Читати книгу - "Андріївський узвіз"

є кілька причин. Або, навпаки, одна, дуже потужна причина. Але ви, радить він, краще думайте про одужання. Беріть курс на профілактику. І на дієту. Які ще питання?

Чоловік хоче знати, чи зможе медицина відновити його. І, якщо так, то коли. Щоб усе було як до параліча. Бо йому ж тільки п’ятдесят… якихось п’ятдесят і… Він замислюється. П’ятдесят що?… Ага! Він згадує свій рік народження. Але який зараз рік? Це йому треба, щоб відняти від того це і одержати суму. Суму чого? Підла думка не дається йому в руки. А так не повинно бути. Його руки не дрижать. Це руки ще молодої людини. Яка відчуває життя, яка має бажання і задовольняє їх. Гріє себе і тих, кого вона торкається. Забери бажання — для чого жити?

Що?

Лікар стягає з обличчя зацікавлену усмішку. Монолог чоловіка нагадує йому парад інвалідів. Що хочуть від нього ці криві й понівечені склади? Мабуть же ж, як завжди, співчуття.

Звичайно, каже лікар, аякже! Все можна. Але в міру. З огляду на стан. Під наглядом лікарів. Медицина не проти.

Чоловікові вдається підняти з болота всіх бегемотів, збити з них валку й погнати на доброго лікаря.

Стан, каже чоловік майже дикторським голосом, який стан? Коли усе моє листя робиться марками пекла.

І я вас у цьому, відсовується від нього лікар, підтримую. Все буде. Але не одразу. Поступово. Наприкінці травня чи на початку червня ми вас на два тижні візьмемо сюди, на профілактику.

Чоловік спирається на лікоть і зізнається лікареві, що останні роки йому хочеться жити лише тоді, коли в крові гугонить вогонь бажання. Тому йому треба знати правду. Чи не вплине його діагноз на цю функцію?

Лікар каже, що медики розробили інтенсивний профілактичний курс. Його тривалість — від десяти до дванадцяти днів. Не рахуючи вихідних. Що сюди входить? Крапельниця. Щодня. Плюс медикаментозна підтримка. Крім того, аналізи, рентген, комп’ютер. У травні-місяці. Або на початку червня.

Заради чого? кричить чоловік. Якщо немає напору життєвих сил, тоді для чого жити? З якою метою? З якою перспективою?

Перспектива, нарешті, зрозумів його лікар, така, що, як все піде добре, то восени є реальна можливість влаштувати вас у наш спец-профілакторій. Це колишній санаторій імені двадцять другого з’їзду. В лісі, серед озер. Гарна, затишна кімната з телевізором, з телефоном. Спортзали, басейни, масаж. Відповідне харчування. Вечорами — насичена культурна програма. Надворі — золота осінь. Листя міняє колір. Тепер цей санаторій належить управлінню справами Президента. Що вам сказати — рай. Ви мене розумієте? Мрія.

Я вас розумію, каже чоловік, але мене зараз інше хвилює.

Кінці, гне своє лікар, треба знайти кінці. Нехай адміністрація Президента віддасть наказ. Ви ж, я не сумніваюся, маєте когось, хто міг би поклопотатися? Короче, дайте знати, коли ви будете готові. Щоб у нас була предметна розмова.

Розмова? Про що?

Як про що? Знаєте, скільки охочих потрапити туди?! Такі справи за тиждень не вирішуються. Треба вже починати чухатися. Бо інакше не встигнете!

Чого я не встигну?

Лікар стискає зуби і відводить погляд.

Все те, каже він розтягуючи склади, що із якоїсь причини не вирішується під час життя, вирішується смертю.

Як називається, питає чоловік, ця філософія?

Що?

Ця теорія.

Це не теорія й не філософія.

А що ж це?

Медичний факт.

Лікар дає зрозуміти, що він в курсі всіх свіжих віянь і відкриттів. За певних умов він міг би застосувати їх на чоловікові.

Візьмемо хоча б холестерин, пояснює він. Наша медицина демонізує його. А дарма. Бо він буває двох типів — гарний і поганий. Гарний холестерин дуже корисний для організму. Він постачає енергію, сприяє циркуляції, виводить зайві жири. Він також є будівельним матеріалом для статевих гормонів. Ви мене розумієте?

Так.

Але не всі про це знають.

Ні?

Ні. От скажіть мені, що він робить?

Хто?

Гарний холестерин.

Що?

Він кидається туди, де є запалення чи дірка і, так би мовити, гасить пожежу. Природним шляхом. Так от… Ви ж не лякаєтеся, коли бачите пожежну машину?

Що?

Лікар і чоловік в повній мовчанці витріщують один на одного очі. Хвилину вони зосереджено перетягають невидимий канат.

Розпишіться, першим здається лікар і подає чоловікові бланк, отуто. Навіщо?

Бо без цього я вас не випущу!

* * *

Це — якесь чудо, хитає головою дружина.

Чоловік знову пояснює їй, що це зовсім ніяке й не чудо. По-перше, у нього був гарний лікар. По-друге, він ковтав усе, що той прописав. До чого тут чудо?!

Дружина каже, що це — попередження.

Яке ще попередження?

Останнє.

Припиняй!

А ти роби висновки.

Які?

Що треба міняти життя.

Воно й так помінялося.

Я не це, каже йому вона, маю на увазі.

На що ти натякаєш?

Може, б ти пішов і охрестився?

Чому це ти раптом…

Гірше не буде.

Мені вже краще. Інсульти — підступна річ. А от якби ти охрестився…

Коли це ти встигла увірувати? Може, ти й до церкви ходиш?

Я б ходила.

Що ж тебе не пускає?

А хочеш, я дізнаюся, як це робиться?

Не кажи дурниць. Попи ще темніші за нас з тобою. Яка в них освіта? Я не уявляю, щоб вони колись щось читали.

Це не має значення.