Читати книгу - "Не мовчи!, Катаріна Рейніс"

Біжи! Біжи! Вперед! Скоріш!

Чого спіткаєшся?.. Мовчиш?

Ото й мовчи, словам не час! 

Та й що з тих слів тепер для нас?

Біжи! Втомилася?.. То й що?

Без руху ти для нас ніщо.

Порожнє місце! На межі?..

Яке нам діло до душі?

Вставай! Не смій мені ридати,

Сльозами все тут заливати!..

Ти совість маєш?.. Знов мовчиш?

Себе жаліти ти облиш!

Тобі погано... Та невже?

А ТАМ ще гірше... Досить вже!

Вставай!.. О, підвелась. Повзеш...

Твоя хиба не має меж.

Огидно знов на це дивитись.

Невже не можна просто злитись?..

Бридка, як той хробак в землі!

За що така ганьба мені?..

Лежиш?.. Невже таки сконала?..

То й добре, бо уже дістала!

В багнюці виросла, прожила,

Суха земля тобі могила!..

"Де я?.." Яскраве сяйво засліпило.

"Де всі, кого життя зломило..."

"Ні!.. Ні! Я їм потрібна! Вони ж 

без мене пропадуть... мабуть..."

"Хіба? - спокійний голос по живому. -

Тоді біжи, спіши додому!..

Не йдеш... бо знаєш все сама,

Життя ти втратила дарма."

"Та ні ж бо, ні! Я так старалась!.."

"І що тобі за це дісталось?

Згадаєш, як цвіте бузок,

Бринить роса, шумить пісок?..

Якого кольору світанок,

Коли виходиш ти на ґанок, 

Стискаєш склянку у руках

І мрієш, мрієш у думках?

Чи ти жила весь час до нині?.."

Сльоза скотилась у долоні.

"Чи я жила?.." Я існувала! 

Себе крутила і ламала!

Себе на шмаття розірвала 

І впала, неживою впала.

"А так ще хочеться пожить!.."

І завертівся світ у мить!

"Ридай, ламай, стогни й кричи!

Кричи, лиш тільки не мовчи!

Життя своє не дай зламати, 

А як відпустить, зможеш встати.

Піднятись високо над Світом

І полетіти, полетіти!

До хмар, в безкрайнюю блакить!"

Прокинулась і не мовчить!

Кінець