Читати книгу - "Хіморода, Анастасія Тоцька"
- Жанр: Любовні романи 💘💔💏
- Автор: Анастасія Тоцька
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Сподіваюсь ти скоро з'їдеш звідси! Мені вже набридли ці нічні гупання! У тебе не кішка, а слон! Все, я дзвоню Марії Михайлівні, нехай виганяє тебе звідси, вже немає сил це терпіти!
Доведеться змінювати четверту квартиру. За три місяці. І в кого це ще немає сил це терпіти?
Агнеса зовсім не має везіння, таке відчуття ніби хтось його висмоктує з неї кожного дня.
Сусідка з нижнього поверху вийшла з квартири дівчини грюкнувши дверима.
— Ще раз дверима грюкнеш, я тебе звідси виселю, ясно? — сказала Агнеса жінці, яка ще не встигла спуститись до себе у квартиру.
— Хамка! Ти на мене без поваги на "ти" звертаєшся, я старша за тебе вдвічі! — кричала сусідка стоячи за дверима.
— Щось моїм очам не видно, щоб до мене з повагою звертались, не те щоб на "Ви".
— Що ви там кричите?! Ще сови не полягали, а вони кричать! Ой біда-біда, немає спокою у цьому домі...— мовила сусідка з верхнього поверху. Це була баба Ніна, вона завжди всіх засуджувала, але це було безглуздо — ні на що не впливало.
Дівчина працювала архітекторкою, в неї були цікаві ідеї, від яких віяло якоюсь загадкою, це манило людей, але і лякало не менше. За роботами Агнеси, можна було легко впізнати і саму авторку, таку чарівну, навіть у прямому сенсі слова. Зовнішність у неї королівська: чорне волосся, як ніч; сині як небо очі; вії довгі, чорні; губи червоні, як маки. Постава теж аристократична, одягається так само, завжди на підборах і класичному одязі...
Агнеса була успішною архітекторкою, але це чи не єдине, що в неї виходило. Вдача від неї часто повертається спиною. У дівчини немає друзів; колеги її не люблять, як і сусіди та й усі оточуючі; квартири доводиться чи не щомісяця змінювати.
Але от із самою роботою, можна сказати, що дівчині хоч трохи пощастило. Шеф її...
— Я її терплю, тільки через її талант, давно б вигнав! Хто тут бос, я чи вона?!
— Олегу Вікторовичу, не зліться на неї! — заспокоює секретарка.
— Як тут можна не злитись? Вона запізнюється! Я їй дзвоню, а вона без вибачень каже, що буде через пів години, це як взагалі називається?!
— Дай мені, Боже, хороших робітників, а не це от усе!..
— Олегу Вікторовичу, про робітників... Сьогодні на співбесіду повинен прийти чоловік, точніше може хлопець...
— Ти дітей на роботу береш, чи що?! — сердито каже шеф.
— Ні! Ні! Він повнолітній, правда йому 19...
— Чому одразу не відмовила?
— Він мене благав...
— За що мені це, Боже?! Що ж ти так м'яко з усіма, варто лиш попросити, як Стефанія розтане і виконає їх бажання... В нього ж у 19 років й освіти потрібної немає...
— Може в помічники?.. Він на будь-яку роботу згоден!
— До кого?
— Може до Агнеси Адамівни? В неї немає помічника, а для відряджень потрібен...
— Для відряджень?.. Ну хай, може здихаюсь її нарешті...
Агнеса ще не на місці, але новий робітник вже прийшов на співбесіду...
— Ну що ж... кажи, як звуть, що вмієш...
Хлопець мовчки протягує документи шефу.
— Я Єремій, вмію гарно малювати.
— Все?
— Варю смачну каву...
— Каву?.. Ну що ж... У мене є одна архітекторка, Агнесою звуть. Можеш бути її помічником, допомагати на робочому місці і у відрядженнях.
— Я згоден! Згоден! А яка заробітня плата?
— Заробітня плата? Дві тисячі гривень на тиждень. Обіди за рахунок компанії, виїзди, відрядження теж. Протримаєшся тиждень, я збільшу зарплату до трьох тисяч на тиждень, пропрацюєш місяць, збільну до чотирьох. Премії... за складну роботу будуть премії.
— Зрозумів, коли можна починати?
— Сьогодні і починай. Познайомся з Агнесою...
— А як її по-батькові?
— Адамівна. Познайомишся і будеш робити, що скаже. (Може хоч я відпочину від неї)
— Зрозумів, можу йти?
— Йди.
Єремій досить приємний характером, на зовнішність теж. Рудий, кудрявий, очі зелені як ліс. Високий хлопчина і дуже гарний. Ще й з портфелем — "все своє ношу із собою".
Але от як Єремію зрозуміти де Агнеса і як виглядає? Якщо не знайти її, почати роботу він не зможу. Хлопчина вирішив підійти до своїх колег, щоб спитати де шукати Агнесу...
— Добрий день, я тут новенький, Єремій, можете мені допомогти? — спитав руденький у чоловіка, що проходив повз із кавою в руках.
— Дуже приємно, Єремію, я Дмитро. Можеш звати мене дядько Дмитро, так усі називають. Чим допомогти?
— Я новий помічник Агнеси Адамівни, не підкажете де її можна знайти?
— Вона ще не на місці наче, — оглянувши офіс мовив Дмитро.
— А як вона хоч виглядає?
— Ну чорненька така, як виглядає...
— Тут багато чорненьких, як я впізнаю саме Агнесу Адамівну?
— Ну слухай... ну вона така... дика, як пантера, ще й "шипить" на всіх.
— Шипить?..
— Ну так. Слухай, як прийде, ти точно її впізнаєш.
— Вона на відьму схожа, — каже проходячи повз одна дівчина.
— Відьму?.. - трохи злякано каже Єремій.
— Ну є таке. Слухай, мені працювати пора, можемо в обідню перерву поговорити.
— Добре-добре, не відволікатиму!
Дмитро пішов. Йому років сорок, класний чоловік, позитивний і до всіх добре відноситься; в роботі не лінивий, креативний...
Єремій вирішив спуститись в пошуках Агнеси на перший поверх, де знаходився головний вхід і кафе (це була багатоповерхова будівля, де сам офіс архітекторів і дизайнерів знаходився на сьомому і восьмому поверхах).
Через кілька хвилин через головний вхід зайшла Агнеса: випрасувана довга чорна сукня; чорні шкіряні туфлі, натерті до блиску; така ж чорна і шкіряна сумка, що ідеально до них пасує; довгі, аж до ключиць сережки, які прекрасно підкреслюють довжину її шиї і аристократичність постави. Дівчина проходить повз Єремія, а він і не знає, що то саме вона.
Раптом через увесь коридор біжить секретарка Олега Вікторовича:
— Агнесо Адамівно! Агнесо Адамівно!
Єремій миттю повернувся до дівчини, почувши її ім'я. Хлопець швидко схопився і радісно підбіг до неї, з нетерпінням чекаючи розмови.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хіморода, Анастасія Тоцька», після закриття браузера.