Читати книгу - "Зустріч на Щековиці, Юлія Воскобойник"

Вона вже більше години поралась у відсіку. Робота була не складною, але забирала купу часу, була нудною. Перед заходом до Сонячної системи треба було все ретельно перевірити та налагодити: капітан не полюбляв неприємних сюрпризів. І щоб якось себе відволікти, дівчина таскала за собою кульку візора.

«І на завершення випуску новин, хочу нагадати, що вже через 3 дні настане чергова дата Кінця світу. За новим, та більш точним перекладом календаря Майя, вчені Мексиканського університету досліджень визначили, що саме цього літа станеться непоправне та наступить черговий Апокаліпсис», - бадьоро сповіщала дикторка.

Для Василини, штурмана, а за сумісництвом інженера з налагодження майже всього тут, це була не просто новина. Вона розраховувала чергування та свою відпустку, щоб бути вдома, якраз в ці самі дні, коли повинне збутись пророцтво. Хтось мав звичку кудись ходити в окремі дні, а в їх сім’ї була традиція збиратись у Києві, на Подолі, та підніматись на одну з тамтешніх гір. Цього року зібратись всім не вийшло, але кохана бабуся вже сповістила, що обов’язково прийде на Щекавицю.

Корабель легенько трухнуло, а це означало, що наладка всіх систем завершена.

- Налагодження систем завершено. Всі система корабля працюють згідно заданими параметрами, - промовив металевий голос.

- Дякую. Будь гарною дівчинкою та не вередуй за мою відсутність.

Вася доторкнулась до стіни-панелі та вийшла. Підходив час її чергування на містку.

Крейсер «Крила Янгола» був відносно невеликим патрульним кораблем в цій частині Галактики. Екіпаж був інтернаціональним, але, за збігом обставин, всі розмовляли не стандартною галактичною, як зазвичай на таких кораблях, а українською. Команда, хоча і складалась з канадця Алекса, німкені Івонни, американця Філа та українки, в особі Василини, але краще володіли українською, бо коріння були саме з України. Так вже вийшло після війни.

Перед самим містком, коли вона сховала до кишені візор, її наздогнав напарник за чергуванням – Філ

- Не передумала?

Смішки та жарти на її адресу про чудакуватість повернутись до рідного міста саме в дні Апокаліпсису вона чула з початку цієї подорожі. Василина сприймала це спокійно та тільки посміхалась у відповідь.

- Ні. Все-таки хочу додому, – посміхнулась вона до співрозмовника, входячи у велику залу, яку називали капітанським містком.

Капітан АнгЕлов, високий чоловік (якщо можна сказати так про того, хто не був представником Землі), мовчки передав карту-ключ керування, та, не промовляючи ні звука, вийшов.

Перший помічник та штурман зайняли свої місця та потягнулось довге нічне чергування. Розмови в такий час були єдиним, що відволікало від сну.

- А ти знаєш, можливо ти і права. Навіть такі події треба добре відзначити, - мрійливо потягнув хлопець, заводячи руки за голову та відкидаючись на стільці.

Це було продовження раніш початої розмови.

- Може ця ідея не така вже і погана «відтягнутись» в останній день. Особливо, якщо точно знати, що потім вже нічого не буде, але, як завжди у передвісників, кажуть, що останній день, а насправді цих останніх було дуже багато. Щоб не було потім соромно. Я дуже багато запланував для себе. По-перше, набрав би кредитів у банку (все одно віддавати ніхто не буде), злітав до Вегаса – моя давня мрія побачити казино. Кажуть, що там також прикольно, як і було у Вегасі на Землі, навіть в рази крутіше.

Філ потер долоні, представляючи, як провів би останні дні. Список вийшов довжелезним. Йому подобалась ідея роздумів «якби, так якби».

- Пішов би до того бару, де працює Хлоя, набив би писок завжди п’яному її чоловікові та провів би час з нею. Я би розказав ….

Філ зробив паузу, занурюючись у спогади. Він посерйознішав.

- І чому ти це не зробиш? – спитала дівчина, до цього уважно слухаючи співрозмовника.

Відповідати їй не поспішали.

- Якби не ти, я б, напевно, і не міркував, що я буду робити в свої останні дні, особливо, якщо буду знати, що вони дійсно останні. Постійно щось планую, кудись біжу та намагаюсь встигнути. Але коли приходить усвідомлення, що все, далі кінець. Насправді бажання зовсім інші.

Голос Філа був зовсім іншим – пройшла веселість, з якою він говорив про свої загули та останні пригоди.

- Деякі справи є незаконними, відповідати за хвилинну слабкість якось нема бажання. Це якби напевно знати, що все, і далі вже не буде.

- Але в твоєму списку є цілком пристойні справи. Що з ними-то не так?

Пауза.

- Я не знаю, можливо в більш сприятливий час.

Голос був невпевненим та тихим.

- А коли той самий час буде? Що тобі заважає виконати майже половину з того, що ти говорив мені.

Знов пауза. Вже надовго.

В своє останнє чергування вони так і не повернулись до обговорення Кінця світу. Філ більше не відпускав жарти на цю тему, як це бувало зазвичай. Мовчки передав справи наступним та вийшов.

В кармані заголосив візор

- Привіт, моя люба Василина, - бабуля завжди називала всіх тільки повними іменами та не любила ніяких скорочень. – Знаю, що ти після зміни, тому почну по справі. Спочатку вислухай та не зітхай так тяжко. І тільки не сердься.