життя, але поки що кожен крок – це лише крок у безодню."
Попри всю її важку працю, сподівання на зміни здавалися щораз більш віддаленими. Кейт намагалася знайти сили для нових починань, але кожне намагання знайти себе і отримувати хоч трохи задоволення від життя, зводилось до сварок та бійок вдома. Вона часто мріяла про день, коли зможе покинути цей будинок, батьків, своє минуле, але навіть у ці моменти мрії здавалися як ілюзія, яка ніколи не збудеться.
Одного разу, коли сварка досягла нових висот, і мати почала кидати в Кейт тарілки, дівчина не витримала та піднялася, щоб висловити свою думку. Її голос був зірваний від гніву і розчарування.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ти — моя власність , Настуся», після закриття браузера.