Читати книгу - "Диванні експерти. Як необмежений доступ до інформації робить нас тупішими"

до суспільного життя, треба подумати, як відрізняти фахівців чи інтелектуалів від решти населення.

Термін «фахівець» або «експерт» використовують, звісно, надто часто. Будь-який бізнес проголошує себе «фахівцями з догляду за подвір’ям» чи «експертами з прибирання», і хоча ці слова мають одне й те саме значення, хірурги та прибиральники — не однакові фахівці. Слова «інтелектуал» та «академік» в Америці взагалі висміюються більше, ніж будь-коли раніше. Давайте трохи в цьому всьому розберемося, перш ніж рухатися далі.

Фахівці та громадяни

Отже, хто є фахівцем? Що означає «фаховість»?

Багато людей кажуть, що вони експерти чи інтелектуали, й іноді це справді так. З іншого боку, самовизначення буває більш ніж просто хибним. Люди, які вважають себе фахівцями, часом настільки ж об’єктивні, як і ті, хто думають, що класно цілуються.

Словники тут не допоможуть. Більшість визначень дещо однорідні, вони зазначають, що фахівці — це люди з вичерпними чи авторитетними знаннями. Це просто інший спосіб визначити людину, чиї знання в певній сфері передбачають те, що інформація, яку вона розповідає іншим, правдива та їй можна вірити. (Як знати, що їй можна вірити? Це нам кажуть фахівці). Як колись сказав суддя Поттер Стюарт про порнографію, фаховість — це одна з тих речей, які важко визначити, але зазвичай ми її впізнаємо, коли бачимо.

Світ повен фахівців. Деяких легко визначити: лікарі, інженери й пілоти такі самі фахівці, як і кінорежисери та піаністи. Спортсмени та їхні тренери — теж професіонали. Але до фахівців належать і сантехніки, і поліцейські, і столяри. Поштар вашого району — теж експерт із певних питань, у межах свого фаху. Коли хочете, щоб вам пояснили результати аналізу крові, зверніться до лікаря чи медсестри, але якщо бажаєте знати, як лист від друга з Бразилії потрапив до вашої поштової скриньки в Мічигані, спитайте когось, хто працює із цим роками.

Спеціалізовані знання — невід’ємна частина будь-якої професії, і в цій книжці я поперемінно використовуватиму терміни «фахівці», «знавці», «спеціалісти», «професіонали» та «інтелектуали», маючи на увазі людей, які опанували певні навички чи знання й застосовують їх на практиці як основну професію в житті. Таке визначення допомагає відрізнити професійного пілота від пілота вихідного дня, чи навіть професійного азартного гравця від бідолахи, який час від часу несе в казино гроші.

Інакше кажучи, фахівці — це люди, які знають про предмет значно більше, ніж решта; ті, до кого ми звертаємося, якщо потрібна порада, освіта чи рішення в певній сфері знань. Варто зауважити: це не означає, що фахівці знають абсолютно все про свій предмет. Це радше значить, що спеціалісти з будь-якого питання, по суті, є меншістю, чиї погляди з більшою ймовірністю є авторитетнішими (тобто правильними чи точними), ніж погляди решти людей.

Та навіть серед фахівців є професіонали. Лікар, котрий щойно отримав диплом, набагато кваліфікованіший за будь-якого обивателя, щоб діагностувати та лікувати певне захворювання, але коли він стикнеться із заплутаним випадком, то звернеться до експерта. Як адвокат, так і суддя Верховного суду — юристи, але останній, із Вашингтона, у чорній мантії, з більшою ймовірністю буде фахівцем із конституційного права, ніж адвокат, що має справу із заповітами та розлученнями в невеличкому містечку. Звісно, досвід теж важливий. У 2009 році, коли літак USAir потрапив у халепу, зіткнувшись зі зграєю птахів, у кабіні було два пілоти, але досвідченіший пілот, який налітав значно більше годин, сказав, що це «його літак», і посадив його на воду на річці Гудзон. Усі пасажири вижили.

Одна з причин, чому фаховість дратує людей в умовах демократії, — це те, що спеціалізація має бути обов’язково унікальною. Вивчаючи певну галузь знань чи працюючи на відповідній посаді, ми не лише відмовляємося від фаховості в інших сферах, але й віримо, що люди в спільноті, де ми живемо, розуміються на власній справі так само добре, як ми на своїй. Як нам не хотілося б, якщо загорівся двигун, піти в кабіну до пілотів, щоб дати їм цінні поради, ми все-таки припускаємо (частково через те, що не маємо вибору), що пілоти можуть краще за нас упоратись із проблемою. Інакше наше високорозвинене суспільство швидко роздробиться на невеличкі острівці, де кожен буде гадати, що і як робити замість того, щоб довіряти одне одному.

Отже, як зрозуміти, хто є фахівцями серед нас? Як їх визначити? Справжня фаховість, знання, на які покладаються інші, — це неосяжне, але впізнаване поєднання освіти, таланту, досвіду та репутації. Усе перераховане — це ознаки фаховості, але вирішуючи, чиїм порадам довіряти, люди намагатимуться зрозуміти, як ці ознаки поєднуються в певній сфері.

Формальна освіта — це найочевидніша ознака фахового статусу, і її найпростіше визначити, але це лише початок. У багатьох професіях освіта необхідна для того, щоб почати працювати: учителі, медсестри, сантехніки повинні мати певний сертифікат, щоб виконувати свої функції. Це сигнал для інших, що їхні здібності перевірені колегами й відповідають базовому рівню компетенції. І поки найзапекліші опоненти усталених знань висміюють таке покладання на дипломи, ці документи все-таки є конкретними свідченнями досягнень і важливими ознаками, за якими можна відрізнити любителів (чи шарлатанів) від справжніх фахівців.

Відверто кажучи, певні дипломи чи сертифікати — відносно недавні винаходи й можуть значити небагато. У деяких випадках держава та місцева влада перетворюють отримання дипломів на бізнес, де для цього не треба нічого, крім одноразового складання іспиту. Зараз юристи отримують диплом із права, але раніше молоді люди зазвичай читали право, а потім проходили атестацію на рівні штату. Подібна менш формальна система породжувала таких великих людей, як Авраам Лінкольн, котрий, безперечно, був компетентним адвокатом, але також вона давала світу й гірших «світил», як, наприклад, Генрі Біллінґс Браун, суддя Верховного суду, який сформулював думку більшості в рішенні щодо справи Плессі проти Ферґюсона так: «розділені, але рівні».[11] (Браун відвідував курси з права в Гарварді та Єлі, але не закінчив жоден із цих університетів).

Проте диплом — це вже початок. Диплом уособлює схвалення установи, яка його видала, і є ознакою якості, як, наприклад, бренди товарів рекламують (і сподіваюся, захищають) якість їхньої продукції. Звертайте увагу на дипломи університетів і на те, що там написано: випускник склав іспит перед викладачами і йому був виданий документ, за який також несе відповідальність об’єднання закладів вищої освіти певного регіону чи спеціальний орган, що представляє відповідну професію. Ці інституції та асоціації, що акредитують навчальні курси, власне, ручаються за знання випускника. Назва університету чи інституції не менш важлива, ніж сам випускник, коли йдеться про