Читати книгу - "Дев'ять Принців Амбера"

довга вовняна спідниця, волосся покладені пучком на потилиці. Виглядала вона блідо. На шиї все ще висів собачий свисток.

— Добрий вечір, — сказав я, підводячись з місця.

Але вона не відповіла. Підійшовши до бару, вона налила собі солідну порціюДжека Деніелса і перекинула чарку як справжній чоловік. Знову наповнивши її, вона підійшла до столу і сіла.

Я закурив сигарету і простягнув їй.

Вона кивнула, потім повідомила:

— Дорогу в Амбер майже неможливо пройти.

— Чому?

Вона подивилася на тебе достаточно здивовано.

— Ти коли в останній раз нею користувався?

Я знизав плечима.

— Не пам'ятаю.

— Ну що ж, хай буде по-твоєму, — сказала вона. — Просто мені цікаво, яку лепту ти у все це вніс.

Я промовчав, тому що поняття не мав, про що вона говорить. Але потім я згадав, що крім Дороги, потрапити в Амбер можна було куди більш легким шляхом. Було абсолютно очевидно, що вона не могла ним скористатися.

— У тебе не вистачає декількох Карт, — раптово сказав я майже своїм справжнім голосом.

Вона підскочила на стільці і пролила на спідницю віскі.

— Віддай! — Скрикнула вона, хапаючись за свисток.

Я швидко встав і схопив її за плечі.

— Я їх не взяв, — сказав я. — Просто роздивлявся, що тут до чого.

Вона явно заспокоїлася, потім почала тихо плакати, і я м'яко підштовхнув її назад до стільця.

— Я думала, ти забрав ті, що я залишила, — сказала вона, — та й як я могла зрозуміти твої слова?

Я не став вибачатися. Мені чомусь здавалося, що для мене це зовсім необов'язково.

— І далеко ти зайшла?

— Зовсім недалеко.

Тут вона подивилася на мене, розсміялася, і в очах її запалилися вогники.

— Так значить, це твоїх рук справа? Ти закрив мені дорогу в Амбер ще до того, як з'явився сюди? Ти ж знав, що я піду до Еріка. Тепер мені треба чекати, поки він прийде сюди. Ти ж хотів заманити його сюди, вірно? Але ж він когось пришле. Він не прийде сюди сам.

Дивна нотка захоплення пробивалася в голосі цієї жінки, яка спокійно зізналася, що збиралася зрадити мене ворогові, і більш того, обов'язково зрадить, якщо тільки їй представиться ця можливість, — коли вона говорила про те, що, як вона вважала, я зробив, щоб перешкодити її планам. Як могла вона так спокійно признаватися в зраді у присутності передбачуваної жертви?

Відповідь сама собою виникла в мозку: такі були всі в нашій родині. Нам нідо чого було хитрувати один з одним. Хоча мені чомусь здавалося, що у неї все ж відсутній справжній професіоналізм.

— Невже ти думаєш, що я настільки дурний, Флора? Невже ти думаєш, що я з'явився сюди і буду тепер просто сидіти і чекати, поки ти не піднесеш мене Еріку на блюдечку з блакитною облямівкою? Що б тобі не помішало, так тобі і треба.

— Ну добре, я була дурепою. Але і ти не особливо розумний! Адже і ти знаходишся у засланні!

Її слова чомусь заподіяли мені біль, але я знав, що вона помиляється.

— Ще чого! — Сказав я.

Вона знову розсміялася.

— Так і знала, що ти розсердишся і зізнаєшся, — сказала вона. — Що ж, значить, ти ходиш в Відображення з якоюсь метою. Ти божевільний.

Я знизав плечима.

— Чого ти хочеш насправді? Чому ти прийшов до мене?

— Мені було просто цікаво, що ти збираєшся робити. Ось і все. Ти не можеш втримати мене тут, якщо я цього не захочу. Навіть Еріку це ніколи не вдавалося. А може мені просто хотілося побачити тебе. Може я старію і стаю сентиментальним. Як би там не було, я ще трохи в тебе поживу, а потім, напевно, піду геть. Якби ти не квапилася видати мене, то, в кінцевому рахунку, може, ти вигадала би більше. Пам'ятаєш, тільки вчора ти просила, щоб я не забув тебе, якщо відбудеться одна обставина…

Минуло кілька секунд, перш ніж вона зрозуміла, про що я говорю, хоча сам я цього не розумів.

Потім вона сказала:

— Значить, ти збираєшся зробити цю спробу! Ти дійсно спробуєш!

— А в цьому можеш навіть не сумніватися, збираюся! — Сказав я, знаючи, що про що б ми не говорили, я дійсно спробую зробити ЦЕ, — можеш повідомити про це Еріку, якщо хочеш. Але тільки пам'ятай, що я можу перемогти. І пам'ятай, якщо це відбудеться, краще бути моїм другом, а не ворогом.

Я диявольськи бажав хоча б приблизно знати, про що це я кажу, але тепер я вже набрався достатньо всяких слів і розумів, що стоїть за ними, для того щоб вести більш або менш важливі розмови, не розуміючи їх значення. Але я відчував, що говорю правильні речі, що інакше я й не міг говорити…

Раптово вона кинулася до мене на шию і розцілувала.

— Я нічого йому не скажу. Ні, правда, Корвін! І я думаю, що у тебе все вийде! З Блейзом тобі правда буде важко, але Жерар напевно захоче допомогти, а може, навіть і Бенедикт. А коли Каїн побачить, що відбувається, він теж до нас перекинеться…

— Я звик сам складати свої плани.

Вона знову підійшла до бару і налила два келихи вина.

— За майбутнє, — сказала вона.

— За майбутнє гріх не випити.

І ми випили.

Потім вона знову наповнила мій келих і пильно на мене подивилася.

— Ерік, Блейз, або ти, — сказала вона. — Так, більше нікому. І ти завжди був розумний і спритний. Але про тебе так давно не було ні слуху, ні духу, що я навіть не вважала тебе претендентом.

— Ніколи не треба зарікатися.

Я сьорбав вино, сподіваючись, що вона замовкне хоч на хвилину. Вже занадто очевидно вона намагалася вести подвійну гру. Мене щось невиразно турбувало, і мені хотілося подумати про це в тиші.

Скільки мені років?

Це було частиною відповіді на моє відчуття віддаленості і відчуженості від людей, які я випробував, дивлячись на гральні карти.

Років тридцять, якщо вірити дзеркалу, але тепер я знав, що все залежало від Відображення. Я був куди, куди старше, і пройшло дуже багато часу з тих пір, як я бачив своїх братів і сестер разом, в дружній обстановці, такими ж невимушеними, якими вони були на картах.

Ми почули дзвінок у двері і кроки служниці, яка пішла відкривати.

— А, це напевно Рендом. — Сказав я, відчуваючи, що не помилився. — Я обіцяв йому своє заступництво.

Її очі розширилися, потім вона посміхнулася, ніби оцінюючи по заслугах той вчинок, який я зробив.

Звичайно, нічого подібного у мене і в думках не було, але