Читати книгу - "Метаморфози"
- Жанр: Інше 🤔❓💭 / Поезія 📜🎼🌹
- Автор: Публій Овідій Назон
В Овідієвих «Метаморфозах», поемі, яка чи не найщедріше живила європейську літературу, мистецтво, культуру загалом, із первісного хаосу, в низці міфологічних образів-перевтілень, постає перед читачем упорядкований світ і найдивніше в цьому світі творіння — задивлена в зоряне небо мисляча людина.
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Публій Овідій Назон
Метаморфози
Співець одвічних перевтілень
«Метаморфози» («Перевтілення») — найбільша за обсягом у римській літературі поема, найзначніший твір Публія Овідія Назона (43 р. до н. е. — 18 р. н. е.), останнього з великих поетів «золотої доби» римської літератури. Так іноді називають літературу часів правління імператора Октавіана Августа (від 27 р. до н. е. до 14 р. н. е.) з уваги на справді блискучі її досягнення: Вергілій, гідно позмагавшися з Гомером, створив «Енеїду» — національний епос римлян; Горацій, взоруючись на давньогрецьких поетів, подарував Римові яскраву лірику, довів до мистецької досконалості суто римський жанр — сатиру і винайшов, окрім того, оригінальний вид поетичного твору — філософське послання. Тоді ж на повний голос зазвучала елегія — жанр, яким, за словами Квінтіліана, римляни кинули виклик грекам.
Розквіту літератури та мистецтва великою мірою сприяв мир. Припинення громадянських війн, що впродовж століття спустошували Італію, офіційна ідеологія пов’язувала начебто з наближенням повторного «золотого віку» — часів міфічного Сатурна, коли на землі панували злагода, справедливість і достаток. Усі ці щасливі переміни започаткував Октавіан, що виступив на політичній арені як спадкоємець Гая Юлія Цезаря і месник за його вбивство. Перемога в морській битві з Антонієм коло Акцію (31 р. до н. е.) та наступне завоювання Єгипту відкрили Октавіанові шлях до єдиновладдя, яке він, одначе, старанно замасковував, передусім — політикою відновлення старої республіки, її релігії та моралі. Тим-то, склавши з себе надзвичайні повноваження (27 р. до н. е.), Октавіан не назвав себе ні царем, ані диктатором, зате радо прийняв прізвисько Август («звеличений божеством»), а також — принцепс, тобто «перший з-поміж громадян». Низка важливих повноважень, зокрема найвища військова влада, все-таки залишились у руках Октавіана, що робило його, по суті, необмеженим правителем Римської держави.
За таких умов для Августа було вкрай важливо схилити на свій бік громадську думку, домогтись того, щоб ідеї реставрації республіки, повернення до звичаїв та релігії предків набули загального визнання. Проголошувати ці ідеї мала передусім поезія. Неоціненну послугу в тій справі зробив імператорові Гай Цільній Меценат. Проникливий політик і водночас тонкий знавець літератури, він став покровителем поетів; обережно але наполегливо скеровував їхню творчість річищем характерних для доби Августа ідейних течій. Так Вергілієва «Енеїда» прозвучала не тільки як епічний гімн римському народові: вона була обґрунтуванням нового політичного ладу — принципату Августа; в дусі соціально-політичних заходів принцепса були складені й «Римські оди» Горація. Але, перш ніж міркувати про те, наскільки щирими були «офіційні мотиви» в творчості великих поетів, треба врахувати, що і Вергілій, і Горацій — з тих, кому випало пізнати на собі страхіття кривавих міжусобиць; їхнє покоління вистраждало мир і знало йому ціну.
Інша річ Овідій, молодий поет епохи Августа. Його свідомість формувалась уже тоді, коли, за словами Таціта, «тривалий спокій, безперервна бездіяльність народу, постійна тиша в сенаті, а найбільше суворі порядки принцепса умиротворили і саме красномовство, як і все інше».
Овідієві, на відміну від його попередників, ніщо не заважало пройти основні етапи навчання, доступні синові матеріально забезпечених батьків, тим паче, що Овідіїв батько, пишаючись давньою належністю свого роду до вершницького стану, прагнув дати своїм синам — Луцієві і на рік молодшому Публієві — щонайкращу освіту. Насамперед була початкова школа в рідному Сульмоні, італійському місті в передгір’ях Апеннін, поблизу Рима. Потім, уже в Римі, — граматична школа; вчитель-«граматик», читаючи з учнями грецьких та римських авторів, давав пояснення з історії, географії, астрономії і, найчастіше, — з міфології. Вищим етапом навчання була риторична школа. Тут під орудою досвідчених ораторів знатні римські юнаки опановували таємниці красномовства, готуючись переважно до судової кар'єри, бо ж усі важливі державні справи вирішувала тепер одна «найавторитетніша» людина — імператор. Основною формою навчання були так звані декламації — ораторські вправи на історичні та міфологічні теми. Вони ділились на контроверзи, тобто суперечки, що імітували судовий процес, та свазорії — умовляння і поради, що вкладалися в уста історичних та міфологічних осіб. Цінувався дотеп, несподіваний хід думки, свіжа сентенція, вміння по-різному трактувати ту саму тему і, звісно, будувати свій виступ за всіма правилами ораторського мистецтва. Овідій, за свідченням його сучасників, блискуче задовольняв усі ці вимоги риторичної школи, крім хіба що останньої: наділений багатою уявою, він уже тоді залюбки поринав у світ міфології, навдивовиж легко складав вірші, геть не дбаючи про майбутню судову кар’єру.
Не судилося виповнитися мріям старого вершника із Сульмона, дарма що його сини з весною увійшли в життя, а з миром — у повноліття. Ледве сягнувши зрілого віку, помер старший, хворобливий, син. Не виправдав сподівань і молодший, хоча й успішно завершив освіту в Римі. Побувши членом колегії тріумвірів, тобто одним із нижчих міських урядників, а потім — судової колегії децемвірів, він незабаром перейнявся такою нехіттю до службової кар'єри, що рішуче відмовився від державних посад, задовольнившись належністю до вершницького стану. Не порадував батька й сімейними справами. Невдалим був перший шлюб: як згадує поет у своєму автобіографічному творі («Скорботні елегії», IV, 10)[1], його одружили мало не хлопцем з не милою йому, непутящою жінкою. Розлучившись, він одружується вдруге. Але й ця дружина, хоч подарувала йому дочку, недовго перебувала з ним у шлюбі.
Що ж до самого Овідія, то він, глибоко переживши смерть брата, не дуже переймається життєвими невдачами. Певно, й не називає їх невдачами. Його подальший життєвий шлях невіддільний від поезії, що вимагає творчого дозвілля; це дозвілля він і вважає найкращим даром для себе. Мандрівка Грецією та оспіваним у Гомера узбережжям Малої Азії, відвідання багатої на легенди Сицилії стали не тільки вінцем освіти, а й поштовхом до творчості. «Почуття, що викликає в нас оповідь, не може зрівнятися з тим радісним захватом, що дає споглядання», — скаже на схилі віку автор «Метаморфоз», поеми, де так багато насиченого барвами простору. Та поки що, вражений широтою обріїв, натхненний грецькими зразками, юнак береться до епосу «Гігантомахія», а також пише трагедію «Медея», яку високо поцінували тогочасні літературні критики.
Блискучий поетичний дебют Овідія не випадково пов'язаний з елегією, що була справжнім дитям свого часу. Саме в цьому жанрі найповніше відобразилися настрої представників середніх верств населення, які не знаходили, та й не
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Метаморфози», після закриття браузера.