Читати книгу - "Володар Туману"

стільців і старе ліжко, а над ним полиці з кількома книжками й гасницею.

— Хотів би я мати такий дім, — прошепотів Макс.

Роланд скептично всміхнувся.

— Пропозиції приймаються, — пожартував Роланд, вочевидь потішений враженням, яке справила халабуда на приятелів. — А тепер у воду.

Вони пішли з Роландом до моря, і той заходився розв’язувати тюк, у якому було спорядження для підводного плавання.

— Корабель метрів за двадцять п’ять — тридцять од берега. Море тут глибше, ніж здається; три метри від берега — і ноги вже не дістають до дна. Корабель лежить на глибині метрів десять, — пояснив Роланд.

Алісія з Максом обмінялися красномовними поглядами.

— Так, у перший раз занурюватися не рекомендують. Часом, коли море розбурхане, підводні течії можуть бути небезпечні. Одного разу я до смерті налякався.

Роланд простягнув Максові окуляри й ласти.

— Що ж, спорядження є лише для двох. Хто пірнає першим?

Алісія пальцем показала на Макса.

— Дякую, — промимрив той.

— Не турбуйся, Максе, — заспокоїв його Роланд. — Усе колись доводиться робити вперше. Моє перше занурення могло мені дорого коштувати. В одній із корабельних труб була величезна мурена.

— Хто? — вихопилося в Макса.

— Ніхто, — відказав Роланд. — Я пожартував. Там, унизу, немає ніяких тварей. Даю слово. А взагалі це дивно, бо зазвичай затонулі кораблі нагадують риб’ячі зоопарки. А цей ні. Гадаю, він рибі не подобається. Слухай, ти ж не злякаєшся, правда?

— Злякаюсь? Я?

Надіваючи ласти, Макс завважив, що Роланд потайки уважно спостерігає за його сестрою, яка саме зняла бавовняне плаття й залишилася в своєму єдиному білому купальнику. Алісія по щиколотки ввійшла у воду.

— Слухай, — прошепотів Макс, — це моя сестра, а не тістечко. Затямив?

Роланд по-змовницьки глянув на нього.

— Це ти привіз її сюди, а не я, — відказав він, по-котячому хитро всміхаючись.

— У воду! — відрубав Макс. — Тобі не завадить.

Алісія обернулася й насмішкувато подивилася на хлопців, схожих на двох водолазів.

— Які красені! — не втрималася вона від сміху.

Макс і Роланд глянули один на одного крізь окуляри для підводного плавання.

— І останнє,— уточнив Макс, — я ніколи не робив цього раніше. Не плавав під водою. Звісно, я плавав у басейнах, але не певен, що зможу…

Роланд закотив очі.

— Ти вмієш дихати під водою? — спитав він.

— Кажу тобі, я ніколи не плавав під водою.

— Якщо ти вмієш затримувати дихання у воді, то вмієш плавати під водою, — пояснив Роланд.

— Будьте обережні,— озвалася Алісія. — Слухай, Максе, ти певен, що це добра ідея?

— Нічого не станеться, — запевнив Роланд і, обернувшись до Макса, поплескав того по плечу. — Спочатку ви, капітане Немо.

* * *

Макс уперше в житті занурився під воду в морі — й перед його ошелешеними очима відкрився світ світла й тіней, який перевершував усе, що він міг уявити. Сонячне проміння проникало сюди таким собі ясніючим серпанком, що повільно погойдувався на хвилях, і поверхня перетворилася на помутніле танцююче дзеркало. Макс іще на кілька секунд затамував подих, а тоді сплив, щоб набрати повітря. За кілька метрів оддалік Роланд уважно стежив за ним.

— Усе гаразд?

Підбадьорений Макс ствердно кивнув.

— От бачиш! Це просто. Пливи поруч зі мною, — з цими словами Роланд знову занурився у воду.

Макс востаннє кинув погляд на берег і побачив, що Алісія, усміхаючись, махає йому рукою. Він також помахав їй рукою й швидко пірнув услід за приятелем. Роланд вів його туди, де берег здавався далеким, хоча Макс знав, що до нього заледве тридцять метрів. У морі відстань збільшується. Торкнувшись Максової руки, Роланд показав на дно. Ковтнувши повітря, Макс, притримуючи окуляри, занурив голову у воду. За кілька секунд його очі призвичаїлися до слабкого підводного напівмороку, і лише після цього він зміг замилуватися видовищем остова потонулого корабля, що лежав на боці, огорнутий чарівним примарним світлом. Корабель був метрів п’ятдесят завдовжки, а може, й більше; від носа і до лляла[2] в його корпусі зяяв глибокий пролам. Відкритий над остовом канал скидався на чорну бездонну рану, заподіяну гострими кам’яними пазурами. На носі, під мідяним шаром іржі й водоростей, можна було прочитати назву корабля: «Орфей».

Скидалося на те, що «Орфей» свого часу був радше вантажним, а не пасажирським судном. Його тріснуту сталь оповивали невеликі водорості, але, як і казав Роланд, довкола не плавала жодна риба. Приятелі обпливли корабель уздовж поверхні, зупиняючись кожні шість-сім метрів, щоб уважно роздивитися рештки аварії. Роланд попередив, що корабель лежить на десятиметровій глибині, але звідси ця відстань здавалася Максові безкінечною. Хлопець запитував себе, як це Роландові вдалося підняти всі ті предмети, які він бачив у його халабуді на березі. Мовби прочитавши його думки, приятель зробив йому знак зачекати на поверхні, а сам занурився, сильно б’ючи по воді ластами.

Макс дивився на Роланда, котрий опускався, поки не торкнувся кінчиками пальців остова «Орфея». Діставшись корабля, Роланд, обережно хапаючись за виступи на його борту, дерся туди, де був капітанський місток. Зі свого місця Макс розгледів штурвал та інше спорядження. Роланд доплив до отвору, що вів до капітанського містка, — двері були зірвані й лежали неподалік, — і потрапив на корабель. Макс відчув занепокоєння, дивлячись, як приятель зникає всередині затонулого корабля. Поки Роланд плавав уздовж капітанського містка, хлопець не зводив очей з отвору, запитуючи себе, що зможе вдіяти він, коли раптом щось трапиться. За кілька секунд Роланд з’явився знову й швидко поплив до нього, залишаючи позаду себе гірлянди бульбашок. Макс вистромив голову з води й глибоко вдихнув повітря. Лице Роланда з’явилося в метрі від нього, воно сяяло усмішкою.

— Сюрприз! — вигукнув він.

Макс завважив, що приятель тримає щось у руці.

— Що це? — запитав Макс, позираючи на дивний металевий предмет, який Роланд роздобув у рубці.

— Секстант.

Макс здивовано звів брови. Він гадки не мав, що це.

— Секстант — така штука, яку використовують, щоб узнати місцезнаходження корабля в морі,— пояснив Роланд; після того, як хлопцеві довелося майже на хвилину затамувати подих під водою, голос його лунав уривчасто. — Я знову опущуся. Потримай його.

Макс хотів був заперечити, але Роланд швидко зник під водою, не давши Максові й рота розтулити. Той глибоко вдихнув повітря та знову опустив голову під воду, щоб стежити за зануренням Роланда. Цього разу приятель плив уздовж остова до корми. Макс поплив на поверхні, повторюючи маршрут Роланда. А той уже наблизився до одного з ілюмінаторів і спробував зазирнути всередину. Макс затамував подих, поки не відчув, що легені в нього аж палають, а тоді випустив із себе все повітря, готовий знову винирнути