Читати книгу - "ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло"

мене навчив геноцид, і мої очі більше не дивляться на світ так, як раніше.

У книжці «Ручкання з Дияволом»[22] генерал-лейтенант Ромео Даллер, командувач миротворчих сил ООН у Руанді, наводить яскраві описи того, що він бачив. Завдяки своїй героїчній винахідливості він зміг урятувати тисячі людей, але цей видатний командир почувається спустошеним, тому що не зміг добитися дієвої допомоги від ООН, щоб запобігти багатьом іншим злочинам. У результаті в нього розвинувся важкий посттравматичний стресовий розлад — психологічний наслідок різанини[23].

ЗҐВАЛТУВАННЯ В НАНКІНІ (КИТАЙ)

Картину зґвалтування так легко образно відтворити в уяві, й водночас ця картина так лякає, що вона стає символом інших, майже немислимих злочинів війни. Впродовж усього декількох кривавих місяців 1937 року японські військові забили до смерті від 260 000 до 350 000 мирних жителів Китаю. Загинуло більше людей, ніж під час нищівних атомних бомбардувань у Японії, і більше, ніж мирних мешканців у більшості європейських країн під час Другої світової війни.

Окрім хоча б приблизної кількості вбитих, нам важливо знати застосовані мучителями «творчі» методи, що змушували жертв бажати смерті. Письменниця Айріс Чен розслідувала ці жахливі події та виявила, що чоловіків-китайців використовували як опудала під час тренувань із обходження з багнетом і «змагань» зі стинання голів. Було зґвалтовано від 20 000 до 80 000 жінок. Солдати часто не обмежувались цим: вони розрізали жінкам животи, відрізали груди, прибивали своїх жертв цвяхами до стін живцем. Батьків змушували ґвалтувати своїх доньок і синів, а матерів та інших членів родини — спостерігати за цим[24].

Війна породжує жорстокість і виправдовує варварське ставлення до всіх, хто вважається ворогом, недолюдиною, демонізованим Іншим. Сумнозвісне насильство в Нанкіні відоме крайнощами, в які впадали військові, щоб принизити і знищити невинне цивільне «вороже населення». Якби ці події були поодиноким інцидентом, а не повторюваним фрагментом в історії нелюдського ставлення до цивільного населення, ми могли б вважати їх аномалією. Британські загони вбивали й ґвалтували мирних жителів під час війни за незалежність США. Наприкінці Другої світової війни та в 1945-1948 роках солдати Радянської армії зґвалтували близько 100 000 берлінських жінок. Недавно з оприлюднених Пентагоном таємних документів стало відомо, що, крім зґвалтування та вбивства понад 500 осіб у 1968 році під час різанини в Сонґмі, було ще 230 випадків злодіянь американських військових проти мирного населення В’єтнаму й Камбоджі[25].

ДЕГУМАНІЗАЦІЯ ТА ВІДКЛЮЧЕННЯ МОРАЛІ В ЛАБОРАТОРНИХ УМОВАХ

Допустимо, що майже всі люди майже завжди дотримуються моральних принципів. Та уявімо, що моральні принципи — щось на кшталт коробки передач, важіль якої іноді буває в нейтральному положенні. І коли це відбувається, мораль «відключається». Якщо при цьому «машина» опинилася на схилі, вона разом із водієм покотиться донизу. І тоді все залежить від обставин, а не від умінь і навиків водія. Гадаю, що ця проста аналогія чудово ілюструє одну з основних тем теорії відключення моралі, яку розробив мій стенфордський колега Альберт Бандура. У наступних розділах ми розглянемо теорію, яка пояснює, чому загалом хороші люди іноді мають підстави для поганих учинків. Я хочу звернутися до експериментального дослідження, яке провели А. Бандура і його асистенти[26]. Воно добре ілюструє, як легко моральні принципи можуть «відключитися» за допомогою методів, що дегуманізують потенційну жертву. Розгляньмо потужний експеримент, який демонструє всю силу методів дегуманізації, коли лишень одного слова достатньо для того, щоб викликати агресію стосовно жертви. Подивіться на перебіг цього експерименту.

Уявіть: ви — студент коледжу і добровільно зголосилися брати участь у дослідженні, присвяченому вирішенню проблем у групі. Ви входите до команди з трьох осіб, двоє інших — також студенти вашого коледжу. Ваше завдання — допомогти студентам з іншого коледжу поліпшити навики вирішення проблем у групі, караючи їх за помилки. Покарання — це удари струмом, силу якого від спроби до спроби можна збільшувати. Асистент записує ваші імена й імена учасників групи ваших «підопічних» і йде, щоб повідомити експериментатора, що можна починати дослідження. Усього буде десять спроб, і ви щоразу можете самостійно визначати силу електроудару, яку надасте студентові з другої групи, який сидить у сусідній кімнаті.

Раптом ви «випадково» чуєте, як асистент на внутрішній лінії зв’язку скаржиться експериментаторові, що студенти з підшефної групи — «якісь тварюки». Ця «випадковість» — частина сценарію, але ви цього не знаєте. Є ще дві групи підопічних, куди методом сліпої вибірки набрали інших студентів, таких, як і ви. Асистент називає студентів із цих двох груп «хорошими хлопцями» або взагалі нічого про них не говорить.

Чи впливають ці прості характеристики на вашу поведінку? Спочатку здається, що ні. На першій спробі на всі групи реагують однаково й завдають ударів низької сили — приблизно другого рівня. Проте незабаром виявляється, що коментарі асистента про незнайомих студентів таки мають значення. Якщо ви нічого не знаєте про своїх «підопічних», то постійно вибираєте середню силу струму, приблизно п’ятого рівня. Якщо ви вважаєте їх «хорошими хлопцями», то ставитеся до них гуманніше і вибираєте значно легші електроудари, приблизно третього рівня. А до тих, кого назвали «тварюками», ви не маєте жодного співчуття. І коли вони помиляються, ви вибираєте дедалі більші значення, істотно перевищуючи силу струму в інших групах. Ви впевнено підходите до восьмого рівня.

Уважно поміркуймо про психологічні процеси в вашій голові, запущені першими-ліпшими словами асистента. Ви випадково підслухали, як особа, якої ви не знаєте особисто, доповідає начальству, якого ви ніколи не бачили, що інші студенти — «тварюки». Ця єдина оцінка змінює ваше сприйняття цих людей. Вона стирає з вашої пам’яті образи колег-студентів, які не так уже й відрізняються від вас. І тим самим ця оцінка сильно впливає на вашу поведінку. Раціоналізовані версії, що їх після досліду вигадували студенти, аби пояснити, чому їм знадобилося так підвищити силу електроударів для студентів зі «звіринця», даючи їм «хороший урок», виявилися не менш дивовижними. Цей контрольований експеримент, який досліджує приховані психологічні процеси, що відбуваються в ситуаціях реального насильства, ми розглянемо докладніше в розділах 12 і 13, коли говоритимемо про те, як дослідники поведінки відкрили різні аспекти психології зла.

Наша здатність вільно «вмикати» й «вимикати» свої моральні принципи... пояснює, чому люди можуть проявляти варварську жорстокість в один момент і співчуття — в інший.

Альберт Бандура[27]

ЖАХЛИВІ ОБРАЗИ НАСИЛЬСТВА У В'ЯЗНИЦІ АБУ-ҐРЕЙБ

Головним поштовхом написати цю книжку було бажання краще зрозуміти, як і чому солдати американської військової поліції у в’язниці Абу-Ґрейб в Іраку здійснювали фізичне і психологічне