Читати книгу - "Темна пристань, Марія Дивосвіт"

Абатство Святої Агати. Карпати. 200 років тому.

Тиша в абатстві була неприродною. Навіть вітер, що ще годину тому лютував серед кедрових гілок, зник, ніби щось у світі затамувало подих. Лише церковні свічки продовжували танцювати у власному ритмі, наче відчували те, чого ще не бачила жодна людська душа.

Алексій тримав її на руках. Її волосся, темне як нічне озеро, розсипалося по його пальцях, а губи вже втратили колір. Вона була легкою — не тільки тому, що життя покидало її тіло, а тому що він любив її більше за себе.

— Софіє... — його голос був розірваний на шматки болем, який не можна було втримати навіть безсмертному.

Але він ще був смертним.

Кров на її грудях виблискувала в світлі вітражів, що ще вранці здавались святими. Тепер же кольорове скло кидало на мармурові плити відблиски, схожі на пекельний вогонь.

— Це не мало статися. Я мав тебе захистити...

Він не бачив, як навколо них поступово зникають межі між світами. У стінах храму почали з'являтися тріщини — не кам'яні, а темні, живі, дихаючі. І з цих тріщин виливалася тінь.

Коли її тіло остаточно заніміло, він прошепотів закляття — старе, заборонене, передане його родом з прадавніх часів. Слова розірвали повітря, як блискавка, і тиша враз стала звуком.

Гул. Тиск. Шепіт.

А потім — Воно.

Зі святилища вирвалося щось високе, гнучке, з очима, які палали багрянцем. Тінь у формі чоловіка, але зі спотвореним обличчям, на якому зливались усі гріхи роду Алексія.

— Нарешті... — прохрипів демон, ставши перед ним. — Твоя кров мене кликала століттями. Вона вільна. І я — вільний.

— Що ти таке?

— Ти. Але після вибору. Після кохання. Після болю. — Демон нахилився до обличчя Алексія. — Тепер ми пов'язані. Твоя душа — замкнена зі мною. Ти не житимеш. Ти не вмреш. Ти чекатимеш.

— На що? — прошепотів Алексій.

Демон усміхнувся, і сама земля здригнулася.

«Прийде Та, що освітлює Тінь. Вибір буде болем — Або світло, або вічна темрява».

Абатство вибухнуло світлом. Коли воно згасло, Алексій стояв на колінах серед руїн. Софії не було. Її тіло зникло — разом із його серцем.

У небі знову зашумів вітер.

А він залишився.

Без часу. Без смерті. Без прощення.

Із демоном — у крові.