Читати книгу - "Опера, Морок Елл"

Арештованого привели у невелику темну кімнату, у підвалі міської в’язниці. Там стояв великий, важкий стіл з металу й дерева, дерев'яна поверхня столу пофарбована у світлий колір потріскалась й з часом вкрилася чорними плямами плісняви, на ній запеклися темні плями схожі на кров. На столі стояв старий комп'ютер, навколо монітору у безладі лежали стоси паперу. Під стінами темніли полиці з різнокольоровими теками. Навколо столу й по під стінами недбало складені папки зі справами. Яскрава лампа висіла під стелею й навіть чорне павутиння та багаторічне нашарування пилу не пом'якшувало її нестерпного сяйва. У кутку під стелею хижо блимало червоне око камери спостереження.

Обпершись дупою у стіл, під яскравим світлом стояв начальник нічної зміни. Вбраний у чорний тіснуватий однострій, великий й огрядний наче ще одна шафа. Голомоза голова сяяла під лампою наче оповита ореолом. У руках чоловік тримав гумового дубця оснащеного електрошоком, на поясі у кобурі темнів важкий травматичний пістолет.

В’язень розглядав охоронця без страху, вивчав спокійно та уважно.

Не до такого погляду звик старший охоронець міської в’язниці. Роздратовано ступив крок до підозрюваного, навис над ним дихаючи перегаром. Арештований відступив на крок. Бажаного страху старший охоронець, не побачив, лише насмішку й зверхність.

Два молодших охоронця, в дверях очікували на наказ розпочати інструктаж. Худорлявий охоронець із червоним обличчям заповзятого п’яниці, керуючись ледь помітним рухом руки старшого, штовхнув в’язня у спину, примовляючи:

- Чого стоїш в дверях? Заходь. Не бійся. Стоїть він тут, бачите… Розслабився.

Від поштовху ув’язнений ледь не впав на старшого охоронця. Здоровило відштовхнув його від себе й штовхнув у куток кімнати. Арештований натикнувся на полиці з паперами, впав:

- Чому штовхаєшся? Дурню, - доброзичливо всміхнувся начальник охорони, вдаючи обуреного вчителя говорив, - Який не вихований. А ще з вищого світу. Не вчать вас там манерам. Ой не вчать.

- Нічого, ми його виховаємо, - пообіцяв червонопикий, - буде жити за кодексом.

Третій, невисокий скоцюблений чоловік загиготів:

- Шануй правила твого нового дому, - докинув, зрозумів що його жарт викликав сміх колег, продовжив, - Інструктаж проведемо на найвищому рівні. Запам’ятовуй усе добре, ти тут надовго.

- У нас усі швидко вчяться, - додав червонопикий, - а то, бачите, стоїть він тут…

- Чого розлігся? - гримнув старший охоронець, - Підводься й роздягайся.

- Тобі не звикати, - докинув червонопикий, - Усі ви, бачите, там збоченці.

Ув’язнений все ще сидячи під шафами, подивився на тюремників наче зі співчуттям, зітхнув і запитав:

- Чому я маю роздягатися?

Старший охоронець вдарив арештованого ногою у голову, той ледь помітно ухилився, нога тюремника провалилася, здоровило ледь не впав, обперся рукою у шафу й розмахнувся на в’язня дубцем. Загрозливо процідив:

- Хочу щоб ти своїми дизайнерськими лахами нам унітази помив. Патлатий дурню.

- Після нашого інструктажу, от побачите, він помиє своїм дорогоцінним язиком нам усі туалети, чи що там у тебе застраховане, страхують вони бачите язика, - гиготів тюремник з червоним обличчям, - блищатимуть наші унітази як їхні довбані стакани.

- Фужери, - виправив низенький.

- Та один хрін, - огризнувся худорлявий, - тепер, бачите, йому не буде тих хфужерів.

- Не маю я наміру лизати ваші унітази, - тихо відповів ув’язнений, - Ще нас збоченцями називаєте.

- Чого розпатякався тут? – крикнув низенький, - Без дозволу не смій писка розтуляти!

- Не буду я роздягатися, - голосніше відповів арештований.

- То ми тобі допоможемо, тірту дурнуватий. Може врешті дізнаєшся яке життя насправді, бо до цього ти тільки горло дер на тих сценах. Й вино цідив літрами, дівок гарних мацав, - пообіцяв низенький.

Старший охоронець нахилився, потягся вхопити арештованого за комір, та ув’язнений відштовхнув його руку. Здоровило вдарив його кулаком у голову, один раз, другий, потім вхопив за комір пальто, що коштувало як його річна платня і різким рухом поставив тірту на ноги:

- Виховання через дупу завжди якісніше ніж довбти твою дурну голову у стіну, - процідив старший охоронець.

- Треба бритву знайти, підстригти цього тірту, - мовив низенький і захихотів.

- Вони, бачите, носять довгі патли щоб від нас відрізнятися, дурні, - додав червонопикий, - Патлаті потвори зі скляних будинків.

Начальник нічної зміни розвернув ув’язненого й штовхнув його на стіл. Низенький оббіг стіл з іншого боку, хотів вхопити тірту за руки. Худорлявий отримав наказ тримати ноги.

Усе як зазвичай, така була розвага у нічної зміни міської в’язниці. Та усе тоді пішло не за планом.

Арештований різко випростався. Очі його, досі спокійні й уважні, раптом загорілися. Він, немов тінь, ухилився від наступного удару, схопив старшого охоронця за руку і з неймовірною швидкістю заламав її назад. Почулося хрускіт кістки та приглушений крик. Низенький охоронець потягнувся до кийка, але арештований, не відпускаючи начальника, блискавично підбив йому руку. Дубець впав на підлогу. Червонопикий завмер, не знаючи, що робити.