Читати книгу - "Пригоди Тома Сойєра"

164
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 9 10 11 ... 60
Перейти на сторінку:
й парафіяни, які підвелися було зі своїх місць, знову повсідалися. Хлопчик, про якого оповідає ця книга, анітрішки не радів молитві: він заледве її витримав, і то через силу. Під час молитви він усе крутився на місці; не заглиблюючись у суть, він підраховував, за що вже молилися, — слухати він не слухав, але сама суть була йому давно відома, відомо було також, що після чого буде сказано. І коли пастор додавав від себе щось новеньке, Том ловив вухом незвичні слова, і все його єство противилось: він вважав такі доповнення нечесними і шахрайськими. Посередині молитви на спинку лави перед Томом всілася муха і довго не давала йому спокою — вона то терла складені докупи лапки, то охоплювала ними голову і так сильно чухала її, що голова ледве не відривалася від тулуба, а тоненька, наче ниточка, шия виднілася повністю; то погладжувала крила задніми лапками, наче це були поли фрака, і взагалі займалася своїм туалетом так незворушно, ніби знала, що перебуває у повній безпеці. Так воно і було: як не чесалися в Тома руки зловити її, вони на це не піднімалися. Том вірив, що вмить погубить свою душу, якщо викине таку штуку під час молитви. Однак при останніх словах проповідника його рука здригнулася і поповзла вперед; і щойно було промовлено «амінь», муха потрапила в полон. Тітонька Поллі зловила племінника на гарячому і примусила випустити комаху.

Проповідник зачитав текст із Біблії й заходився розмірковувати нудним голосом про щось настільки нецікаве, що багато парафіян почали клювати носом, хоча, по суті, йшлося про пекло та вічні муки, а кількість праведників, яким судився порятунок, пастор довів до такого мізерного числа, що їх і рятувати не варто було. Том рахував сторінки проповіді. Коли він виходив із церкви, то завжди знав, скільки сторінок було прочитано, але майже ніколи не пам’ятав, про що читали. Втім, цього разу проповідь його зацікавила, хоча й ненадовго. Проповідник змалював величну та зворушливу картину того, як прийде Царство Боже на Землі, й зберуться всі народи, що її населяють, і лев лежатиме поруч із ягням, а немовля поведе їх. Але вся висока мораль і повчальність цього величного видовища пропали для Тома даремно: він думав лише про те, яка це буде виграшна роль для головної дійової особи, та ще й на очах у всіх народів; йому самому закортіло бути цим немовлям, за умови, звісно, що лев буде приручений.

Після цього його муки відновились, бо далі пішли різні сухі розмірковування. Але раптом він пригадав, який скарб має, і витягнув його. Це був великий чорний жук зі страшними щелепами — «щипач», як його називав Том. Він сидів у коробочці з-під пістонів. Найперше жук вчепився йому в палець. Природно, хлопець відсмикнув руку, жук полетів у прохід між лавами і беркицьнувся на спинку, а ушкоджений палець Том засунув до рота. Жук лежав і безпомічно ворушив лапками, не в змозі перекинутись. Том скоса позирав на нього, всім серцем бажаючи його дістати, але жук був надто далеко, тому дотягнутись до нього було неможливо. Інші парафіяни, не відчуваючи жодного бажання слухати проповідь, також заради розваги почали поглядати на жука. Тут до церкви забіг чийсь пудель, ошалілий і розморений від літньої спеки та тиші. Він занудьгував наодинці й прагнув повеселитися. Помітивши жука, пес одразу пожвавішав і почав махати хвостом. Він оглянув здобич, обійшов її, обнюхав здалеку, ще раз обійшов навколо; потім посміливішав, підійшов ближче і обнюхав; тоді ощирив зуби і спробував схопити жука, але промахнувся; спробував ще раз і ще; вподобав це заняття; влігся на живіт так, щоб жук був у нього між передніми лапами і продовжував гру; нарешті втомився бавитися з жуком і перестав бути уважним і зосередженим. Він почав клювати носом, голова його нахилилася, мордою він доторкнувся до жука, і той у нього вчепився. Пудель пронизливо завищав, замотав головою, жук відлетів на два кроки вбік і знову впав на спину. Глядачі поблизу тряслись від сміху, дехто опустив обличчя в хустинки, жінки закрилися віялами, а Том був абсолютно щасливий. Пес мав дурнуватий вигляд, та він, певно, й почувався дурнем, але в душі був сповнений обурення і прагнув помсти. Він підійшов до жука і обережно атакував його знову: почав ходити навколо і кидатися на нього з усіх боків, хапав лапами землю за якийсь дюйм від жука, клацав зубами ще ближче і мотав головою так, що вуха теліпалися. Однак трохи згодом йому знову набридло гратися з жуком; він погнався за мухою, але не знайшов у цьому втіхи; помчав за мурахою, тримаючи носа біля самої долівки, але й це йому незабаром наскучило. Він позіхнув, зітхнув і, зовсім забувши про жука, всівся на нього! Пролунав дикий вереск, сповнений болем, і пудель стрілою помчав проходом; відчайдушно виючи, пес пробіг перед вівтарем, перескочив з одного боку проходу на інший, заметався перед дверима, виючи, пронісся назад і, зовсім очманілий від болю, з блискавичною швидкістю почав носитися по своїй орбіті, наче кудлата комета. Нарешті знетямлений від страждання мученик стрибнув на коліна до господаря; той викинув його за вікно, і жалісне виття поступово стихло десь вдалині.

На цей час усі в церкві сиділи з червоними обличчями, задихаючись від придушеного сміху, а проповідь застигла на мертвій точці. Незабаром вона почалася знову, але йшла зі спотиканням і перебоями, оскільки не було жодної можливості примусити парафіян заглибитися в її суть: навіть сповнені найвищої скорботи слова присутні, сховавшись за спинками лав, зустрічали приглушеними вибухами нечестивого сміху, наче бідолашний проповідник ляпнув щось неймовірно смішне. Для всіх було справжнім полегшенням, коли ці тортури закінчилися і проповідник благословив прихожан.

Том Сойєр ішов додому в найліпшому гуморі, думаючи, що навіть церковна служба інколи буває не такою вже й поганою, якщо хоч трішечки урізноманітнити її. Одна тільки думка засмучувала його: він нічого не мав проти того, щоб пудель побавився з його жуком, та все ж забирати жука з собою цуценя не мало жодного права.

Розділ VI

В понеділок вранці Том прокинувся, почуваючись зовсім нещасним. У понеділок вранці так бувало завжди, адже з понеділка починався новий тиждень мук у школі. Кожного понеділка хлопцеві хотілося, щоб у проміжках взагалі не було неділі, тоді в’язниця і кайдани не здавалися б такими ненависними.

Том лежав і думав. І раптом йому спало на думку, що непогано було б захворіти: тоді можна й не

1 ... 9 10 11 ... 60
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пригоди Тома Сойєра», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пригоди Тома Сойєра"