Читати книгу - "Тіні спадщини , Мара Найт"

1 розділ

Кора закрила за собою двері, як звичне тепло домашнього затишку огортає її. Після довгого дня в школі та виснажливих тренувань з боксу, вона з полегшенням вдихнула запахи, які долинали з кухні. Мама стояла біля плити, заглиблена в приготування вечері, а тато, щойно повернувшись з роботи, роззувся в передпокої, знімаючи з себе тяжкість дня.

— Привіт,мамо! Привіт, тато! — Кора кинулась до них , відчуваючи, як втома відступає під впливом домашнього тепла.

— Привіт, люба! Як пройшов твій день? — запитала мама, підходячи до неї з посмішкою.

— Непогано, тільки трохи втомилась — зізналась Кора, знімаючи верхній одяг.

Її думки вже встигли побігти до вечора, коли приїде Деметра. Кора знала, що її найкраща подруга, скоро з'явиться. Батьки завжди приймали Деметру з радістю, знавши її таємницю, адже дружба між їхніми родинами була міцною.

Кора зняла куртку і, мимоволі поглянувши у дзеркало в передпокої, помітила своє відображення. Її темно-карі очі, які часто сприймали за чорні, підкреслювали легкий рум'янець на щоках після тренування. Струнка фігура, результат годин, проведених у залі, гармонійно доповнювала її природну грацію. Її 170-сантиметровий зріст завжди виділяв її серед інших, змушуючи тримати спину рівно.

Вона швидко зібрала своє довге темне волосся в недбалий пучок, але кілька пасм вперто вибилися, обрамляючи обличчя. Легка посмішка торкнулася її губ, коли вона повернулася до батьків.

Раптом у двері пролунав дзвінок. Кора підскочила від радості.

— Це, напевно, вона! — вигукнула Кора, рвонувши до дверей.

Відчинивши їх, вона побачила Деметру. Ту, яка завжди вміла принести у її життя трохи магії та таємниці. Висока й струнка, з блідим обличчям та яскравими синіми очима, Деметра виглядала так, ніби щойно повернулася з іншого світу.

— Привіт, Коро! — усміхнулася вона, і в цю мить Кора зрозуміла, що разом з подругою її звичайне життя перестане бути таким уже звичайним.

Всі сіли за стіл, і кухня наповнилася приємними ароматами домашньої їжі. Мама подала до столу ароматний суп і запечена м'ясо, а Кора взяла свою улюблену тарілку. В цей момент до кімнати забіг пухнастий кіт , з величезними синіми очима, які випромінювали загадковість. Він спритно стрибнув на диван, зручно влаштувавшись там, спостерігаючи за господарями.

— О, Спайк, ти знову тут! — сміялась мама, стежачи за його витівками.

— Він просто хоче перевірити, чи є щось смачненьке, — пожартувала Кора.

Після кількох хвилин, сповнених сміху та розмов, кіт з дивана, піднявши голову, спостерігав за тим, як сім'я вечеряє. Його сині очі здавалися ще більш виразними в м'якому світлі кухні.

— Отже, як проходять ваші дні в школах? — запитав тато, зацікавлено дивлячись на дівчат.

— У нас все нормально, — почала Кора, обдумуючи, як описати свою рутину. — Бокс став ще складнішим, і вчителі говорять, що я прогресую.

— А я все ще намагаюся вписатися в програму, — з усмішкою додала Деметра, — у нас новий предмет, який вчить нас таємниці магії. Але іноді це дійсно важко.

— Це звучить цікаво, — зауважила мама. — Що ви дізналися про магію?

Деметра почала розповідати про нові уроки, а Кора слухала, з усмішкою згадуючи їхні спільні пригоди. Кіт, згорнувшись клубочком на дивані, продовжував спостерігати за ними, як неначе розумів, про що йдеться.

— Спайк, Спайк, Спайк! — насмішливо вигукнула Кора.

Сміх заповнив кімнату, і Кора відчула, як домашнє атмосфера наповнює її серце радістю. Але в глибині душі щось шепотіло їй, що невдовзі все зміниться, і їхні дні стануть зовсім інші.

Коли вечеря добігала кінця, Кора і Деметра сиділи за столом, обговорюючи свої дні в школах. Раптом розмова перейшла на Анона.

— В школі ходять чутки про Анона, — почала Деметра, її голос став серйознішим. — Кажуть, що в бою він смертоносний. Всі бояться його.

Кора підняла брови, зацікавлено спостерігаючи за подругою. — А хто він насправді? Вампір, демон чи ангел?

Деметра похитала головою, злегка усміхаючись. — Ніхто цього не знає. Він завжди залишається таємничим, і його присутність приносить не лише тривогу, але й невимовну силу. Я відчуваю, що він не просто звичайна людина.

Кора задумалася. У її серці заворушилися відчуття незрозумілого страху і захоплення. — Але я все одно з ним ніколи не зустрінуся, — відповіла вона, намагаючись переконати саму себе. — Він в академії для не людей.

Деметра глянула на Кору, її очі відбивали підтримку. — Не варто так думати. Можливо, це не те, що ти собі уявляєш.

Раптом у двері постукали. Кора відчула, як у неї підскочило серце. Мама відчинила двері, і в тиші кімнати звучав гучний голос, що запитував: — Чи тут живе Кора?