Читати книгу - "Українська література 17 століття"

І так устроївши все порядне, до Москви для потреб церковних і строєнія їх од’їхав, обецуючися по звороченню своєм на синоді бути, котрого злецив митрополитові зозвати, скоро би он сам в границі литовськії приїхав.

То пак неприятель душний прикладом давнім, як видячи Христа-ізбавителя о молодих літєх не чоловічеськая, але боз-ськая мудрствуючого, безгрішна живучого і 40 дній і 40 но-щій на пущі постящагося, приступивши к ньому, кусив го, вирозуміваючи, єсли же не месіяш, од віков назначоний ку стертю голови його во своє время прийшов, а познавши його бути не простого чоловіка, але бога правдивого, одступивши од нього, зараз пошов і подвигнув на Христа-господа дві власті потужнії, архієрейською церковную і світськую цесарськую. Овим духовним вложив во уші, же од Галілея Христос не приходить, же обичаї Мойсейові ізміняєт, суботи не хра-нить, сином божіїм себе чинить, а їм зась, же ся чинить королем жидовським. А наконець з власних слуг його Іуду сребролюбієм поймав, же на смерть видати пана свойого не боявся.

Тим же обичаєм і се здє владикове, живучи, яко овця без пастирей, до приїзду патріаршого, видячи митрополита, не по преданію ходящаго, і вельми уклонилися од путі істиннаго і обавлялися, гди прийдет патріарх і собор будет, тогди і їх діла обнажаться, і, яко Онисифора, бувшаго митрополиту, і тому ж одверженію і оні подпадуть всі, що і он, бо оні до декрету патріаршого і самі на затвердженнє Онисифорово подписалися.

За поводом діавольським напрод Кирил луцький 17 [ішов], котрий недавно був на тую єпископію наступив за поданням княжати пана воєводи київського, з пінського на луцькоє, і у великой ласці у нього був, і уловив його діавол сребролюбієм, невоздержанієм, чужолозством і іними, сим подобними, убійством. О которих його виступках мало не ввесь світ відав, і доношовалося до ушу княжати пана воєводи київського, ніжли о нем добре зрозумів. І трвало тоє до немалого часу.

Также і інії всі, кождий свою причину [мів], і обавлялися приїзду патріаршого, яко о том завше знати буваєт, же винний суду боїться.

Забігли оні митрополиті, аби не збирав собору, яко ж і вчинив то.

Кгди ж зась святійший вселенський патріарх з Москви по довгом времені се зді вернувся і для велю потреб час довгий мешкав в Замостю при вельможному пану Яну Замойськом 18, канцліру і гетьману коронном, которий з особливих цнот, науки і побожності живота його, і з того самото, же цар турецький оного поважав барзо, яко чоловіка зацного й побожного, бавив [його] при собі; где мешкаючи, то, що належало пастиреві доброму, о овцях своїх промишляв. Яко ж видячи, же собор не складається, послав до митрополита Гри-горка, писаря його, которий при нем мешкав, аби собор чинив, кгди ж його слухи доходять і речі дивнії о єпископєх.

Нижли кгди Григорко з тим приїхав15, будучи на одном місцю подпилий, спом’янув тоє, за чим послан. Чого кгди ся довідав Кирил, сам до патріархи зе львовським єпископом Гедеоном19 поїхав, а там втропи за Григорком верхников своїх послав, которії, аж за Пінськом в лісах Григорка, здо-гонивши, розбили, листи побрали, на поли живого зоставили.

А тим часом оні два привели патріарху на то: удаючи себе, же оні хотять справитися, а на інших рознії і великії вини повкладали і намовили патріарху, же, злецивши митрополитові16 луцькому дозор собору, сам поїхав до Волох, тоєї надії будучи, же митрополит юж онії першії листи в руках своїх маєт. А в тих листах доложив, же луцького екзархою чинить і з другими даєт власть і митрополиту карати, если ся на нього найдуєт. І так опровадили оні обадва аж до границі волоської святійшого патріарха.

То пак кгди патріарх у Волосєх около порядков церковних змешкав, забавляючися, відомость дано патріарху од володи-мирського Мелетія20, же тоє ся стало Григоркові од луцького. Патріарха послав для ліпшої відомості о том. Аж тоє ж відати дано. Вернув свойого екзарху Діонисія з владзою своєю і при том злецив Мелетієві свойому, аби тоєї справи на соборі до-смотрів, і, будет ли що певного, владзу мів патріаршую з Діо-нисієм карати Кирила.

В том часі Діонисій, оддавши в Києві листи Мелетієві Бо-гуринському, єпископові володимирському і архімандриту Печерського монастиря 21 київського, сам поїхав до митрополита.

А там же тиж, при одправованню речей духовних, собі до мовення повірених, упоминавсє митрополит, аби то, що патріарх, мешкаючи для посвящення його, стравив у Вільні, п’ятнадцять тисячій аспр, що чинить только повтретя ста таляров, [вернув], бо то милостиня, дана на потреби церковнії, которої на що іноє травити не годиться. І доказував то йому, іж кгди [би] он сам їхав до патріархи, теди би його больш коштовало, а патріарха на його хлібі винен був заховай бути, і прото слушне тоє, що стравив, од нього вернено бути маєт, бо патріарх фольварков ані ссл ані маєтностій своїх не маєт. Митрополит, не благомудрствуючи о том, ані слухаючи пастиря, але розуміючи, іж юж не треба пастиря, коли он юж пастирем, того вернути не хотєчи, і ні з чим Діоиисія екзарху одправив, повідаючи, же-м не повинен дати нічого і собору тепер учинити не могу. А з тим од’їхав Діонисій.

Мелетій, з Києва їдучи, ступив до Кирила луцького і, з ним бесідуючи, яко ж рад їх заживав, видався сам, іж он маєт. щось на Кирила, мовячи, же ти будеш у мене.

Кирил, взявши тоє собі на пам’ять, промишляв, яко би ся того довідати. Прудко за ним поїхав до маєтності своєї церковної, до Хвалимин 22 под Володимир, а з тамтого до Володимира, до Мелетія. Там будучи собі весьолим, Кирил своє на умі маєт. Посполу маючи ночліг у п’яного Мелетія, доставши ключов, спящим всім, достав шкатули його і листов патріарших, в той справі писаних. Назавтрю, задавши причину, яконайрихлій од’їхав і Мелетія з собою до Хвалимин на своїм возі возив, і так у себе довгий час держав, а по од’їханню Мелетієвом сам до Рожищ зараз ночу поїхав. І тим промислом обох листов достав.

А по том, з’їхавшися з митрополитом, луцький і львовсь-кий оного Григорка поєднали і владицтво полоцькоє у короля йому з’єднали і його посвятили.

При котором священню господь бог чуд показав, же при звоненню на службі божей порвав його дух нечистий й кинув. І так ниць лежав без пам’яти через всю божественную службу. Предся ж тоє не рушило нич