Читати книгу - "Я твоя валькірія, Lika van Angel"

   За вікном сутеніло, а на місто наближався білий, немов парне молоко, туман. Гілка яблуні, яка зростала на моєму подвір'ї, чимраз дужче билася об дах будинку, змушуючи мене здригатися від цього неприємного звуку.
   Зрештою, примарні тіні ступили на землю разом з пітьмою. А коли перші краплі дощу впали на стріху, доносячи до мого чутливого слуху своє монотонне "бам", я вирішила закінчити роботу над проектом для дизайнерської компанії. Настав час відпочинку.
   Я зберегла зміни та відкрила на ноутбуці сайт Тетфлікс, де було представлено купу серіалів на будь-який смак. Однак для ідеального вечора цього було замало. Отже, я впевненим кроком рушила на кухню.
   - Най буде світло, — жартівливо промовила, натискаючи на перемикач. Тієї ж миті яскраве, біле світло наповнило кожен закуток моєї невеличкої кухні.
   Заливши в електрочайник воду з крана, я ввімкнути розетку до мережі  та тицьнула на червону кнопку. Тепер можна подумати й про щось смачненьке.
   В холодильнику, як і очікувалося, вибір був невеликий. Даремно я не сходила сьогодні до магазину. Гаразд, зроблю це завтра, а зараз маю заморожену піцу та відерко полуничного морозива. Теж не погано.
   Хапаючи сякі-такі харчі до рук, я зачиняю пустий холодильник та прямую до мікрохвильовки. Так, що там на пачці написано, скільки готується ця диво-піца? Пробігши очима по маленьким літерам, знаходжу потрібну інформацію та полегшено зітхаю. На щастя, приготування займе всього десять хвилин, що дозволить мені вже зовсім скоро насолодитися вечерею.
   Врешті-решт, покінчивши зі справами на кухні, я хапаю піцу, що парує,  морозиво та чашку какао й мчу в кімнату. Вмощуюся на м'яке крісло й знаходжу свій улюблений серіал про вампірів. Ох, якби ж тільки ті, хто працював над цим шоу, знали про реальність надприродного світу. Можливо, тоді ніколи б не вигадали дурниць про вербену. Ця трава взагалі нікого не здатна отруїти, не те щоб вампірів. І взагалі, ці поганці в житті геть інакші й не мають нічого спільного з красунчиком Ді. В них, на відміну від екранного образу, велетенські пащі, де замість зубів знаходиться близько ста ікол, загострених на кінцях. Округлі, помаранчеві очі як у риб з темною зіницею по центру. А обличчя зморщені, неначе висушена курага. Одним словом — гидота.
   В передчутті чудових вражень, я поринаю у світ красунчиків-вампірів. Однак довго насолодитися серіалом мені не вдається. Хтось наполегливо стукає у вхідні двері.
   "Ну й для чого там дзвінок?" - бурчу подумки, але суну до осередку шуму.
   - Та йду я, годі стукати, — голосно вигукую своєму вечірньому гостю чи гості. Навіть не знаю кому так терміново знадобилася зустріч зі мною.
   Нарешті я відчинила двері, але там нікого не було. Ба більше, навіть натяку на чиюсь недавню присутність не помітила. Коротко вилаявшись, я зачинила двері та рушила назад в тепло.
   Повертаючись до кімнати мої відчуття забили в дзвони. Щось в будинку змінилося, а точніше хтось все ж увійшов всередину.
   Якщо сестри знайшли мене, то бути біді. Звісно, я не бажаю шкодити їм, але й втрачати своє нормальне життя теж не прагну. Однак змінювати подобу, я поки не поспішала, таємно сподіваючись на власну вдачу.
   - Реджино, привіт, — пролунав до болю знайомий голос за моєю спиною.
   - Хвала Одіну, це лише ти, — я обернулася та поглянула на свою стару знайому. Молода жінка приязно посміхалася та зацікавлено розглядала мене з голови до ніг.
   - Ти так змінилася. Якби не твоя неймовірна енергія, я навряд чи знайшла б тебе, — згодом промовила вона. - До речі, як ся маєш? Подобається в Мідгарді? - питання посипалися, ніби з торбинки.
   - Все чудово. Принаймні було до твоєї появи. Чого тобі треба, Олівіє? - не досить дружньо запитала я. - Невже закінчився пил єдинорогів і ти знічев'я вирішила завітати в мій дім?
   - Істинна воїтельниця! Саме тому, ти завжди мені подобалася, — солодко відказала моя гостя. - Та хіба ж я не можу зайти до подруги на філіжанку кави чи чаю? - білосніжна усмішка розпливлася на вродливому обличчі.
   - По-перше: не бреши мені. По-друге: ні, не можеш, бо ми не подруги. Ну й по-третє..., - я наблизилася до жінки та чітко промовила кожне слово, не зводячи погляду з її смарагдових очей, —  Не...Бреши...Мені.
   Олівія замахала руками, неначе відганяла набридливу муху, — Таке скажеш — не подруги... А хто тобі допоміг втекти від сестер до Мідгарду?
   - Той, хто отримав за цю допомогу достатньо золота й коштовностей, — я багатозначно поглянула на свою так звану подругу-фею Арінії, країни світла й шоколадних фонтанів.
   - Це була добровільна пожертва, — жінка по-змовницьки підморгнула.
   - Ага, як скажеш. Ось тільки нагадай, будь ласка, до якого фонду була ця пожертва? Щось вилетіло з голови, — я не збиралася здаватись так легко.
   - Реджино, ну не будь такою букою... - заскиглила фея. - Потрібно жити сьогоденням, а не зациклюватися на минулому.
   Я приклала долоню до скроні, масажуючи її пальцями як при головному болі. Ця настирна жінка завжди мене зводила з розуму. Ох, скільки разів я вже пожалкувала, що звернулася до неї по допомогу.
   - Чого тобі? - нагадала своє питання я.
   - Та нічого мені не потрібно, просто хотіла тебе побачити, дізнатися як твої справи...
   - Запитую востаннє, Олівіє. Чому ти тут? Ніхто не знає про моє місцеперебування, оскільки я його старанно приховую. Отже, ти мене шукала. А я не настільки дурна, щоб повірити у твої дружні наміри. Говори або зачини двері з протилежного боку, — в підтвердження своїх слів, я вказала пальцем на вихід з помешкання.
   - Бачу в тебе какао стигне, — погляд феї ковзнув до крісла. - Я б теж не відмовилася.
   - Мені це набридло! Олівіє, йди геть, — я схопила жінку за руку й спробувала виштовхати до дверей.
   - Стій, Реджино! Будь ласка, зупинись! - заверещала та намагаючись вирватися від мене й залишитися в будинку. Проте сили були не рівні, адже я валькірія, а вона звичайнісінька фея. - Я все розповім. Обіцяю, Реджино! Тобі більше ніколи в житті не доведеться ховатися, сестри не відчують твоєї присутності, навіть якщо пройдуть поруч.
   Я стала як вкопана. Щойно Олівія змогла по справжньому мене зацікавити, хоча мені здавалося це неможливим.
   - В тебе є п'ять хвилин. Час пішов, — я відпустила жінку.
   Вона ображено зиркнула на мене, але все ж промовила, — В царстві Аїда є один магічний артефакт — перо пегаса Кальтійського. А ти знаєш які воно має властивості.
   - Хто володіє цим пером стає невидимим для магічного світу, — машинально відказала я. - І чому ти думаєш, що Аїд віддасть його мені? Та й взагалі, який твій інтерес?
   - Крім пера у володаря Тартара є ще купа цікавих речей, що стануть в пригоді, — занадто туманно відповіла Олівія.
   - Так не піде. Якщо тобі потрібна моя допомога, то між нами не має бути таємниць. Інакше шукай іншу помічницю, — мій голос випромінював твердість від якої я нізащо не відступлюсь.
   Фея шумно видихнула. Здавалося, вона вагалася й не знала чи варто розповідати мені всі деталі свого божевільного задуму. А в тому, що він був саме божевільним, я не сумнівалася ні на мить.
   - Твоя взяла, Реджино, — Олівія підняла руки догори. - Я теж бажаю залишити Арінію, але на відміну від тебе, можу зробити це без ризику подальших переслідувань. Однак не все так просто. Наша королева просить дістати для неї люстерко правди, в обмін на мою свободу. Як ти вже здогадалася — воно теж належить Аїду.
   - Припустимо, що я повірю тобі. Але як ми зможемо потрапити в Тартар непоміченими? - це питання не полишало мене з того часу, як я почула що пропонує фея.
   - О, все дуже просто. Аїд шукає наречену для свого брата, тож зараз у Тартарі проходить відбір претенденток. І ти, моя люба Реджино, чудово впораєшся з цією роллю.