Читати книгу - "Покривало Ізіди. Нарис історії ідеї Природи"

види праць, названих «Таємниці природи» чи «Дива природи», пропонуватимуть медичні, алхімічні чи магічні рецепти.

Ця література вписана у довгу традицію, що розвинулася з часів античності, зокрема, починаючи з II ст. до Р.Х., та пропонує науку, метою якої є «відкривати потаємні й дивовижні сили природних істот, тобто їхній phuseis, їхні приховані властивості й чесноти, так само як зв’язки симпатії та антипатії, похідні від phuseis у трьох царинах. Люди, рослини, тварини та камені (у тому числі, метали) розглядаються відтепер як носії таємничих сил, покликаних у цій своїй якості зцілювати всі хвороби та недуги і забезпечувати людині багатство, щастя, почесті й магічну силу»[122]. Ідеться, зокрема, про збірки щодо mirabilia, дивних та надзвичайних природних явищ. Ми знаємо цю літературу, що вочевидь бере початок від Болоса з Мендеса (близько 200 р. до Р.Х.,), передусім завдяки натякам на неї та уривкам з неї у більш пізніх авторів, таких, наприклад, як Пліній Старший, у якого симпатії та антипатії відіграють визначальну роль.

За доби злету науки у XVII та у XVIII ст., як це добре показав Вільям Імон у щойно згаданій праці, модерна наука у певному сенсі є спадкоємницею магії та окультних наук, бо обирає собі за мету розкриття таємниць природи. Останні були предметами філософської фізики, а також псевдонаук за доби античності та середньовіччя, і стають предметом нової фізики, математики та механіки. Френсіс Бекон заявлятиме, наприклад, що природа розкриває свої таємниці тільки у тортурах експериментів[123]. Паскаль скаже: «Таємниці природи приховані. […] досліди, що дають нам змогу їх зрозуміти, невпинно множаться; та оскільки вони є єдиними принципами фізики, наслідки множаться пропорційно»[124]. Можна також процитувати Гасенді[125], який називає res natura occultae (речами, прихованими природою), повертаючись таким чином до формули Ціцерона[126], предмети, що не піддаються безпосередньому спостереженню, проте пов’язані, своєю чергою, з явищами, які можна спостерігати.

Лише упродовж XIX ст. метафору поступово припинили використовувати, в міру того, як у науці зникло уявлення про божественного будівничого. Як ми побачимо далі, у філософів і художників вона поступиться місцем поняттю таємниці світу, буття чи екзистенції.

III

«ПРИРОДА ЛЮБИТЬ ПРИХОВУВАТИСЯ» 

4

Афоризм Геракліта та алегорична екзегеза

1. Теологічна фізика

Перед тим як викладати спосіб, в який Давні та Модерні намагалися позбавити природу її покривала та розкрити її таємниці, було б корисним порушити питання про долю відомого афоризму Геракліта в античній традиції.

Знадобилося не менше п’яти століть, щоб цей афоризм, який є однією з головних тем нашого дослідження, був процитований з прямим посиланням на його автора. Як ми вже дали зрозуміти на попередніх сторінках, еволюція поняття phusis та виникнення метафори «таємниці природи» спонукало філософів вважати, що афоризм Геракліта означає «Природа любить приховуватися». Оскільки метафора «таємниці природи» була дуже поширена в момент, про який ми говоримо, можна було б цілком очікувати, що цитування нашого афоризму було покликано проілюструвати труднощі пізнання людиною природних феноменів та створення «фізичної» частини філософії. Проте нічого подібного. Коли нашу сентенцію цитує Філон Александрійський на початку християнської доби, або Порфирій, Юліан чи Фемістій у III і IV ст., вона, навіть якщо її підметом було слово «Природа», завжди застосовувалася до божественного, богів чи міркувань про богів, тобто до теології. Наприклад, Юліан з цього приводу каже про телестичну та містагогічну теологію.

Цей факт можна пояснити наступним чином. Якщо для нас слово «теологія» позначує метафізичні розмірковування стосовно догм якоїсь релігії чи священних текстів, то у греків все було зовсім інакше. «Теологія» означала «дискурс про богів», слово передусім означало той «дискурс про богів», який уособлювали твори поетів — Гомера, Гесіода чи Орфея. Ці поети використовували релігійні уявлення, міфи, отримані від традиції чи, навіть, з Близького Сходу, щоб розповісти про генеалогію богів та дати, у такий спосіб, просте пояснення походження речей (phusis) шляхом персоніфікації природних феноменів: наприклад, небо (Ouranos) запліднює Землю (Gaia) завдяки дощу[127].

Отже, не потрібно дивуватися тому, що слова physiologia, «дискурс про природу», та theologia, дискурс про богів, виявляються тісно пов’язаними, як у тексті Плутарха[128], філософа-платоніка І ст. н.е.:

Те, що у Давніх, як греків, так і варварів, physiologia була дискурсом про Природу, розвиненим у міфах, теологією, найчастіше прихованою у загадках і таємних значеннях, що відповідає Містеріям, і що для натовпу сказане є ще темнішим[129] за несказане, а несказане є ще проблематичнішим за сказане, стає ще очевиднішим, коли розглядають орфічні поеми та єгипетські чи фригійські висловлювання. Проте саме таємні ритуали ініціації і те, що здійснюється у символічний спосіб у релігійних церемоніях виявляють думку Давніх[130].

Отже, міфи та ритуали містили приховане вчення про природу. Зустріч поетичної теології, до речі пов’язаної з язичницьким культом, із філософською рефлексією була конфліктною. Ті, кого називали phusikoi, критикували міфічне уявлення про богів та давали виключно матеріальне пояснення народження світу. Такі філософи як Ксенофан і Анаксагор відкрито нападали на поетичну теологію. Та у V ст. до н.е. разом із софістами розвивається справжня Aufklärung, століття Просвітників, коли існування богів було поставлене під сумнів і зведене до поетичної фікції чи соціальної конвенції. Через це філософи платонічно-стоїчної традиції потрохи почали розвивати щось на кшталт подвійної істини. З одного боку, потрібно лишити незачепленими поетичні та релігійні традиції, корисні для народів, адже вони є базою виховання дітей та офіційної релігії громади. Водночас, з іншого боку, ці філософи вважають, що поети під прикриттям міфу, іноді у завуальований та загадковий спосіб, викладають науку про природу, яка є нічим іншим, як платонівською чи стоїчною наукою про природу. За допомогою вправної екзеґези, яку називають «алегоричною» (allegorein означає здатність зрозуміти іншу річ, ніж та, що була сказана), за літерою написаного відкриватимуть прихований філософський сенс. Як добре показав Еміль Бреє потреба у цьому методі далася взнаки тоді, коли внаслідок еволюції думки постала проблема примирення традиційних форм із новими ідеями[131]. Цей феномен з’являється вже у VI ст. до н.е. разом із коментатором Гомера Теагеном