Читати книгу - "Космоград, Андрій Гаврилюк"

Космоград. 
Савак зайшов у говорильню першим. Вона була сповнена жовтогарячим ранковим світлом. В ілюмінаторі, за товстим шаром скла і кварцу, виднілася осяяна оранжевою зорею зеленувата планета. Він глянув на неї з захватом і благоговінням, присів за великий овальний стіл, увімкнув комп'ютер.  

Перша місія Живої Землі побувала на Тамані 900 років тому. Управителька Ілар прибула сюди з другою експедицією першовідкривачів і розпочала священну терраформацію. Мілкі океани були засіяні ціанобактеріями, а ґрунти — грибами і азотфіксаторами. Сьогодні рівень кисню невпинно зростає, а на численних скелястих пляжах ростуть сині, фіолетові і чорні мохи. 

Савак почув, як автоматичні двері відчинились. 

— Дихай солодко, управителю! — прощебетав дзвінкий, бадьорий голос. 

Він обернувся на кріслі.  
- Сьогодні і завше, Ратана!  

Жінка також присіла за стіл, схилившись над комп'ютером. Вона поправила блакитне пір’я на голові. Він зачудовано дивився на неї: одягнена в екзоскелет, що допомагав пристосуватись до незвичної сили тяжіння, і синьо-чорний комбінезон. Її чудесне пір’я покривало голову, вуха і частково — худі довжелезні руки. 

— Я так жалкую, що ніколи не бував на Славії. Ви так дивовижно змінили себе… 

— Може ще побуваєш, — відповіла Ратана. — Буду рада бачити тебе в своєму гнізді. 

Він уявив собі їхні багатоярусні гніздовища — цілі лісові міста. 

— Отож, які в нас плани на сьогодні? — додала вона. 

— Я хочу оглянути всі фації, вибрати найкращі місця для екстремофілів.  

- Особисто? 

— Так, особисто. Скажи інженерам, хай підготують захисні костюми. 

Вона кивнула. 

— Також дізнайся, чи є добровольці, які хочуть працювати на планеті упродовж нашого перебування. Я хочу зустрітися з ними — з кожним. Також треба провести геологічну розвідку і пошукати прісну воду. 

— Де? 

— У всіх регіонах, де немає вулканічної активності.  

- Це займе час 

- Я розумію. Я буду в святилищі — на ранковій медитації. 

По цих словах він вийшов з говорильні, пройшов сріблясто-синім коридором до транспортної капсули. Одномісна капсула підняла його до центру Космограду. Великі металеві двері, на яких було зображено Дерево Життя, відчинились. Він зайшов у маленьку комірку, де стояло взуття і умивальник для ніг. Савак розувся і поклав еластичні туфлі до вільної комірки. Потім торкнувся долонею наступних дверей і увійшов до святилища. 

Це був найбільший відсік у Космограді — гігантський парк-оранжерея з тисячами видів рослин і комах. В зеніті ви́соченного ку́полу ся́яло штучне со́нце — великий термоя́дерний реакто́р, що напо́внював довко́ла м'яким білим світлом. Світла було так багато, що можна було відрізнити кожну прожи́лку на листі й кожну пороши́нку в пові́трі. 

Він вступив у ро́су й відчув запах вогкої землі та прі́лого листя, що з солодким, квітковим ароматом… Пройшов метрів сто між фікусами й пальмами, замилувався птахокри́лками, геліко́ніями і мура́хами-листоріза́ми, що снували повсю́дно. 

Нарешті дійшов до рівної, невеликої водойми, коло якої стояли жінки в білих одежах. Вони співали. Са́вак присів, зачерпнув воду долонею, трохи ви́пив і сів на землю, схрестивши ноги. Він заплющив очі, повільно вдихнув через ніс і дослухався до пісні: 

— Благослове́нне пові́тря, яке вдихаєш. Благослове́нна вода́, що напуває. Благослове́нна земля́, якою ступаєш. Благослове́нний во́гонь, що зігріває. Благослове́нне світло, яке споглядаєш… 

Чоловік занурився в медитацію. Згадав своє паломництво на Землю. Воно сталося багато років тому, коли він ще був юним учнем екологічної школи. Неможливо забути той момент, коли космос довкола нього забринів, як марево, — і в ілюмінаторі з'явилася вона, священна Терра: невимовно прекрасна блакитна куля. 

Вони приземлилися в Індії, щоб найперше пошанувати Бгумі. Її величезний храм у формі лотоса, зроблений з білого мармуру, стояв на острові посеред великого озера. Тисячі людей сиділи навколо, медитуючи на її статую — смагляву молоду жінку у простій коричневій сукні, обвішану квітами та коштовним камінням. Її чорне волосся, сплетене в дреди, доходило майже до пояса. На сукні були вишиті розмаїті квіти, тіло було прикрашене татуюванням з рослинними орнаментами. 

Він зустрів наставника, який говорив, що вона — саме втілення Матері-Землі. Розповідав історії про її проповіді у всіх великих містах планети, про тисячі послідовників, котрі відмовились від технологій і стали жити в гармонії з природою. Про її невтомну боротьбу за збереження біорізноманіття, що тривала багато десятиліть. Про кобру, тигра і сову, які завжди її супроводжували. 

Вона була жвавою і сильною навіть у старості. А у 89 років вона раптово зникла — пішла, як говорили, "в тінь", і не повернулась. Дехто вважав, що вона остаточно злилася з природою. Тіло так і не знайшли. Багато хто вірив, що вона розчинила свою тілесну оболонку у фізичних первнях. 

Це було до Великого Розсіяння, коли в людей тільки пробуджувалася космічна свідомість, і вони все ще жили на одній-однісінькій планеті. 

Дев’ять років він мандрував Землею, вивчаючи кожну екосистему — від полюса до полюса. Він дивувався, якими розкошами насолоджуються земляни: так багато води, так багато родючого ґрунту! Він ходив з левами й биками, пірнав у морські глибини, годував білих ведмедів. Лише після цього наставник дозволив йому приєднатися до Місії Живої Землі. 

Потім були довгі роки праці в різних колоніях: він опріснював воду, озеленював пустелі, будував сховища, висаджував екстремофіли, генетично модифікував рослини, тварин і одноклітинних. 

Він пам’ятав червоні й блакитні сонця, замерзлі супутники, сині гігантські планети, знав історію стеларизму — від самого його заснування. 

У водоймі захлюпотіла риба. Він розплющив очі і побачив, як біля його коліна пробігла дрібна ящірка. Вона сховалась десь поміж камінням, яким було оточено водойму. Пора закінчувати медитацію. Він повернувся до комірки, помив ноги і взувся. Біля виходу вже чекала Ратана. 

— Управителю, ми підготувались до висадки.   
— Добре,— відповів Савок,— я готовий.   

Транспортна капсула доставила їх в ангар. У великому білому шатлі сиділо кілька десятків осіб. Вони всі дружньо привітали управителя і його помічницю. На тлі гігантського громаддя Космограду шатл здавався крихітною блискучою цяткою. Синьо-зелена планетарна куля, оточена білуватими циклонами, три континенти і безліч островів ставали все ближчими. 

Вони пролетіли над геологічно активною екваторіальною зоною, там, де димілися сопки вулканів. Лава з шипінням виливалася в море, пара і дим наповнювали гаряче повітря. У помірній зоні було краще. Шатл приземлився на темно-бурому піску, коло рожевого озера. Всі похапцем одягнули захисні костюми та кисневі маски і повільно, по одному, вийшли з шатлу. Розділились на чотири напрямки і заходилися брати проби ґрунту і води. 

Савок підійшов до берега, поглянув на озеро, наповнене рожевими водоростями, і тихо промовив:   
— Це твоє прадавнє творіння, Ілар. Воно таке прекрасне...   

Сонце щойно встало, і золотисте проміння освітлювало прибережні скелі. Від того вони здавались дуже красивими. Синій мох подекуди розрісся так, що вкривав їх наче хутро. Гідролог зайшов у воду по пояс. Інші розбрелися хто куди. Їхні білі захисні костюми різко контрастували із золотисто-коричневим пейзажем. 

— Тут багато таких озер?— спитав Савак.   
— Ні,— відповіла Ратана,— розвідники повідомляють, що за тими пагорбами тече прісноводна річка. Ми ще проводимо аерофотозйомку. Карти будуть скоро готові.   

Він ще раз глянув на первісні рожеві води. Захотілося зняти з себе захисний костюм і пірнути в них. В них відчувалося щось смутно знайоме і дуже древнє. Водночас було якесь дивне передчуття великого майбутнього. Він майже вже бачив, як через сотні років по цьому пляжу бігатимуть діти... 

Того дня вони пройшли десь двадцять кілометрів і заклали табір. Наступного— ще більше. Дехто зайшов так далеко, що на горизонті завиднілися фумароли. А живі озера містились на півночі субтропічного кристалічного щита, неподалік від ущелини Пріма. Регіон був доволі стабільний. Савак повернувся в Космоград, щоб проаналізувати доповіді. 

У водах, крім ціанобактерій, жили ще солестійкі водорості та артемії, археї і прості еукаріоти. У ґрунтах водилися дрібні черви— вони поширилися майже повсюдно. У вулканічних озерах і гейзерах знайшлися термофіли. Гірські породи вивітрювались, ґрунти продовжували утворюватись. 

"Перспективна планета"— він вимкнув комп'ютер і попрямував до їдальні.   

Це був затишний відсік, прикрашений дерев'яними панелями і живими стінами, на яких росли квіти. В ньому було безліч кабінок і перегородок, а одне з панорамних вікон виходило на оранжерею. Управитель замовив собі рис на кокосовому молоці, рагу з синтетичної яловичини і шматок мурашиного хліба з протеїновою пастою. Все це швидко принесли до його кабінки. Їжа була дуже смачною, і він подумки подякував всесвіту за це. 

Потім дістав з кишені свій лінкус і з'єднався з Ротаною. Він здогадувався, що вона зараз у спортзалі, тренується пристосуватись до нової гравітації.   
— Коли закінчиш вправи, збери нараду,— сказав він.   
— Добре,— почувся у відповідь засапаний голос.   

Вийшовши з їдальні, він попрямував до басейну. Там плавало кілька Земноводних, вода стікала з їх вкритих лускою тіл майже не намочивши їх. Вони жваво щось обговорювали кліпаючи червоними і жовтими очима. Дивлячись на них, Савок не міг повірити, що колись людство було обмежено єдиним видом на єдиній планеті. Але це був історичний факт і водночас догма. Життя було дане Землею і тільки Землею, щоб поширитись у Всесвіті в безліч нових форм... 

У говорильні зібралися всі, хто був на планеті. На підлозі біля стола стояв великий ящик із зібраними зразками. Савак побачив у їхніх очах той прекрасний ентузіазм, який з'являвся кожного разу, коли вони прибували на нове місце.   

«Управителю», — звернулися Калара. «Ми дослідили прісноводний регіон. Там течуть дві великі річки і є десяток великих озер. Думаю, що ми можемо почати висаджувати тамариск і сосну, звісно, спочатку — в теплицях і розсадниках» 

Савак уявив собі сосновий ліс на березі озера і благоговійно посміхнувся.   

«Скільки часу займе інтродукція?»   

«Від шести місяців до двох років. Бажано п'ять».   

«А цей регіон достатньо стабільний?»   

«А вже ж», — відповів один із геологів. «Вулканічна діяльність триває лише на екваторі, і це ненадовго. У помірних широтах давно вже не було ніяких вивержень. На це вказує стратифікація гірських порід».   

«Що ж, тоді розпочнемо священну працю. Нехай Бгумі благословить вас усіх».   

Вони почали з мангрових дерев і вельвічії, з полину і ломикаменю. Повсюди були тихоходи, а на дні озер пролягали величезні бактеріальні мати. Тамариск прижився.   

Сотні спусків на планету, десятки постійних таборів — весь пейзаж був наче на старовинних картинах. Вони почали звикати до червоних пісків і бурих суглинків, зарослих мохом чорних скель та безлічі струмків, що плюскотіли поміж камінням.   

Савак знав, що на нього очікує ця розмова. Планета вимагала надто багато — більше, ніж він очікував. Минуло півроку, і стало зрозуміло, що космограду не досить.   

Спостерігач Місії, як завжди, сидів у своєму відсіку. Він був вельми зайнятий — отримував вказівки від Міжпланетної ліги. Савак зайшов до нього після вечірньої медитації.   

«Ларавах», — почав він, «я хочу попросити…»   

«Я знаю, що ти скажеш», — обірвав його спостерігач. «І це неможливо».   

«Чому?»   

«Бо ліга не підтримує твій фанатизм. Я це знаю точно».   

«Фанатизм? Вони дихають зараз, бо мільйони моїх братів і сестер століттями працювали над атмосферами».   

Ларавах зітхнув.   

«Вони не вважають, що місія настільки важлива».   

-  Ми поширюємо життя по всьому галактичному рукаву. Життя... Що може бути важливіше? 

Ларавах вимкнув приймач, пильно глянув на Савака і промовив: 

— Ви, стеларити, робите чудову роботу. Ви населяєте води, ґрунти, повітря живими істотами. Ви формуєте ландшафт, насаджуєте ліси, опріснюєте воду. Ви робите світи придатними для життя. Але що далі? Що до суспільства, економіки, політики? Колоністи мають жити скромно, при дефіциті ресурсів, і важко працювати заради непевного майбутнього, яке побачать лише їхні далекі нащадки. 

- Бгумі навчала, що для щастя не потрібні розкоші, що скромне життя і осмислена споріднена праця в тісному колективі дарує людині радість і сенс. Вони ж не голодують, врешті-решт..  

Лараваг саркастично посміхнувся. — Не голодують, населення зростає, і вони потребують все більше й більше. Ти хочеш, щоб я просив у міжпланетної Ліги мільйони кубометрів чорнозему, зерна і добрив, щоб оживити світ, в якому ніхто не живе? Ці ресурси знадобляться густонаселеним світам. 

— У цієї планети велике майбутнє. Там житимуть мільярди! 

— Коли? Через 10 000 років? Послухай, Савак, ми ж не говоримо про те, щоб назавжди залишити Таман. Якщо терформацію не здійсниш ти, то її завершить якийсь інший управитель. Хіба це вперше? Наше життя все одно не співмірне космічним цілям... 

Саваку було прикро визнавати, що Лараваг правий. На відміну від стеларитів, міжпланетна Ліга не мислить тисячами років. Вони не забезпечуватимуть Таман, тож часу небагато. 

Тієї весни він востаннє прогулявся вздовж озера, порослого мангровими хащами, помилувався рожевим цвітом тамариска, почув, як щось хлюпоче у воді. 

Калара — така ж квазі-людина, як і він, з видовженим черепом і темними космічними очима — тихо і глибоко промовила: 

— Управителю, я з родиною бажаю залишитися тут. 

Він здивовано блиснув очима. 

— Наскільки? 

— Наскільки зможемо. Відчуваю, що це мій священний обов'язок. Ми будемо пильнувати терраформування... 

— Яка прекрасна офіра! — вигукнув він, опустився на коліна і зачерпнув рукою пісок. — Але ми не зможемо вас часто відвідувати. Переміщення — це так дорого... Ми ж фактично згортаємо часопростір. 

— Розуміємо, — відповіла Калара. — Автоматони збудували вже для нас притулок у горах. 

— Я дам вам усе. Усе, що є в Космограді. Всі запаси, всю землю. Все, окрім святилища. Його я мушу зберегти. 

— Спасибі, управителю... — її голос затремтів.  

— Я повернусь на Землю. Я буду просити, щоб інші космогради вас відвідали. Ваша жертва буде поцінована. 

Його захисна маска запотіла. Калара допомогла її витерти. 

— Але ви житимете у важких умовах. Ця планета не скоро стане садом. 

— Кожна жертва наближає нас до досконалості. Хіба не цьому ви нас вчили? Кожне наше зусилля веде до підсумку, в якому вся енергія, матерія і свідомість зіллються у вдосконаленому бутті.. 

-  І ми всі зустрінемось знову, поміж сяйва зірок... - Савак процитував слова Бгумі і заплакав. У тих сльозах — сум і надія, ясні й чисті.