Читати книгу - "Ніколи (не) закохаюся, Маринка Черемних "

Сьогодні у мене співбесіда з кандидатками на місце секретаря. Здається, я мав би радіти цьому, але моя голова зараз шумить після вчорашнього. Ми разом з моїм другом Демієном відмічали моє повернення з відрядження і трішки перебрали. Я впевнений, що він зараз виглядає не краще за мене. Привівши себе до ладу, я приготував собі на сніданок каву, бо їжа наврядчи б мені зараз пішла. Я протер ще раз очі, закинув чашку у раковину та пішов шукати одяг на сьогоднішній день. В мене вже передноворічний настрій, тому сьогодні я вирішив не одягатися в офіційно-діловому стилі і мій вибір зупинився на світло-бежевому худі та чорних джинсах. Доповнив образ теплою чорною курткою та ботинками. Замкнувши квартиру, я спустився ліфтом з 9 поверху на перший та пішов до своєї машини. Чорна ауді вже чекала мене на вулиці. Знявши блокування з неї, я впав на сидіння та поїхав до офісу. Я вирішив зателефонувати до Демієна. Пройшло 5 гудків, а трубки ніхто не підіймає. Я поставив на гучномовець, доки повертав направо

- Слухаю- голос не з найкращих

- Ооо, друже, ти походу перебрав- Демієн пирхнув у трубку

- Таке як ти випив менше, ніж я- я почув, як хтось під боком щось йому шепотів

- З ким це ти там?- я засміявся

- Зі мною, слухай, Артеме, тобі нічого робити в такий ранній час, а? Дай людям нормально поспати. Був би ти тут, отримав би від мене по голові, яка зараз я точно впевнена, що болить- Ася як завжди в своєму репертуарі. Демієн вибихнув сміхом. На цьому ми з нею і зійшлися, вона мені ще той противник у всяких фразах

- Гаразд, заспокойся, не треба мене бити, і так розвалюється голова- я приклав руку до голови, доки стояв на світлофорі

- Ти вже їдеш на роботу?- запитав друг

- Так, буду обирати секретарку

- Тільки ж одну, Артеме- підколи Асі просто окремий вид мистецтва

- Не хвилюйся, якщо що, то я підкину одну Демієну- отримай, Асю

- Я тебе тоді в дитбудинок підкину і скажу, що ти хочеш працювати двірником- ми всі засміялися. Ще трішки порозмовлявши, я відключився та рушив їхати. Проїхавши 30 метрів, різко дав по гальмах. Я протрезвів повністю. Якась дівчина стояла за метр від машини в повному шоці. Я вилетів злий з машини та підійшов до неї, грізно промовивши:

- Ти що, не бачиш куди йдеш?!- я поглянув в її очі, які зараз були сповнені водночас і злості, і страху

- А ти що не бачиш, куди прешся?!- крикнула вона на мене. Нічого собі, я аж завмер, щоб дівчина кричала на мене- це перший випадок у моєму житті

- Ти взагалі, як переходиш дорогу, хоч по сторонах дивишся?- сказав я вже більш спокійним голосом

- Я спішу на співбесіду, тому й вискочила- виправдалася вона

- Та тобі потрібно не в офісі працювати, а в...- я не встиг договорити, тому що перед моїми очима з'явилася якась невелика стекляна ваза. Дівчина замахнулася на мене, але я встиг перехопити її руку

- За свої слова потрібно відповідати, так?- вона спробувала вирвати свою ручку, але даремно

- Ти мене хотіла прибити, як би я тоді за них відповів?- я ще раз подивився в її очі і зробив велику помилку. Смарагдового кольору очі дивилися на мене з легким вогником. Я перевів очі на її рожеві губи, а потім відчув, як її рука все ж таки вирвалася з моєї міцної хватки. Заховавши до сумки вазу, вона ще раз на мене глянула та побігла далі. Я проводив її поглядом, доки вона не зникла за рогом. Я прогнав від себе дурні думки, які заполонили мою голову, завів двигун та поїхав до офісу.