Читати книгу - "Останній письменник, Марек Краевський"

МАРЕК КРАЄВСЬКИЙ

ОСТАННІЙ ПИСЬМЕННИК

Видавництво Znak, Краків, 2024

Переклав: Марченко Володимир Борисович

"Написання книги — це жахлива, виснажлива боротьба, як тривала,

болісна хвороба. Ніхто не взявся б за цю діяльність, якщо б не був

одержимий якимось демоном, якому він не міг ні протистояти, ні

зрозуміти".

Джордж Оруелл

"Література перетвориться на притулок для еліти. У мене він вже

є, цей будинок із чудовою бібліотекою — це моя втеча. Я зачинюся

тут, перезаряджу свою рушницю і буду чекати на варварів".

Артуро Перес-Реверте

Розділ 1

Зі споминів старого поліцейського І

Ніколи не думав, що в епоху, в яку мені довелося жити, відбудеться ренесанс найтемніших забобонів. Що в часи, коли телепортація та хронопортація стануть проблемою, яка серйозно обговорюватиметься на наукових конференціях, у повсякденному житті спливуть жахливі злочини, перевдягнені під прогрес. І відкриються тваринні інстинкти, що ображають рівень сучасної людини. А мені – старому поліцейському – доведеться підставити їм лоба. А може, навіть частково піддатися їм?

Я починаю писати ці мемуари як шістдесятирічний чоловік, у той час, коли Інтернет перетворився на Хаос, на зловісну Бестію.

У цьому просторі людина сьогодні веде безнадійну боротьбу зі своїми власними творіннями – квантовими ботами, які виробляють мільярди алгоритмів. Після них залишається сміття, виділяється отрута фейків, синтаксичні патогени, зловісні віруси, які видають себе за вихідні коди, підступні трояни, що пролізають в токени. Все це вирує життям, вибухає образами, текстами та емоціями, а потім випльовує на екран те, що неможливо було передбачити.

Бо ти встаєш вранці, йдеш на кухню, п’єш каву. Поглядом клікаєш відповідні іконки, щоб перевірити повідомлення та мультоки (саме так у мій час називали мультимедійні повідомлення, які замінили типові електронні листи). І раптом на вашій стіні з’являється зображення чоловіка, який займається сексом зі свинею. Це не так погано, коли ти один, але ти міг снідати з дитиною.

Я знаю, що зараз я скиглю і нарікаю, як якийсь ретроград, бо дітей вже у три роки знайомлять, як то раніше казали, з "таємницею життя". У дитячому садку їм демонструють відеоролики сексу та характеризують його окремі фази. Проте, про зоофілію там поки що не кажуть.

Наведу менш екстремальні приклади. Скажімо, ви хочете почитати прогноз погоди, а перед вашими очима постають зовсім інші картини – собаки, що танцюють під ритм кібертехно, або товстий тип у ванні, який з власних газів влаштовує для себе джакузі.

Хто епатує нас цими жахливими або дурними образами? Що ховається в мережі, яка не прислухається до твоїх команд, що оддаються миготінням повік, а проводить власну, дивну та моторошну, активність?

А це алгоритми, мій любий читачу, вийшли з-під контролю людини, постійна мутація зробилася їхнім еволюційним механізмом, а міні-пікселі, зігріті вашим зором, стали їх репродуктивним паливом. Вони множаться, множаться без кінця, схрещуються і створюють ще одну неприємну хвилю інформаційної тарабарщини.

Знаю, що я перебільшую у своїй неприязні до Інтернету. Знаю, кібервартові стоять насторожі, постійно стежачи за загрозами, отруйними, самовідтворюваними синтаксичними фрагментами, які несуть віруси. Знаю, що людство не вмерло і продовжуватиме створювати дружні місця в Інтернеті - так само, як воно зробило центри великих міст спокійними та безпечними місцями.

Вибачте, я розбалакався про сьогодення, але хочу тут розібратися з минулим. Це все-таки спомини старого поліцейського, людини з плоті та крові. Я пишу від руки гарним пером і на папері, для виготовлення якого не зрубали жодного дерева, і лише потім вбиваю ці нотатки в пам'ять писарських пристроїв. Може, цей зошит, наповнений спогадами, колись опиниться в якомусь музеї особливих речей і доведе, що я не бот? Поки що ніхто з них не вміє покривати аркуші паперу чорнилом вручну.

Вибачте, ще один відступ, і переходжу до суті. Зараз я коротко опишу свою першу справу, в якій важливу роль відіграв повсякденний предмет під назвою "смартай" (це запозичення від англійського smart-eye). Оскільки смартаї, можливо, в твій час вже не будуть застосовуватися, коли біочіпи стануть звичним явищем, поспішаю пояснити, що це, властиве, за штука.

Близько двадцяти років тому були винайдені інтелектуальні контактні фонолінзи. Ці пристрої викликали справжню когнітивну революцію. Звичайно, вони коригують зір, як давні лінзи, але це не єдина їх функція. По суті, це мікрокомп’ютери та мікротелефони, функції яких активуються рухами очних яблук. Офіційно вони називаються "фоно-лінзи", в народі — як я вже згадував — "смартайями". Ті, хто не може або не хоче ними користуватися, використовують розумні окуляри, які на початку цього століття були в зародковому стані, офіційно називалися "фонокулярами", і їх носили на носі, як традиційні окуляри. Коротше кажучи, роль комп’ютерів і телефонів зараз взяли на себе смартайі та фонокуляри. Цікаво, що перші, зазвичай, носять білі та жовті люди, тоді як другі носять чорні люди, незалежно від місця проживання.

Люди вкладають власні смартайі і бачать кілька екранів, на яких вони можуть діяти, друкуючи на віртуальних клавішах, видимих ​​лише для них. Один рух шиєю, і вони переходять від одного екрана другого. Так, є ще небагато користувачів фонів, тонких смартфонів розміром з маленьку записну книжку. Якщо вони не хочуть дивитися на маленькі екрани, то проектують їх — наприклад, на стіні — як робочі столи комп’ютерів із різноманітними значками додатків із будь-яким збільшенням і будь-якою роздільною здатністю. Власники фонів вважаються технологічними традиціоналістами і складають лише кілька відсотків пан'європейців. Я належу до них.

Але вже починаю. Можливо, мій Читачу, ти знаєш, що в тридцять дев'ятому році були створені Сполучені Штати Європи, тобто Пан'європа, що складається з трьохсот держав, а через два роки розвалився режим Олексія Путіна, сина Володимира Путіна, горезвісного тирана і коханця жорстокості, який розв'язав Третю світову війну. Саме тоді головнокомандувач Пан'європейськими збройними силами, польський генерал Максиміліан Кропивніцький переможно ступив у Кремль, і тоді відбувся поділ Росії. Уральські гори стали лінією розмежування між Китайською Народною Республікою та маріонетковою державою під назвою Пан’європейський Протекторат Росії.

Саме тоді – після закінчення германістики в Познані – я почав навчатися в Поліцейській Школі у Вроцлаві, столиці штату Нижня Сілезія. Після чотирьох років навчання та отримання диплому