Читати книгу - "Хід Короля, Степан Босий"

І
У місті сірім, серед диму й сталі,
Де гуде завод і втома — наче тінь,
Жив робітник, простий, із серцем далі,
Що прагло мрій у сірості будинь.

Важка рука тримала молот туго,
Піт лився, ніби дощ з осінніх хмар,
А поруч — колеги з серцем сухим, грубим,
І начальник, мов хижак, без честі й бар.

Сміялися: «Ти простий, ти не зумієш,
Твої шахи — то лише дитячий сон!»
Та робітник мовчав. Лиш вітер віяв
Крізь серце, де горів незламний вогонь.

ІІ
Увечері, коли світ спав утомлений,
Він сідав за дошку, мов за стіл життя.
Чорно-білі квадрати — світ без омани,
Де важливий розум, а не гучне ім'я.

Кожен хід — мов крок у власній долі,
Кожна фігура — мрія чи страх.
Він учився бачити суть, не ролі,
Вірив: сила — не в тілі, а в думках.

Дні минали. Завод гудів байдуже,
Начальник лаяв, колеги сміялись знов,
Та у серці шахіст будував вежі,
Не з каменю — із надій і любов.

III
Чемпіонат. Європа — шахова арена.
Світло софітів, погляди — як лід.
Суперники сильні, досвідчені й впевнені,
Але в серці робітника — незламний щит.

Один за одним падають вороги,
Королі й ферзі гинуть у бою.
Він грає не просто — він творить ходу,
Вкладаючи в неї життя свою струну.

Фінальний матч. Тиша, наче вітер,
Погляд — вогонь, думки — мов блискавки.
І ось… мат! Раптовий, чіткий, як істина.
Стає чемпіоном простий трудівник.

IV
Повернувшись, бачить: завод мовчить,
Колеги — з похиленими головами.
Начальник, що глузував, — тепер мовчить,
Бо бачить перед собою не "роба", а владаря.

Той не жадає помсти чи похвал,
Бо справжня перемога — в серці, у собі.
Він знає: головне — не хто ти був учора,
А ким став завдяки мріям і боротьбі.

Епілог
Бо кожен з нас має дошку і фігури,
І кожен хід — це шанс змінити світ.
Не слухай тих, хто вірить у стіни й мури —
Твоя мрія — твій найсильніший хід.
 

Кінець